2.3. Похідні (вторинні) підстави набуття права власності

Похідними підставами набуття права власності вважаються такі, за яких право власності у суб'єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника .

1. Договір, як узгоджене волевиявлення двох осіб, є підставою виникнення права власності в тих випадках, коли в ньому є намір передачі такого права від відчужувача до набувача. Це може бути купівля-продаж, дарування, міна тощо. Якщо такого наміру у сторін немає, і йдеться про передачу майна у тимчасове користування, на зберігання тощо, право власності до іншої особи не переходить.

Деяким європейським системам приватного права відомі так звані "речові договори", суть яких полягає саме у передачі права власності від власника до інших осіб. Такі договори характеризуються відсутністю вказівки на підставу передачі права власності на річ, тобто є за своїм характером абстрактними угодами. Проте українському цивільному праву такі договори практично невідомі (виняток становить видача векселя). Тому в договорі має бути зафіксоване не тільки бажання передати право власності на річ іншій особі, але й підстава виникнення зобов'язань (наприклад, купівля-продаж, міна).

Оскільки передача права власності в Україні опосередковується звичайними зобов'язальними договорами, виникає проблема встановлення співвідношення моменту переходу права власності і моменту виникнення зобов'язань. Правильне визначення конкретного моменту виникнення у особи права власності має важливе значення, адже з цього моменту власник набуває право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Крім того, з цього моменту набувач має право здійснювати правомочності власника, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової загибелі або псування майна.

Цьому питанню у ЦК присвячена спеціальна норма. Стаття 334 ЦК визначає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже момент виникнення права власності у набувача визначений у ЦК диспозитивно. Договором сторін може бути встановлено, що право власності переходить до набувача до або після передання речі (наприклад, момент оформлення правочину тощо). Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносаменту або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 209 ЦК), виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ст. 182 ЦК).

2. Спадкування. Перехід права власності в порядку спадкування можливий за заповітом або в силу прямої вказівки закону. У цих випадках підставою виникнення права власності у спадкоємця є юридична сукупність:

• смерть спадкодавця + заповіт + прийняття спадщини спадкоємцем;

• смерть спадкодавця + прийняття спадщини спадкоємцями за законом.

Спадкове право відповідно до пандектної системи складає самостійний розділ цивільного права і йому спеціально присвячена книга 6 (статті 1216—1308) ЦК .

Фізична особа може набути право власності шляхом приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом .

3. Набуття права власності за набувальною давністю.

Ґрунтується на тому припущенні, що власник майна, котрий тривалий час не цікавиться, де і у кого перебуває його річ, не має наміру зберігати за собою право власності на неї. З метою визначеності цивільних відносин ця річ визнається власністю фактичного добросовісного володільця.

Згідно зі ст. 344 ЦК, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом 10 років або рухомим майном — протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Умовами набуття права власності за набувальною давністю є:

• добросовісне заволодіння чужим майном;

• володіння чужим майном протягом певного строку: 10 років — для нерухомості; 5 років — для рухомості. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15, а на рухоме майно — через 5 років з часу спливу позовної давності. При цьому особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм правонаступником вона є;

• відкритість володіння чужим майном;

• безперервність володіння чужим майном. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування;

• дотримання спеціальних вимог, встановлених законом (наприклад, вимога державної реєстрації для нерухомого майна — ст. 182, ч. 1 ст. 344 ЦК).

Що стосується порядку набуття права власності за набувальною давністю, він залежить від виду речей: право власності на рухоме майно за наявності зазначених вище умов виникає автоматично; на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери право власності набувається за рішенням суду .

Висновок

Враховуючи проведенений в результаті написання курсової роботи аналіз законодавства та літературних джерел, можна зробити висновок, що право власності – це визнане законом право, яке закріплює абсолютну належність майна особі (власникові) та визначає її права і обов’язки щодо цього майна.

Розрізняють право власності

• в об’єктивному розумінні – як сукупність норм, закріплених у нормативно-правових актах держави, які регулюють право власності;

• в суб’єктивному розумінні – яке складають правомочності конкретної особи (власника) права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Підстави набуття та припинення права власності регулюються нормами Цивільного кодексу України, які поширюються на всіх суб’єктів права власності.Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів – дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Підстави набуття права власності можна поділити:

• первинні: виробництво речі (новостворене майно), переробка речі (специфікація), отримання плодів та доходів, знахідка, скарб;

• похідні: набуття за правовими угодами, отримання у спадщину, перехід за набувальною давністю.

Підставами припинення права власності є юридичні факти (певні обставини), з якими закон пов'язує ліквідацію права власності взагалі або перехід його до іншої особи. Право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна, відмови власника від права власності, припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, знищення майна, викупу пам’яток історії та культури, викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю, викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене, звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника, реквізиції, конфіскації, припинення юридичної особи чи смерті власника.

В цілому дана робота ґрунтовно досліджує підстави набуття і припинення права власності в Україні. Освітлені основні поняття, наданий детальний аналіз особливостей набуття і припинення права власності.