С посіб життя

   Сцинки дуже полохливі, тому більшу частину життя вони проводять в укриттях під камінням, в опалому листі, під кам'яними загорожами або в землі. Багато видів сцинків живуть на деревах.     Наприклад, чіпкохвостий сцинк, що живе на Соломонових островах, відмінно почувається серед гілля дерев і не спускається на землю. В нього є чіпкий хвіст, за допомогою якого тварина спритно переміщається по деревах. Чіпкохвостий сцинк є активним у сутінках. Інші сцинки активні, зазвичай, днем.     Як і в інших холоднокровних тварин, активність у сцинків безпосередньо залежить від температури довкілля. Для підвищення температури тіла сцинки вигріваються на сонці. Сонячні ванни приймають зазвичай вранці, а потім, повні енергії, вирушають на годівлю. Полуденні години вони проводять у затінку. 

  СПОСОБИ САМОЗАХИСТУ СЦИНКІВ

   Велетенська гладка ящірка, чи австралійський синьоязикий сцинк, для самозахисту дотримується шокової тактики, показуючи ворогові блакитний язик, і грізно сичачи.     Роздратування зовні спокійного смугастого довгоногого сцинка видає сіпання хвоста. Ворог атакує хвіст і... залишається з ним, тоді як ящірка ховається в укритті. Якщо хижак ретирується, сцинк нерідко повертається на місце події і з'їдає власний хвіст.     Короткохвостий сцинк, чи короткохвіст лякає ворога великим синім язиком. Окрім того, в нього короткий товстий хвіст, тому передня і задня частини тіла виглядають однаково. Короткохвіст може обманути ворога, залишивши у нього в зубах свій хвіст. 

 - Ареал сцинків

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ  Сцинки населяють різні біотопи в тропічних і субтропічних поясах планети. Область найбільшої концентрації видів перебуває у Південно-Східній Азії й Австралії.  ЗБЕРЕЖЕННЯ  Принаймні чотири види сцинкових мають потребу в збереженні, проте іншим видам небезпека не загрожує.

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

• Представники роду зеленокровних сцинків - унікальне явище у світі хребетних. Кров, слизова рота, язик, м'язи та і кістки цих тварин - зеленого і кольору Зеленокровні сцинки І (5 видів) яйця відкладають також зелені. Вони живуть в Новій Гвінеї і на Соломонових островах.

Тіло більшості сцинків вкрите гладенькими лусочками, тому більшість цих тварин важко утримати в руках. В Австралії мешкає короткохвіст, тіло якого покрите горбистою лускою, яка надає йому схожість із ялинової шишкою, що поси ! люється завдяки товстому хвосту.

ЛЕГЕНДА:

Колись дуже-дуже давно Сцинки були довгоногими та швидкими ящірками. Вони жили в господарстві, як домашні тварини. Люди їх дуже любили і оберігали. Але одного разу, коли господар раптом захворів, він покликав до сбе Сцинка і каже : «Ящірко, побіжи до моря, до чорної каракатиці і попроси в неї цілющі чорнила – ліки для мене». Сцинк дуже любив свого господаря, і одразу вирушив в дорогу. Біг він 3 дня, 3 ночі, стежками, лісами, полями і коли прибіг до моря, знайшов чорну каракатицю, попросив в неї чорнила… і в ту мить, він зрозумів, що від хвилювання забув посудину, в яку можна набрати ліки… Але Сцинк не розгубився, він набрав повний ротик чорнил і мерщій побіг додому…Нічого не їв, не пив, 3 дні, 3 ночі добирався до осподаря. Нарешті прибіг додому, дав господарю ліки, він їх випив, одужав і жив ще довго і щасливо… Але від швидкого руху, лапки сцинка стерлись і стали коротенькими, я язичок – від чорнил, які були в ротику, забарився і назавжди залишився чорнильного кольору. І з тих пір люди називають цю ящірку – Синєязикий Сцинк.