3. Організація контролю якості медичної допомоги.

1ступінь контролю – завідуючий структурним підрозділом поліклініки чи стаціонару оцінює якість медичної допомоги, наданої окремим лікарем пацієнтам, які закінчили лікування в поліклініці (не меншеЗО % хворих) і в стаціонарі (усіх хворих).

2ступінь контролю – заступники головного лікаря лікувально-профілактичного закладу (ЛПЗ), що відповідають за роботу поліклініки чи стаціонару, використовуючи основні облікові документи, проводять щоденно експерну оцінку не менше 10 % пацієнтів, які проліковані у поліклініці, та не менше20 % осіб, які закінчили лікування в стаціонарі.

3ступінь контролю—експертна комісія ЛПЗ оцінює якість роботи підрозділів щомісячно.

4ступінь контролю – експертна комісія при міському відділі охорони здоров'я (чи приТМО) оцінює якість діяльності кожного ЛПЗ щоквартально.

5ступінь контролю – експертна комісія при обласному відділі ОЗ оцінює діяльність ТМО та обласних ЛПЗ щоквартально.

Контроль якості медичної допомоги за описаною схемою здійснюється в умовах державної системи охорони здоров'я. Якщо медична допомога надається на засадах медичного страхування, його доцільно проводити за триступеневою схемою.

На 1 ступені внутрішньовідомча оцінка діяльності ЛПЗ проводиться експертною комісією відповідних органів охорони здоров'я.

На 2 ступені експертна комісія страхової медичної організації проводить позавідомчий контроль.

На 3 ступені контроль здійснює незалежна експертна комісія у випадку виникнення конфліктів.

При розробці стандартів лікувально-профілактичні заклади, що надають спеціалізовану та високо спеціалізовану стаціонарну допомогу, розподілялися за //, /// і IV рівнями. До // рівня віднесені районні, центральні районні та міські лікарні, до /// -обласні лікарні та стаціонари диспансерів. До IV рівня – клініки НДІ та центри, які визначені як головні з організації певного виду медичної допомоги

4. Менеджмент, як наука та практика управління.

За визначенням американського вченогоП. Друкера він означає "...функцію... і людей, що її виконують, вказує на соціальне або посадове положення, означаючи в той же час навчальну дисципліну і галузь наукового дослідження".

А.В.Попов (1991) іЛ.І. Євенко (1992) в цепоняття вкладають декілька значень:

1. самостійна галузь знань, що сприяє виконанню управлінських функцій, міждисциплінарна галузь, яку точніше було б назвати "управлінською думкою";

2. вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей;

3. функція, вид діяльності по управлінню людьми в найрізноманітніших організаціях або системах (в цьому випадку найбільш співзвучне нашому поняттю "управління");

4. визначення соціального прошарку людей, які виконують управлінську роботу.

Виходячи з теоретичних положень науки управління, узагальнено можна сказати, що менеджмент являє собою сукупність науковообгрунтованих раціональних методів і організаційних важелів управління системою (організацією).При цьому необхідно особливо наголосити, що це не проста сукупність управлінських заходів, а їх взаємопов'язана і взаємообумовлена система, яка лише в такому вигляді і притакій умові спроможна досягти найкращих результатів.

Менеджмент, як управлінська думка, є складовою частиною управлінської діяльності, що реалізує теорію і практику ефективного управління колективами. Він не дає уніфікованих рецептів, а охоплює методи і техніку управління системами, спрямованими на досягнення поставленої мети за умов оптимального використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Його завдання полягає у раціональній організації роботи організованих систем, до яких відносяться є і охорона здоров'я, з метою отримання максимальних кінцевих результатів.

Основоположником наукового менеджменту, засновником "класичної школи управління", "школи наукового менеджменту" є американський інженер Ф. Тейлор (1856-1915), який напочатку XX ст. першим висловив думку, що управління підприємством (організацією) повинно стати системою, заснованою на відповідних наукових принципах. Розроблені ним методи раціональної (наукової) організації праці було покладено в основу формулювання провідних принципів наукового менеджменту, покликаних замінити авторитарні методи управління більш раціональними підходами.

Білет№2

Організація акушерсько-гінекологічно їдопомоги міському та сільському населенню

Акушерсько-гінекологічна допомога може надаватися як усамостійних лікувально-профілактичних закладах – пологових будинках і жіночих консультаціях, так і у відповідних відділеннях різних лікарень, поліклінік або медико-санітарних частин, в Українському консультативно-діагностичному центрі матері та дитини. Вона забезпечується також у перинатальних центрах і в Центрі реабілітації репродуктивної функції жінки, в Інституті педіатрії, акушерства та гінекології АМН України.

Важливе місце в забезпеченні всіма видами акушерсько-гінекологічної допомоги займає пологовий будинок. До складу пологового будинку можуть входити стаціонар і жіноча консультація; остання може функціонувати самостійно.

До управлінського апарату пологового будинку відносяться:

• головний лікар;

•заступник головного лікаря з медичної частини;

•завідувач жіночої консультації;

•головна медична сестра.

Головний лікар відповідає за лікувально-профілактичну, адміністративно-господарчу, фінансову діяльність. Він організовує роботу пологового будинку згідно з діючими положеннями, має право здійснювати підбір і укомплектування штатів закладу. Головний лікар створює умови для забезпечення кваліфікованою стаціонарною (та амбулаторною) акушерсько-гінекологічною допомогою та проведення комплексу профілактичних заходів, впроваджуючи сучасні методи профілактики, діагностики та лікування.

Амбулаторно-поліклінічну, акушерсько-гінекологічну допомогу забезпечує жіноча консультація. ЇЇ завдання :

1) Проведення заходів щодо профілактики ускладнень вагітності, пологів, післяпологового періоду та гінекологічних захворювань

2)Надання акушерсько-гінекологічної допомоги

3)Впровадження в практику сучасних методів діагностики та лікування вагітних, гінекологічних хворих і осіб групи ризику

4)Проведення роботи з питань контрацепції тапрофілактики абортів 5)Профілактика та лікування безпліддя

6)Надання соціально-правової допомоги

Виконання вказаних завдань потребує здійснення численних функцій, до яких відносяться:

• амбулаторний прийом вагітних і хворих на гінекологічні захворювання;

•профілактичний огляд жінок;

•повноцінне комплексне обстеження вагітних і гінекологічних хворих;

•диспансерне спостереження за вагітними та гінекологічними хворими;

•виявлення ускладнень вагітності та своєчасна госпіталізація жінок до відділень (палати) патології вагітності; •профілактика та лікування безпліддя;

•експертиза тимчасової непрацездатності;

•гігієнічне виховання з метою підготовки до майбутнього материнства.

Багатопланова профілактична, лікувальна та оздоровча робота забезпечується у відповідних підрозділах жіночої консультації (мал. 3).

Штати лікарів акушерів-гінекологів формуються з розрахунку: 1 посада лікаря на 3300 жін.населення. Для надання амбулаторної допомоги дітям і підліткам встановлюється посада лікаря-гінеколога дитячого та підліткового віку з розрахунку 0,5 посади на 10 тис. Вказаного населення замість 0,5 посади лікаря акушера-гінеколога амбулаторного прийому.

В жіночій консультації передбачені посади інших спеціалістів: терапевта на 60 тис. І стоматолога на 100 тис. Дорослого населення, яке проживає на території обслуговування.

Важливе значення має формування психологічної установки на грудне вигодовування з метою реалізації відповідних принципів ВООЗ. За діючим законодавством вагітним жінкам надають відпустку на 70 днів до та 56 після пологів (загаломна 126 днів). У разі ускладнених пологів, при народженні кількох дітей відпустка подовжується на 14 днів. Жінкам, як імешкають у зонах радіоактивного забруднення, відпустка надається на 180 днів.

Мета всіх заходів запобігання несприятливому перебігу вагітності, ускладнень пологів – антенатальна охорона плода, зниження материнської та перинатальної смертності, народження здорових немовлят.

Вирішення проблем охорони здоров'я матері та дитини потребує узгоджених дій різних служб, організацій, відомств, насамперед санітарно-епідеміологічної, яка повинна активно сприяти формуванню здорового способу життя, вивченню умов праці жінок, розробці заходів щодо їх оздоровлення. Ця служба повинна здійснювати також контроль за дотриманням санітарного законодавства з охорони праці жінок і диспансерним спостереженням за вагітними з виробничими факторами ризику.