2.Нафтова історія Венесуели

Нафта в Венесуелі була відкрита в 1922 році

До націоналізації 1976 нафтові родовища розроблялися на основі концесій, серед власників яких спочатку переважали компанії Великобританії, а з кінця 1920-х - корпорації США. Згідно з умовами концесій, їх власникам належало здобуте сировину, і вони ж встановлювали на нього ціни. Держава ж отримувало вкрай низьку концесійну мито, плату за надра (роялті), пропорційну обсягу виробництва, і податок на прибуток.

За період з 1917 по 1975 загальний розмір доходів іноземних нафтових корпорацій в Венесуелі перевищив $ 200 млрд., Тоді як держава отримала лише близько $ 45 млрд.

Історія економічного розвитку. Валовий внутрішній продукт (ВВП) Венесуели - сукупність вироблених у країні товарів і послуг - склав в 2002 приблизно 131 700 000 000. Дол., А середній дохід на душу населення був найвищим в Латинській Америці. Настільки різке перетворення країни пояснюється однією причиною - високим рівнем нафтовидобутку.

З початку 1920-х до кінця 1960-х років відбувався швидкий ріст нафтової індустрії. Нафта забезпечувала більше 90% доходів Венесуели від експорту і 60% державних доходів, складаючи майже 25% ВВП; саме нафтою пояснюється великий обсяг іноземних інвестицій. Податки і різні відрахування, сплачувані підприємствами нафтової промисловості, дозволили розгорнути широку програму громадських робіт і надати кредити багатьом приватним підприємцям. Валютні надходження від експорту нафти дозволяють закуповувати за кордоном не тільки споживчі товари, але і товари виробничого призначення в достатньому обсязі, що сприяє швидкому зростанню виробництва.

Після падіння диктатури Хіменеса в 1958 уряд взяв курс на більш збалансоване економічний розвиток. Збільшилися витрати на освіту, заохочувалися капіталовкладення в обробну промисловість, частина коштів була спрямована на розвиток внутрішніх областей країни. У період з 1958 по 1970 темп економічного зростання становив 6,1% на рік. З 1961 по 1971 кількість людей, зайнятих в обробній промисловості та торгівлі, подвоїлося.

У 1959 уряд Венесуели підвищив податок на прибуток нафтових компаній з 26% до 45%, а до початку 1970-х - до 50% і вище. Став змінюватися і порядок визначення цін на нафту, після того як в 1960 була утворена ОПЕК, одним з творців якої стала Венесуела.

У 1976 при президенті Карлос Перес нафтова промисловість Венесуели була націоналізована, проте Венесуела не змогла ефективно використати створені можливості й зрослі надходження від експорту нафти для збільшення власного нафтовидобувного потенціалу, розвитку обробної промисловості, створення багатогалузевого господарства, зниження залежності економіки Венесуели від нафти.

Державна нафтова компанія Petroleos de Venezuela SA (PDVSA) працювала вкрай неефективно, витрачаючи значні кошти на дорогі і амбітні проекти, платню високопоставленим працівникам. Незважаючи на високі ціни на нафту, виріс зовнішній борг.

В кінці 1980-х різке зниження нафтових цін на світовому ринку призвело до економічної кризи. У 1989 президент Карлос Перес, новообраний на цей пост, розпочав здійснення програми економічної стабілізації та структурної перебудови, розробленої з ініціативи МВФ, однак зроблена ним шокова терапія викликала масове невдоволення населення, і Перес був відсторонений від влади.

Недолік власних ресурсів для розвитку нафтової промисловості змусив президента Рафаеля Кальдера знову відкрити цю галузь для іноземних консорціумів, які зайнялися розвідкою і розробкою родовищ легкого та середнього нафти на умовах розподілу продукції.

В 1973-1974 ціни на нафту на світовому ринку, а отже, і доходи Венесуели від експорту нафти зросли на 400%. Це дало уряду кошти для здійснення далекосяжних планів, що включали розвиток сільського господарства, гідроенергетики і нових галузей важкої промисловості, особливо металургійної; будівництво промислових підприємств передбачалося в східній частині Венесуели - в Сьюдад-Гуаяні та інших містах. Темп економічного зростання в 1970-1977 становив 5,7% на рік. Після 1977 в економіці спостерігався застій. У 1986 обсяг ВВП Венесуели був навіть нижче, ніж в 1977. Зниження ВВП в порівнянні з попереднім роком зафіксовано в 1989 і ще раз - в 1994. За період з 1965 по 1979 ВВП зріс на 93%, однак з 1979 по 1995 приріст склав лише 25%. Намагаючись добитися стабілізації в економіці, які змінювали один одного уряду вживали заходів щодо посилення ринкового сектора в економіці. У 1989 адміністрація Переса прийняла програму жорсткої економії і скорочення витрат, що призвело до хвилювань і спалахів насильства. У 1994 і 1995 уряд Кальдери слід було проголошеної ним під час виборчої кампанії більш ліберальної програмі (почасти мала популістський характер), проте в 1996 прийняло неоліберальну програму, що передбачала нові угоди про позики з Міжнародним валютним фондом і проведення структурної перебудови економіки.

З приходом до влади Уго Чавеса (1999) був прийнятий закон, що передбачає посилення ролі держави і збільшення оподаткування в нафтовій сфері (2002). Частка держави в нафторозвідці і нафтовидобутку була встановлена на рівні не нижче 51%. Значно збільшена і плата за надра - роялті. Незадоволений реформами персонал PDVSA почав страйкувати, але у тривала майже два роки боротьбі зі страйкарями Чавесу вдалося здобути перемогу: на початку 2003 близько 18 000 працівників компанії (тобто майже половина персоналу) були звільнені. Чавесу вдалося повністю поставити діяльність компанії під свій контроль.

Внутрішні ціни на бензин в Венесуелі з 1998 р зберігалися на рівні 0,03 долара США за літр і були найнижчими у світі. Наприкінці січня 2007 президент Венесуели Уго Чавес оголосив про збільшення внутрішніх цін на бензин до 0,05 доларів США за літр.

Половина нафти, що видобувається у Венесуелі, експортується в США. Венесуельська нафта на кінець 2006 року становила 13% нафтового імпорту США.

На початку січня 2007 Уго Чавес оголосив про майбутню націоналізацію найбільших у Венесуелі телекомунікаційної та електроенергетичної компаній — Compania Nacional de Telefonos de Venezuela (CANTV) і dC, контрольованих американськими фірмами. Йдеться також про намір Венесуели отримати контрольний пакет акцій видобувних і нафтопереробних підприємств - xxonMobil», Shevron, Total, ConocoPhillips, Statoil, BP.