4. Поширення повстання
Новини про падіння Делі завдяки телеграфу швидко поширилися по Індії. Багато цивільні чиновники бігли в безпечні місця зі своїми сім'ями. В Агре в 260 км від Делі 6 тис. європейців сховалися в місцевому форте. Ця втеча додала повстанцям сміливості. Військові частино. довіряли своїм сипаїв, частиною намагалися їх роззброїти для запобігання заколоту. В Бенаресі і Аллахабаді спроби таких роззброєнь викликали бунти.
У міру поширення повстання в Індії почав розростатися розкол. Бахадур Шах оголосив про відновлення влади Великих Моголів, ніж були незадоволені маратхі, які хотіли своєї держави, і авадхи, що наполягали на правлінні власного наваба.
З боку деяких мусульманських лідерів пролунали заклики до джихаду, проте невдовзі спалахнули розбіжності між сунітами і шиїтами. Багато сунітів відмовлялися приєднуватися до повстання, вважаючи його шиїтським. Частина мусульман підтримали британців.
Сикхи і пуштуни Пенджабу і Північно-Західної кордону підтримали британців і надали допомогу у придушенні повстання в Делі.
У 1857 році Бенгальська армія складалася з 86 тис. осіб, з яких 12 тис. європейців, 16 тис. пенджабці і 1500 гуркхів. Усього в Індії знаходиться 311 тисяч чол. тубільних військ в трьох арміях, 40160 європейських військ, 5362 офіцерів. 54 з 75 регулярних полків тубільної піхоти Бенгальської армії збунтувалися, хоча деякі були негайно знищені або розвалилися після того, як сипаї розбіглися по домівках. Усі 10 полків Бенгальської легкої кавалерії повстали.
Бенгальська армія також нараховувала у своєму складі іррегулярні полки - 29 кавалерійських і 12 піхотних. Багато з них також підтримали повстання.
На 1 квітня 1858 число лояльних Британії солдатів Бенгальської армії склало 80 053. Ця цифра включає велику кількість солдатів, спішно набраних у Пенджабі і Північно-Західному кордоні.
У 29 полках Бомбейської армії сталося три заколоти, в 52 полицях Мадрасській армії заколотів не було, хоча один з полків відмовився відправлятися на службу в Бенгалію.
Велика частина Південної Індії залишилася пасивною. Багато місцевих князівства управлялися нізама майсурських династією і безпосередньо не підпорядковувалися Британії.
Великий Могол Бахадур Шах Зафіра оголосив себе єдиним законним правителем всієї Індії (відповідає території сучасних Індії, Пакистану і Бангладеш). Він почав карбувати монети зі своїм зображенням і зажадав від населення присяги на вірність. Ці заходи, проте, відштовхнули від повсталих сикхів і пенджабців, які не бажали відновлення мусульманського правління Великих Моголів.
Сипаї змогли відкинути сили Компанії і захопити ряд стратегічно важливих пунктів, проте потім почало позначатися відсутність централізованого командування. У повсталих був ряд природних лідерів, таких, як Бахт Хан (якого пізніше Великий Могол призначив головнокомандувачем, натомість власного сина, який показав неефективність), але більшість була змушена озиратися на раджів. Деякі з них виявилися хорошими лідерами, але багато хто - ні.
Рао Туларе, правитель Харьяна, спробував отримати зброю у Росії, але помер по дорозі. Коли пізніше племінної вождь Пешавара запропонував допомогу, Великий Могол відповів, що в Делі краще не вирушати, бо скарбниця порожня і армія стає неконтрольованою.