- •2.1 Економічний розвиток України: стан, структура і тенденції 40
- •2.2 Стан соціального і гуманітарного розвитку України 55 вступ
- •Розділ 1. Теоретичні засади формування і реалізації концепції сталого розвитку
- •1.1 Еволюція і суть концепції сталого розвитку
- •20 Роки хх ст
- •1.2 Цілі, завдання та критерії сталого розвитку
- •1.3 Механізми за інструменти фінансування сталого розвитку
- •Висновки до розділу 1
- •Економічний розвиток України: стан, структура і тенденції
- •Розділ 2. Економічний, гуманітарний та Екологічний розвиток України
- •2.2 Стан соціального і гуманітарного розвитку України
- •2.3 Екологічна ситуація Україні
- •Висновки до розділу 2
- •Розділ 3. Напрями стимулювання сталого розвитку україни
- •3.1 Національні пріоритети сталого розвитку України
- •3.2 Економічні механізми реалізації соціальної політики
- •3.3 Подолання екологічної кризи в Україні
- •Висновки до розділу 3
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Додатки
Висновки до розділу 3
Базуючись на основних ідеях і принципах, декларованих на конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.), Україна повинна здійснити перехід до сталого розвитку, при якому забезпечується збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, збереження сприятливого стану навколишнього середовища і природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутніх поколінь.
Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно ґрунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі. Стратегічні інтереси сталого розвитку держави полягають у забезпеченні стабільного соціально-економічного зростання з урахуванням сприятливого стану навколишнього природного середовища і раціонального використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу.
Пріоритетними напрямками державної та територіальної політики задля здійснення соціально-економічних реформ з необхідною умовою формування національної екологічної доктрини. Реалізація Концепції має забезпечуватися за допомогою цілеспрямованої політики, яка включає державний, регіональний та місцеві рівні вирішення відповідних питань, правові, фінансові та організаційні засоби.
Державне регулювання сталого розвитку передбачає:
максимальне використання власних можливостей економіки держави, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуального потенціалу;
врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріоритетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;
поєднання державного впливу з ринковими формами управління, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матеріально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.
запровадження спеціального моніторингу сталого розвитку, головним завданням якого є збір, вивчення і підготовка інформації для аналізу показників, які визначають якість життя, природних ресурсів, виробництво і використання всіх небезпечних речовин, що застосовуються в практиці, а також стан господарства, довкілля, в тому числі – екосистем і територій, що охороняються.
Щодо соціальної складової сталого розвитку, то у центрі сталого розвитку перебуває людина, яка має право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Забезпечення цього вимагає зміни стереотипів цінностей, гуманізації суспільства, активізації соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню.
Удосконалення економічного механізму реалізації соціальної політики має зосереджуватись на п’яти напрямах:
1) формування бюджету на основі застосування довготривалих нормативів поточних витрат на утримання закладів культури базової мережі загальнодержавного і місцевого рівня;
2) розширення господарської самостійності закладів культури, прав колективів в організації творчо-просвітницької діяльності, поступової зміни статусу закладів культури з державного на автономній;
3) розвиток механізмів спільного фінансування культурних проектів за рахунок бюджетів різного рівня і позабюджетних коштів, активізація меценатства та спонсорства, захист закладів культури шляхом застосування податкового, митного та валютного протекціонізму;
4) зміцнення соціальних гарантій працівників культури і забезпечення принципу рівної оплати за рівну працю, встановлення заробітної плати у закладах культури відповідно до оплати праці у виробничих галузях економіки;
5) визначення економічних умов здійснення культурної діяльності (розподіл доходів, рівень концентрації надання послуг, протидія дискримінаційної цінової політики тощо).
Економіко-екологічні проблеми природокористування, забезпечення населення і галузей народного господарства певними ресурсами високої якості, нарешті, проблеми охорони довкілля від забруднення, деградації, а ресурсів — від виснаження та вичерпання можуть бути успішно розв'язані тільки за комплексного, системного підходу. Одним з напрямків цієї системи має стати спрямованість на розширення та вдосконалення механізмів зовнішньоекономічних зв'язків у сфері екології, поширення позитивного досвіду зарубіжних країн у справі раціоналізації природокористування й поліпшення системи охорони природи.
Складовою формування сталого розвитку української економіки є реалізація комплексу заходів, пов’язаних з енергоощадженням, лібералізацією та інтеграцією вітчизняних енергетичних ринків, оптимізацією структури енергетичного балансу держави, зокрема заміщенням традиційних видів палива іншими його видами, насамперед отриманими з альтернативних джерел енергії та вторинних енергетичних ресурсів. Це дасть змогу підвищити цінову конкурентоспроможність вітчизняної продукції завдяки зниженню українськими товаровиробниками витрат на газ та енергію.
