4. Правове становище громадянина – підприємця

Правовому становищу громадянина як суб'єкта госпо­дарювання присвячена ст. 128 ГК України, що називається «Гро­мадянин у сфері господарювання».

Згідно з ч. 1 цієї статті громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприє­мця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України.

Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'я­заннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення (ч.2 ст. 128 ГК України).

Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до прин­ципів, передбачених у ст. 44 ГК України.

Здійснюючи підприємницьку діяльність, громадянин-підприємець зобов'язаний:

– у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяль­ності;

– повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

– додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

– не допускати недобросовісної конкуренції, інших по­рушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

– вести облік результатів своєї підприємницької діяль­ності відповідно до вимог законодавства;

– своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встанов­лених законом.

Громадянин-підприємець зобов'язаний також додержу­ватися вимог, передбачених ст. 46 (щодо забезпечення со­ціальних гарантій найманих працівників) і 49 (не завдава­ти шкоди довкіллю, не порушувати права і інтереси громадян тощо) ГК України, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відпові­дальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до положень ГК України та Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання його банкрутом».

5. Порядок утворення суб’єктів господарювання.

Термін «утворення» - це правове поняття господарсь­кого права. Це поняття включає врегульовані нормами гос­подарського права умови фактичного виникнення та легі­тимації суб'єкта господарювання, суб'єкта права.

Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують суб'єкти господарювання різних організа­ційно-правових форм, господарське законодавство визна­чає загальний і спеціальний порядок їх створення. Так, згідно ч. 1 ст. 56 ГК суб'єкт господарювання може бути утворений:

а) за рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу (загальний порядок). Уповнова­жені органи, які можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Наприклад, щодо державних унітарних підприємств - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади: міністерства, дер­жавні комітети, інші центральні органи державної виконавчої влади. Вони приймають рішення про створення державних підприємств, затверджують статути і контролю­ють їх дотримання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність ви­користання закріпленого за підприємствами майна, його збереження.

Утворення суб'єкта господарювання в юридичному ро­зумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення суб'єкта господарю­вання, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), витяг з реєстру про державну реєстрацію. При необхідності ви­ділення для новостворюваного суб'єкта господарювання земельної ділянки сюди входять також документи на зем­лекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України, а також іншими природними

б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, - за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеці­альний порядок).

Ст. 56 ГК визначає також способи утворення суб'єкта господарювання:

• шляхом заснування нового суб'єкта господарювання;

• шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділен­ня, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта гос­подарювання;

-шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів

Здійснення господарської діяльності можливо при умові її реєстрації в установленому законом порядку. Державна реєстрація є загальною та необхідною умовою для всіх суб’єктів господарювання не залежно від виду діяльності, організаційно-правової форми та форми власності (ст. 58 ГК, ст.ст. 50, 87 ЦК України). Державна реєстрація суб'єктів господарювання - це зас­відчення факту створення або припинення юридичної осо­би, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реє­страційних дій, які передбачені законом, шляхом внесен­ня відповідних записів до Єдиного державного реєстру. 15 травня 2003 р. прийнято Закон України «Про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набрав чинності з 1 липня 2004 р.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи – підприємця (ст.5).

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи (ст.24):

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

- примірник оригіналу або нотаріально засвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

- два примірники установчих документів;

- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору.

- інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників - юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб - власників істотної участі цих юридичних осіб.

Установчі документи господарських організацій - це правові документи, які є необхідними для створення цієї організації та подаються для її державної реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства.

Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються:

- видів установчих документів (ч.1 ст. 57 ГК): рішення про утворення суб'єкта господарю­вання (приймається при створенні господарської організації унітарного типу) або засновницький договір (укладається у разі заснування суб'єкта госпо­дарювання двома і більше особами), статут (приймається в передбачених законом випадках - при створенні: підприємств; господарських товариств, що належать до об'єднань капіталів; виробничих кооперативів), положення (щодо філій, представництв, інших відокремлених підрозділів господар­ських організацій як суб'єктів внутрішньогосподарських відносин; органів виконавчої влади як суб'єктів організаційно-господарських повно­важень);

- змісту установчих документів (ч.2 ст. 57 ГК) (в них повинні бути зазначені найменуван­ня та місцезнаходження суб'єкта господарювання, мета і предмет госпо­дарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом);

- спеціальних вимог до засновницького договору, статуту, положення.

В залежності від організаційно-правової форми господарської організації можна систематизувати склад необхідних документів:

— Статут - установчий документ підприємств, статутних господарських товариств (АТ, ТОВ, ТДВ) та статутних господарських об’єднань (концерну та консорціуму), фермерського господарства, кредитних спілок та інших організацій; повинен містити відомості найменування та місцезнаходження господарської організації, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації ГО, а та­кож інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, пе­редбачені законодавством (щодо АТ, ТОВ, ТДВ, кооперативів, фермерського господарства тощо).

— Модельний статут – типовий установчий документ, затверджений КМУ, який використовується для створення та впровадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов’язки та відносини, які пов’язані із створенням, управлінням та впровадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб (постановою КМУ від 16.11.2011 р.№ 1182 затверджено модельний статут ТОВ).

— Засновницький договір - установчий документ, що подається до реєстрації, персональних госпо­дарських товариств - повного та командитного, договірних об'єднань - асоціації, корпорації, що регулює не лише відносини між засновниками в процесі створення організації відповідного виду, а й відносини всередині вже створеної організації та її основні параметри;

— Договір засновників, що регулює відносини між цими особами лише в процесі створення господарської організації і міс­тить зобов'язання засновників щодо утворення господарської організації;

— Установчі документи міністерства (відомства):

1) установчий акт (приймається засновником; містить положення щодо мети діяльності, майна, яке їй передається для досягнення мсти, структури управління);

2) Положення: розробляється відповідно до Загального Положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджене Указом Президента України від 12.03.1996 р.) містить положення щодо функцій та компетенції міністерства (відомства), його структури, керівництва тощо.

—Меморандум (одноособова заява) - установчий документ командитного товариства, в утворенні якого бере участь один повний учасник та/або у складі якого (крім вкладників) залишається один повний учасник; меморандум приймається повним учасником; містить усі відомості, встановлені ст. 134 ЦК для засновницького договору командитного товариства

—Положення як установчий документ філій, представництв, відокремлених підрозділів як струк­турних одиниць господарської організації зі статусом окремих ознак юридичної особи, зазвичай до реє­страції не подається, крім філій, представництв іноземних суб'єктів господарювання в Україні

Одночасно статут та засновницький договір повинен бути для банків, асоціацій, кооперативів й фермерських господарств.

Щодо рішення про створення, тобто установчий акт (для установ, створених в порядку ст. 83 ЦК України) на відміну від статуту, засновницького договору і положення, не виконує функції головного корпоративного акту, а є лише елементом процесу створення господарської організації.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

десять НМДГ - за проведення державної реєстрації юридичної особи;

два НМДГ – за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

У випадках, що передбачені законом, крім документів, які передбачені ч. 1 ст. 24 Закону, додатково подаються інші документи. (на самостійну роботу студента).

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені частиною першою статті 27 цього Закону.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Витяг з реєстру про реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендова­ним листом за описом вкладення) засновнику або уповно­важеній ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юри­дичної особи, також видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення держав­ної реєстрації юридичної особи.

Державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи.

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з опи­сом вкладення) державному реєстратору за місцем прожи­вання такі документи:

- заповнену реєстраційну картку на проведення держав­ної реєстрації фізичної особи - підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи -підприємця.

Державному реєстратору забороняється вимагати додат­кові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, якщо вони не передбачені законом.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Строк державної реєстрації фізичної особи - підприєм­ця не повинен перевищувати два робочих дні з дати над­ходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

Переліки підстав для відмови у проведенні державної реєстрації суб'єктів господарювання - юридичних та фізичних осіб встановлено відповідно ст. 27 та 44 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших підстав не допускається.

Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарюван­ня може бути оскаржено в судовому порядку.

Ст. 29 Закону визначає порядок державної реєстрації змін до установчих документів, що проводиться у таких випадках:

• у разі зменшення статутного капіталу суб'єкта господарювання - юридич­ної особи,

• у разі зміни складу засновників (учасників) суб'єкта господарювання - юридичної особи,

- у разі зміни найменування юридичної особи - суб'єкта господарювання.

Законодавством України можуть бути встановлені спе­ціальні правила державної реєстрації окремих організа­ційних форм господарювання. Наприклад, такі спеціальні правила встановлені сьогодні для банків і деяких інших фінансових установ, товарних і фондових бірж.