11.3. Необхідна умова існування екстремуму.
Означення 11.3. Максимуми і мінімуми функції називають екстремумами або екстремальними значеннями функції.
Сформулюємо необхідну умову існування екстремуму функції.
Теорема
11.3.
Якщо
диференційована функція
має
в точці
екстремум,
то
.
Доведення.
Нехай в точці
функція має максимум. Тоді з означення
максимуму випливає, що при малих за
абсолютним значенням приростах
справедлива нерівність
.
Тому знак відношення
визначається знаком , тобто
при
(11.3)
при
.
(11.4)
За означенням похідної
,
причому значення границі не залежить від того, як прямує до нуля (залишаючись від’ємним чи додатним). А з нерівностей (11.3) і (11.4) виходить, що
(11.5)
Оскільки
похідна є певним значенням, то нерівності
(11.5) сумісні тільки при
.
Аналогічно проводиться доведення для випадку мінімуму функції
Геометричний
зміст цієї теореми полягає в наступному
(рис. 11.4): якщо в точках максимуму або
мінімуму функція
має похідну, то дотична до кривої
в цих точках горизонтальна. Справді, в
цьому випадку
,
тобто
.
Наслідок
11.3.
Диференційована
на інтервалі
функція
може
набувати екстремуму тільки в тих точках
х,
де
.
Це слідує безпосередньо з теореми 11.3
Зворотній висновок неправильний: не при всіх значеннях аргументу, де похідна функції рівна нулю, існує максимум або мінімум функції.
Приклад
11.2.
Похідна функції
в точці
дорівнює нулю, але в цій точці функція
не має ні максимуму, ні мінімуму (рис.
11.5).
11.4. Достатня умова існування екстремуму.
Ми розглядали функцію, диференційовану на інтервалі. Але екстремум може досягатися і в точках, де похідна не існує.
Приклад
11.3.
Розглянемо функцію
.
Її областю визначення є відрізок
,
а похідна
не
існує в точках
.
Але в точці
задана функція набуває максимуму:
(рис. 11.6).
Приклад
11.4.
Для функції
похідна
не існує при . Але в цій точці функція не має ні максимуму ні мінімуму (рис. 11.7).
Таким чином, функція може набувати екстремуми тільки в точках, де похідна дорівнює нулю або не існує (зазнає розриву).
Означення 11.4. Значення аргументу, при яких похідна функції існує і дорівнює нулю або не існує (зазнає розриву), називаються критичними точками цієї функції.
Згідно з прикладами (11.2)–(11.4), не в усіх критичних точках функція набуває екстремуму.
Теорема
11.4.(достатня
умова існування екстремуму).
Нехай
– критична
точка функції
,
яка
є неперервною на інтервалі
і
диференційованою за всіх значень
крім,
можливо,
точки
х1
.
Тоді,
якщо
похідна
при
переході
аргументу через точку
х1
зліва
на право міняє свій знак з
“+”
на
“–”, то
в точці
функція
набуває
максимуму;
якщо ж знак змінюється з “–” на “+”, то в точці функція набуває мінімуму.
Доведення. Нехай похідна змінює знак з “+” на “–”, тобто для всіх значень х, досить близьких до х1 маємо:
Треба
показати, що
.
З
умови теореми випливає, що функція
неперервна на відрізку
(або
) і диференційована на інтервалі
(або
), тому за теоремою Лагранжа можна
записати
,
(11.6)
де z розташоване між х і х1 .
Для
маємо:
,
і
.
Тому
з (11.6) виходить, що
.
Аналогічно для
:
,
і
;
тому
–
.
Таким чином, для всіх значень х
, досить близьких до х1
,
виконується нерівність
,
тобто в точці х1
функція
набуває максимуму.
Аналогічно доводиться друга частина теореми – про достатню умову існування мінімуму
11.5. Дослідження функції на екстремум за
