Організація навчально-виховного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі
Основною формою організації навчально-виховного процесу в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі є класно урочна система, одиницею якої виступає урок.
Урок як форма організації навчального процесу у школі виник давно, але з того часу він постійно змінюється, набуває нового змісту. Сучасний урок, це перш за все, урок, на якому створено умови для інтелектуального, соціального, морального становлення особистості учня, що дозволяє досягти високих результатів за визначеними метою та завданнями.
Урок – це динамічна варіативна форма організації навчальних занять на основі взаємодії учителя та учнів, при якій зберігаються часові рамки, постійний склад учнів і певна дидактична організація, яка включає зміст форми, методи та засоби навчання, які систематично застосовуються при вирішенні завдань навчання, виховання та розвитку учнів у процесі навчання.
Чинники впливу на розвиток уроку як форми організації навчального процесу:
Вибір форм навчання залежить від мети уроку, змісту навчального матеріалу, технологій та методів навчання, які допоможуть досягти кращих результатів.
Форма навчання – це цілеспрямована організація спілкування в процесі взаємодії учителя і учнів, що характеризується розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи, режимом – часовим і просторовим.
Мета уроку – основа ефективної діяльності вчителя та учнів. Що визначає характер їхньої взаємодії. Вона реалізується у спільній діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу.
Мета уроку не виникає стихійно, а узгоджується із цільовими установками, визначеними до курсу бо розділу, стандартами освіти, ураховує особливості учнівського колективу та відображає можливості вчителя.
Цілереалізація - це процес, під час якого ціль із внутрішньої мети переходить у наслідок – результат діяльності.
Способи визначення цілей навчання (за М.Кларіним):
через зміст предмету (вивчити певне явище, тощо);
через діяльність учителя ( ознайомити учнів із..., продемонструвати прийоми тощо)?
через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного особистісного й інших видів розвитку учнів (формувати вміння, навички, розвивати мислення... тощо);
через діяльність учнів (дослідити певне явище, розв’язати задачі, тощо)
Уроки, що є складним педагогічним явищем , як і всі складні явища можуть поділені на різні типи за ознаками. Існують різні підходи до класифікації уроків:
на основі логіки засвоєння знань;
за способом проведення (урок-лекція, урок-бесіда, урок – практичне заняття тощо);
за характером пізнавальної діяльності ( урок первиннго закріплення знань, урок утворення нових понять тощо)
за ступенем самостійності учнів ( урок самостійної роботи, урок роботи педагога з групою)
В.А.Оніщук на основі логіки засвоєння знань виділяє:
урок засвоєння нового матеріалу;
урок засвоєння навичок і вмінь;
урок використання знань вмінь і навичок;
урок узагальнення та систематизації;
урок контролю, корекції знань, умінь, навичок;
комбінований урок.
І.Ситар виділяє також :
урок-консультацію, урок-корекцію знань.
Окремою групою є нестандартні уроки, структура яких не може бути підведена під алгоритм класичного уроку, а тому їх важко класифікувати.
Кожний нетрадиційний урок має свою композицію та свій сценарій. Побудова нетрадиційного уроку – справа непроста, це під силу учителю, який досконало володіє традиційними дидактичними методами та прийомами навчання, відзначається творчим підходом до організації навчальної діяльності.
Методи навчання – це способи діяльності, які використовуються вчителями і учнями в їхній сумісній і взаємопов’язаній роботі, спрямованій на досягнення цілей навчання.
Прийом – деталь методу,його окремі операції, практичні, розумові дії, моменти в процесі засвоєння знань і вмінь. Він не має своєї самостійної навчальної задачі.
Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності класифікають:
за джерелом передачі та сприйняття навчальної інформації
словесні: розповідь,бесіда,пояснення,конференція,дискусія;
наочні: ілюстрації,демонстрації;
практичні: досліди,вправи,навчально - виробнича праця.
2. за логікою передачі та сприйняття навчальної інформації:
Індуктивні, дедуктивні.
3. за ступенем самостійності мислення учнів:
Репродуктивні, продуктивні: проблемні,проблемно-ошукові,евристичні.
4. за характером управління навчальною роботою:
навчальна робота під керівництвом учителя;
самостійна робота учнів: робота з книгою,виконання письмових завдань,лабораторна робота,художньо - творча робота, робота в навчально-виробничий майстернях тощо.
5. за характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, методи проблемного викладу навчального матеріалу, евристичні(частково-пошукові), дослідницькі, активні, інтерактивні.
Система методів, прийомів – це така сукупність, яка має внутрішні зв’язки між компонентами, що зумовлені результативністю конкретних методів, прийомів. Разом вони створюють систему управління різними методами (прийомами) пізнання учнями навчального матеріалу , починаючи з набутих готових знань до самостійного розв’язування пізнавальних задач.
Педагогічна технологія (за Т.Б.Ліхачевим) – сукупність психолого-педагогічних установок. Які визначають спеціальних набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів.
Педагогічна технологія (за В.М. Монарховим) – продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації і проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів та вчителів.
Педагогічна технологія (ЮНЕСКО) – це системний метод створення, застосування та визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їхньої взаємодії, що ставить своєю задачею оптимізації форм освіти.
Види начальної діяльності учнів на уроці:
1. індивідуальна робота – передбачає самостійне виконання учнем завдання відповідно до рівня його навчальних можливостей (виключаючи взаємодію з іншими школярами) за безпосередньою або опосередкованою допомогою вчителя.
2. фронтальна робота - передбачає одночасне виконання всіма учнями одного і того самого завдання під керівництвом педагога (фронтальна бесіда, фронтальне опитування, фронтальний експеримент тощо)
3. парна робота – полягає в тому, що учень переказує іншому отриману нову інформацію , що сприяє швидкому та якісному її засвоєнню через спілкування між тими, хто навчається.
4. колективна робота – передбачає спілкування, взаємодію учнів , коли учнями усвідомлюється спільна мета, відповідальність за виконання завдань, здійснюється розподіл функцій, обов’язків. У колективі переважає атмосфера співробітництва, існує взаємоконтроль і відповідальність кожного перед класом.
Під засобами навчання розуміють джерела інформації, за допомогою яких учитель учить, а учні вчаться. Розрізняють такі засоби навчання:
1. вербальні (слово вчителя, друкований текст, дидактичні матеріали, тощо);
2. наочні (таблиці, діаграми, графіки, реальні об’єкти, моделі тощо)
3. спеціальні (пристрої, прилади, пристосування, верстати тощо);
4. технічні (мультимедійні дошки , персональні комп’ютери, тощо)
Вимоги до сучасного уроку:
1. самостійність вчителя - вимога до вчителя самостійно розробляти поурочні плани (проекти) своїх уроків, бо ніякі готові розробки уроків не враховують можливостей конкретного вчителя і навчальні можливості дітей конкретних класів , конкретних типів і видів навчальних закладів;
2. знання системи принципів дидактики, їх ієрархії, взаємозв’язків і відношень, обов’язкова опора на них при проектуванні, організації, і здійсненні навчальної діяльності на уроці: при визначенні мети, виборі змісту, методів, форм, засобів навчання, врахування можливостей і особливостей дітей та ін.;