3.1. Проблема «дітей вулиці» в статистичних дослідженнях

Витоки бездоглядності, з правової точки зору, лежать у сфері сімейних відносин. Значний вплив на формування поведінки та свідомості підлітків має стан освіти, культури, охорони здоров'я, фізичної культури. Діти, що скоїли правопорушення, у 87,3% випадків не читають книг. Відтак, соціальне, педагогічне, духовне благополуччя родини - ось головні складові профілактики бездоглядності. Тому важливо не лише декларувати права дитини, але й виробляти на державному рівні дієві механізми та активні форми попередження дитячої бездоглядності. Безперечно, все це потребує витрат. А поки що соціальна робота на цьому напрямку тримається лише на ентузіазмі. Та при цьому варто зважати, що турбота про бездоглядних дітей (не правопорушників) - справа не міліції, а органів соціального захисту.Загальнонаціональним пріоритетом державної політики України є охорона дитинства. Це зазначається, зокрема, в Законі України “Про охорону дитинства”, Указі Президента України “Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання національної програми “Діти України” на період до 2005 року”, інших нормативно-правових актах.

За даними «Служби порятунку дітей», в Україні нараховується понад 1 40 тисяч позбавлених достатньої батьківської опіки дітей, які з різних причин опинилися на вулиці. За останні десять років ця проблема набула загрозливого масштабу: кількість безпритульних дітей збільшилася на 60%. Проте, ніхто не має точних статистичних даних щодо кількості дітей вулиці тому, що це і діти, які з різних причин втратили житло, і діти які зазнали жорстокого поводження, психологічного та сексуального насильства, діти-втікачі з зовні благополучних сімей, діти-сироти, діти позбавлені достатнього батьківського піклування. Відомо, щостаном на жовтень 2007 року тільки в Києві на обліку стоять 800 дітей-сиріт та 2000 дітей, позбавлених батьківської опіки.За даними Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, 14 % безпритульних – це діти віком від 3 до 7 років, 61 % - від 7 до 14 років та 25 % - від 15 до 18 років. Всі ці діти не отримують належного виховання та не навчаються; багато хто відстає в розвитку порівняно із дітьми такого ж віку, які живуть у сім'ях.

3.2.Шляхи надання соціально-педагогічної допомоги дитині

Сьогодні до вирішення проблеми “дітей вулиці” залучені різніслужби: кримінальна міліція, служби у справах неповнолітніх, соціальні служби для молоді, підпорядковані різним управлінням міністерств. Проте конкретно ніхто не несе відповідальності за долю кожної такої дитини. Різноплановий підхід виявляється у пошуках шляхів вирішення цієї серйозної проблеми.

Можливі шляхи надання соціально-педагогічної допомоги дитині:

1.Профілактична соціальна робота. Дитина, яка перебуває на стадіях “роздумів і підготовки”, розглядає вихід на вулицю як можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально-профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних громадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є повернення дитини до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на ву-лицю як кращий варіант вирішення її життєвих проблем.Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям “дії і післядії”. Тобто дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний працівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження удитини бажання залишити вулицю.Метою соціальної роботи у такій ситуації є повернення дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей, пов'язаних, найчастіше, з сім’ями, особливо кризовими, школою, ровесниками.

2. Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситуації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі, пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допомо-жуть; це може бути варіант самостійного життя – працевлашту-вання, отримання житла. Рідше – це варіант повернення до сім’ї, на жаль, до цього часу, зазвичай, усередині сімейні стосунки остаточно зруйновані.

3.Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілкування таких дітей із соціальними працівника-ми. Діти звертаються за допомогою до соціально-психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді. Метою діяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога ди-тині у поверненні до нормального життя.

4.Соціальний супровід. П'ятий напрямок – це вихід на своєрідний фініш: дитина повертається до рідної сім’ї або до сім’ї родичів, до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім’ї, до якої вона повернулася. Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності,що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволяють стверджувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити на три великих етапи:

1. Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2. Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повер-нення дитини з вулиці.

3.Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім’єю, прийомною сім’єю, загальноосвітніми установами ін-тернатного типу тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, можна ба-чити логіку професійної соціальної роботи з дітьми вулиці.

ВИСНОВОК

Отже, вивчаючи проблему «Діти вулиці» ми працювали за поставленими завданнями. Насамперед ми дослідили саму проблему дітей вулиці, а саме: ми визначили поняття і суть даної проблеми і дізналися що дітьми вулиці можуть бути різні категорії дітей, а не тільки діти з малозабезпечених сімей. Дізналися, що проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку вітчизняних вчених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану суспільства. Також, ми знайшли шляхи профілактики і розробили методи соціальної роботи з дітьми вулиці, а саме: залучення цих дітей до певних гуртків, спортивних секцій, залучення їх до тренінгів, участь у спектаклях. А з батьками – проведення бесід, розмова з психологом і т. д.

І заключним нашим завданням було удосконалення технології соціальної роботи з дітьми вулиці, тому на сьогодні в Україні існує багато громадських організацій, які опікуються “дітьми вулиці”. Однією із найбільш відомих міжнародних організацій, яка приділяє велику увагу вивченню проблем бездоглядних та безпритульних дітей, є Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ). Діють в інтересах даної категорії дітей Центр соціальної опіки дитини Міжнародної благодійної фундації “Отчий дім”, Благодійний фонд “Самарянин”, Всеукраїнський благодійний фонд Надії і Добра та ін. Однак, кількість і можливості громадських організацій, які займаються проблемами “дітей вулиць”, недостатні.За оцінками експертів Державного інституту проблем сім’ї та молоді, лише 10 відсотків батьків реально докладають зусиль для розшуку дітей, що бродяжничають. Брак відповідальності дорослих за дітей, неповага до влади; невпевненість у завтрашньому дні, і, як наслідок, пияцтво, збільшення наркоманії, токсикоманії.

Тривалий час через занепад економіки країни страждали насамперед діти. Однак деякі підлітки адаптувалися в умовах безпритульності, і на сьогодні маємо армію «професійних волоцюжок», що подовгу або взагалі не вчились у школі, вживають алкогольні, токсичні, наркотичні речовини і за власним бажанням ніколи не погодяться на влаштування їх до дитячого державного закладу, лікування. Українські діти потребують захисту.

Найменші громадяни мають права, які держава відповідно до Конституції зобов’язалася виконувати.

Отже, соціальний працівник має бути добре підготовлений до роботи з «дітьми вулиці». Повинен володіти певними методами, мати певні навички, які дозволяють йому розібратися у великій кількості варіантів, уміти виконувати конкретну практичну роботу, повинен надавати всім потребуючим допомогу і підтримувати клієнта. Соціальний працівник для дітей є «швидкою допомогою». Підтримуючиу складних ситуаціях, він намагається ввести дитину в новий світ і цим світом може бути притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім’ї.

Сьогодні українська дитина беззахисна перед жорстокими реаліями дорослого світу.Сучасні діти – змушені дбати про хліб насущний. З-поміж працюючих дітей з асоціальних сімей, багато залучених до найнебезпечніших й найгірших форм праці, зокрема таких як сексуальні послуги, торівля наркотиками. Поширені також жебракування й крадіжки.

Негативні явища соціального розвитку України, в першу чергу, торкнулись інтересів дітей. Зростає кількість дітей, яких батьки кинули або байдуже ставляться до виховання та розвитку своїх нащадків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Антіпкін Ю. Г., Балим Л. В., Волинець Л. С. та ін. – К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000./Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

2.Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки – К.: ДЦССМ, 2006.

3.Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки – К.: ДЦССМ, 2003.

4.  Доклад ЮНИСЕФ Независимой комиссии по гуманитарным вопросам.- ООН, Женева, 1990

5.Дорогіна О.В. З досвіду роботи дитячого будинку сімейного типу// Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія “Педагогіка. Соціальна робота”. – №3, 2000. – С.108-110

6.Доклад ЮНИСЕФ Независимой  комиссии  по  гуманиттарним вопросам.- ООН, Женева, 1990.

7.Дети улицы. Что нужно знать для успешного управления проектом – Child Hope. Великобритания. ЮНИСЕФ, 1998.

 8.И. Д. Зверева. – К.: Наук світ, 2001/Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и социально- психологическая помощь.

9.Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року№ 240/ІІІ.

10.Звіт за підсумками соціологічного опитування підлітків щодо ви-значення напрямків діяльності центрів денного перебування ді-тей, які не мають достатньої батьківської опіки. Архіви Українського інституту соціальних досліджень, 2002. 11. Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” //Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – С. 35

12. Ковбас Б.І., Фуштей Л.І. З досвіду діяльності науково-методичної ради притулку для неповнолітніх м. Івано-Франківська // Соціальна робота: теорія, досвід, перспективи: матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції /За ред. І.В.Козубовської, І.І.Миговича. – Ужгород, 1999. – Ч.1. – С. 330-333

13. Козубовська І.В., Керецман В.Ю., Товканець Г.В. Роль і функції соціально-психологічної служби в роботі з сім’єю. – Ужгород, 1998. – С.164-165.

14. І.В.Козубовська, В.В.Сагарда, О.В.Дорогіна та ін. / Соціально-правові основи діяльності психологічної служби в системі освіти: Навчально-методичний посібник./– Ужгород, 2000. – С. 188

15. А. Й. Капська, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухова. /Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних праців-ників /– К., 2000. 19.Табачник Д./Вирішення проблеми безпритульності - завдання пріоритетне // Соціальна політика. - 2003. -29 січня.

16.Лагідний Д. /Конвенція ООН про права дитини. – К.: Столиця, 1997. Діти вулиці і під’їздів: Де бере початок дитяча бездо-глядність? Де корінь цього зла? // Українська газета. – 2002. – 12 вересня. – С. 2.

17.Лукашов С., Зайцевская Т. Социальная помощь детям на улице. – ЮНИСЕФ. – Украина, 2000.

18.Максимова Н. Ю., Толстоухова С. В. Соціально-психологічний ас-пект профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. – К: УДЦССМ, 2000.

19.Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированный школьниками: Метод. реком. – К.: АПН Украины. Институт психологии, 1997.

20.Постанова Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх” //Урядовий кур’єр. – 1997. – № 23. – С. 11

21. Робота з вуличними дітьми у м.Києві. Проект дослідження та розвитку, підтриманий Міністерством з міжнародного розвитку Великої Британії через програму “Партнерство у галузі охорони здоров’я та соціальної допомоги” .- К.:“АВЕГА”,2003. 22.Рябоконь Л. Як забрати дітей з вулиці?: Київський притулок для неповнолітніх // День. – 2002. – 23 жовтня. – С. 12.      

23. Реабілітаційна педагогіка на рубежі ХХІ ст. (Науково-методичний збірник. У 2-х ч.). – К., 1998. – С. 167

26. Соціальна робота з сім’єю, дітьми та молоддю. (Навчальні матеріали). – К., 1999. – С. 234

24. С. Толстоухова, К. Акстяман /Надання допомоги “дітям вулиці” та соціально незахищеним дітям та молоді / Інформаційно-методичний збірник. – Випуск 3–4. – К.: Ліга соц. працівників України. Інтернаціональний Союз Німеччини, 2003.

25. Толстоухова С.В., Пінчук І.М./Психолого-педагогічні аспекти роботи з «дітьми вулиці»: Збірник статей та методик– К., 2000. – С. 88

26.Указ Президента України “Про Державну програму запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки”.27.Як добре мати рідний дім!: Центр соціальної опіки “Отчий дім” повертає безпритульним дітям радість життя // Перехрестя. – 2002. – № 3. – С.33 – 35.

28. М.Д.Ярмаченко та ін./Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні (Х-поч.ХХст.): Нариси /– К., 1991

29. Энциклопедия социальной работы. В 3 т. Т.3.: Пер. с англ. – М., 1994. – С.42

Додаток А

Додаток Б

45