1.3. Специфіка соціалізації студентів з особливими потребами в умовах університету.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства важливого значення набуває проблема соціалізації людей з особливими потребами. Так, в Україні визнано рівність прав усіх людей на освіту та захист цих прав з боку держави, розроблено та введено в дію низку нормативних документів, які регулюють питання навчання та професійної підготовки людей з особливими потребами. Зокрема, Закон України “Про освіту” декларує доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, рівність умов для повної реалізації здібностей, таланту, різнобічного розвитку кожної людини. Більше того, існує стаття закону, яка присвячена закладам освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації. Актуалізується дана проблема, коли мова йде про соціалізацію студентської молоді з обмеженими можливостями в умовах навчально-виховного університетського середовища. [4,65]

Теоретичною основою досліджуваної проблеми є напрацювання вітчизняних і зарубіжних учених таких, як: І.Бех, Л.Божович, Л.Виготський, В.Жуков, Б.Зейгарник, І.Іванова. Однак, одразу зауважимо, що проблема соціалізації студентів з особливими потребами в університетському освітньо-виховному просторі недостатньо досліджена. Насамперед, у дослідженні ми виходимо з того, що студенти з особливими потребами володіють інтелектом, вони спроможні успішно опановувати більшість видів професійної діяльності, приносити користь державі та самовдосконалюватися.

Розуміння взаємозв’язку та взаємозалежності процесів адаптації та соціалізації лягло в основу розробки М. Лукашевичем, І. Миговичем адаптивно-розвиваючої концепції соціалізації. Сутність цієї концепції полягає в розгляді соціалізації як взаємодії людини, що триває протягом усього її життя, з навколишнім середовищем шляхом адаптації, що змінюють одна одну, у кожній зі сфер її життєдіяльності. Під час сукупної взаємодії індивіда із соціальним середовищем (а отже, і впливу індивіда на суспільство в напрямі задоволення своїх соціальних потреб) здійснюються переміни в суспільстві в бік більшої орієнтації на людину, сукупність її соціальних інтересів. Отже, реалізується індивідом другий аспект неподільного процесу соціалізації – соціалізація суспільства. Очевидно, що соціальна адаптація і соціалізація – це нерозривні в своїй єдності процеси, що доповнюють один одного й мають у своїй основі (як і всяка взаємодія в природі) обмін інформацією, енергією та речовиною, проте різняться як змістовними, так і тимчасовими параметрами.Навчально-виховне середовище університету розглядається як складова цілісного освітньо-виховного простору, в якому формується соціальність особистості студента завдяки цілеспрямованій, соціально-педагогічній діяльності задля ефективного соціального становлення майбутнього фахівця, активного перетворення молодої людини на суб’єкт соціального розвитку. Важливою, на мою думку, вимогою в організації навчально-виховного середовища університету є культивування в особистості студента цінності іншої людини. Саме студентські роки є сприятливими для виховання в людини такого фундаментального для її морального розвитку новоутворення, яким виступає здатність цінувати особистість людини. Розвинене позитивне ставлення до іншої людини як цінності означає, по-перше, прагнення і здатність індивіда співпереживати її радості й горю, по-друге, бажання її зрозуміти, по-третє, всіляко сприяти досягненню нею морально значущих цілей у повсякденній діяльності. Дієвим є використання „ефекту присутності” у навчально-виховному середовищі університету.

У західній гуманістичній психології вживається досить наукомістка, на нашу думку, категорія „присутність” як форма взаємин вихователя з вихованцем. Бути присутнім - означає проявляти цілковиту сконцентрованість власних сутнісних сил і спрямованість їх на студента, цілком віддаватися своєму задуму. За цих умов присутність як виховний засіб педагога вимагає відповідного за якістю ставлення, контакту з людиною. Отже, за таких умов професійна підготовка в університеті постає як процес створення сприятливих умов для розвитку особистості студента з особливими потребами. Саме особистісно орієнтована професійна підготовка виступає метою організації навчально-виховного середовища в університеті. У зв’язку з цим, навчально-виховний процес в університеті спрямовується на гармонізацію розвитку особистості студента з особливими потребами, орієнтацію педагогічних працівників на пізнавальні, соціальні, професійні цінності його особистості, на гуманізацію процесу професійної підготовки, на врахування рівня підготовленості та реалізацію його здібностей.