4. Фактори формування особистості дитини 3-6 років життя

Дошкільний вік (3—6 років) пов'язаний з домінуванням ігрової діяльності. На нього припадають головні досягнення дитини у пізнавальному (формуються уявлення про зв'язки різних сфер дійсності, образне і початки логічного мислення, сенсорні та інтелектуальні здібності), емоційно-вольовому розвитку (окреслюються прийоми саморегуляції, самостійність поведінки, розвиваються усвідомлена дисциплінованість, ініціативність дій, здатність до спілкування, формуються почуття обов'язку, відповідальності тощо). На межі 6—7 років життя формуються передумови для успішного переходу до шкільного навчання.

   Виховання дитини дошкільного віку має орієнтуватися на особливості її розвитку в молодшому, середньому і старшому дошкільному віці.

   У вихованні молодших дошкільників важливо створити сприятливі умови для розширення кола предметів і явищ, які вони пізнають, допомагати в ознайомленні з ними, для розвитку спілкування з дорослими й однолітками. Це особливо актуально перед вступом дитини до дошкільного закладу, оскільки полегшує її адаптацію в ньому.

У вихованні дітей середнього дошкільного віку слід розвивати дослідництво, експериментування, самостійний пошук відповідей на різноманітні питання, цілеспрямованість поведінки і діяльності, заохочувати до довірливих стосунків і вчити усвідомлювати свою роль у спілкуванні.

 Старших дошкільників ознайомлюють з моральними цінностями: вчать правильно поводитися, спрямовують їхню творчу активність, інтереси до різних видів діяльності, які у цей період набувають значного розвитку. У дітей на 6—7-му роках життя слід виховувати психологічну готовність до навчання у школі, розвивати навички вільного спілкування.

   Загальні вікові особливості розвитку по-різному реалізуються в кожної дитини. Педагогіку, яка не орієнтується на індивідуальний темп розвитку дитини, індивідуально-психологічні відмінності дітей, називають “бездітною

5. Шкільна зрілість дошкільнят, її складові компоненти та діагностика.

Введення 

Проблема готовності дитини до школи була актуальна завжди. В даний час актуальність проблеми обумовлюється багатьма факторами. Сучасні дослідження показують, що 30 40% дітей приходять у перший клас загальноосвітньої школи неготовими до навчання, тобто у них недостатньо сформовані такі компоненти готовності: - соціальний, - психологічний, - емоційно-вольової.

Проблема шкільної зрілості, як готовності організму шестирічної дитини до систематичного навчання, надзвичайно зросла в період реформування всієї системи освіти в країні, і в даний час переросла в медико-педагогічну проблему. Тривалі систематичні заняття, зниження рухової активності, значна статичне навантаження, нові обов'язки - все це великі труднощі і в багатьох дітей виникають такі зміни в організмі, які дозволяють говорити про «шкільному шоці», «шкільному стресі», «адаптаційної хвороби». При переході до систематичного шкільного навчання з шести років, педагоги повинні оцінити рівень фізичного, психічного і соціального розвитку дитини, який необхідний для успішного засвоєння їм шкільної програми без шкоди для його здоров'я.

У цьому контексті готовність дітей-дошкільнят до навчання в школі має особливе значення. З її вирішенням зв'язане визначення цілей і принципів організації навчання і виховання в дошкільних установах. У той же час від її рішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.

Тому першочерговим завданням, що постають як перед вітчизняними вченими, так і перед зарубіжними полягають у наступному: - виявити в якому віці краще починати навчання, - коли і при якому стані дитини цей процес не буде призводити до порушень в його розвитку, гігієнічним проблемам шкільної зрілості і негативно позначатися на його здоров'ї.