Література

1.  Горелов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави. – К., 1995. 2.  Грушевський М На порозі нової України. — К.,1992. 3.  Історико-політичні уроки української державності. — Київ-Донецьк, 1998. 4.  Копиленко О. «Сто днів» Центральної Ради. — К.,1992. 5.  Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1993. – 720 с. 6.  Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. – К., 1995. 7.  Реєнт О. Українська революція. – К., 1996. 8.  Українська ідея. Постаті на тлі революції. — К.,1994. 9.  Українська суспільно-політична думка в 20 ст. Т.1. — К.,1990. 10.  Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. Т. 1. – К., 1996; Т. 2. – К., 1997.

http://www.s-bilokin.name/Terror/CentralRada.html

http://histua.com/istoriya-ukraini/novitnij-chas/ukrainska-centralna-rada-1-ta-2-universali

www.archives.gov.ua/Archives/index.php?.

Семінар 2.

Тема. Україна в період Гетьманату та Директорії.

Питання для ознайомлення:

1. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана П.Скоропадського.

2. Антигетьманські виступи.Прорахунки режиму П.Скоропадського.

3. Утворення УНС і Директорії. Прихід Директорії до влади.

4. Боротьба Директорії за збереження державності. Політика державної влади на західній території.

5. Радянсько-польська війна і Україна.

6. Розгром армії барона Врангеля. Поразка Української революції.

Методичні поради.

Тема хронологічно охоплює період від квітня 1918р. до кінця1920 р. Висвітлюючи конфлікт Центральної Ради з Раднаркомом РСФРР та українськими більшовиками, що невдовзі переріс у війну, необхідно визначити, які факти дають підстави окремим історикам тлумачити її як міжнаціональну, а які – як громадянську. Аналізуючи ІІІ і ІV Універсали Центральної Ради, слід робити це не ізольовано, а у прямому зв’язку із загальноісторичним контекстом (більшовицький переворот та Брестська угода, відповідно). При з’ясуванні причин остаточного падіння Центральної Ради і приходу до влади П.Скоропадського варто звернути увагу на позицію Німеччини та Австро-Угорщини, чиї війська реально контролювали з весни 1918 р. Україну. Щодо гетьманського режиму необхідно стисло визначити основні напрямки його внутрішньої і зовнішньої політики, особливо зупинившись на причинах неодноразових антигетьманських повстань і заворушень та на вплив міжнародних чинників, зокрема – завершення Першої світової війни.

Висвітлюючи ситуацію 1919 р. потрібно:

- навести стислий перелік подій та охарактеризувати основні військово-політичні режими, що встановлювалися на території України протягом року (Директорія, радянська влада, «денікінщина», війська Антанти);

- окремо зупинитися на характеристиці повстанського селянського руху як провідного чинника успіхів і невдач всіх вказаних режимів, згадати основних ватажків, визначити його силу й слабкість.

При розгляді основних подій 1920 – 1921 рр. слід зупинитися на наступному:

- радянсько-польська війна (Варшавська угода С.Петлюри з Ю.Пілсудським, хід бойових дій і зміна характеру війни, перемир’я і умови Ризької мирної угоди 1921 р. для України, остаточна поразка військ УНР);

- боротьба Червоної Армії проти врангелівців (режим Врангеля, бойові дії на півдні України, роль махновців);

- останні спалахи громадянської війни (селянські повстання, махновський рух наприкінці 1920 – у 1921 рр., похід Ю.Тютюнника 1921 р.).

Термінологічний словник

Акт злуки УНР та ЗУНР – проголошення об'єднання двох українських державних утворень: УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну українську державу, яке відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Незважаючи на те, що в силу внутрішніх та зовнішніх причин об'єднати українські землі не вдалося, цей акт вважається символом споконвічного прагнення українського народу до об'єднання в єдиній державі.

Анархізм – суспільно-політична течія, що виступає за негайне знищення державної влади і впровадження добровільних асоціацій осіб та груп. Засобом здійснення своєї мети вважали насилля, навіть терор.

Більшовизм – політична течія (фракція) в російському соціал-демократичному русі на чолі з В.І.Ульяновим (Леніним). З 1912 р. остаточно оформилися в окрему партію РСДРП(б) (з 1918 р. – РКП(б), з 1925 р. – ВКП(б), з 1952 р. – КПРС. Виступали за негайне здійснення марксистської програми соціалістичних перетворень. З жовтня 1917 р. – правляча партія в Росії, що своїми діями прискорила початок громадянської війни, яку розпочали, спираючись на загони своїх прихильників («Червона гвардія»). З розгортанням громадянської війни почали здійснювати політику «воєнного комунізму» (див.), створили потужню Червону Армію, завдяки якій здобули кінцеву перемогу над своїми супротивниками. Відносно України більшовицька позиція була неоднозначною: визнаючи право українців на самовизначення (аж до створення власної держави), виступали проти її відокремлення від Росії. В 1918 р. утворили КП(б)У як територіальну філію Російської комуністичної партії (більшовиків).

Білогвардійці – основні супротивники «червоних» (прихильників більшовиків) в громадянській війні. Прихильники відновлення дореволюційних порядків, насамперед – повернення приватної власності колишнім господарям, чимала частина – за відновлення монархії. Виступаючи за відтворення «єдиної та неподільної» Росії, категорично заперечували автономію чи, тим більше, незалежність України. Останнє довело до збройного протистояння з українськими національно-державницькими силами. На території України білогвардійські війська очолювали генерали колишньої царської армії А.Денікін (1919 р.) і П.Врангель (з 1920 р.).

"Воєнний комунізм" – економічна політика радянського уряду в умовах громадянської війни і господарської руїни 1918–1920 років. Найважливішими складовими політики були: націоналізація усієї великої, середньої і більшої частини дрібної промисловості, продрозкладка; повна заборона приватної торгівлі; впровадження карткової системи; загальна трудова повинність; встановлення контролю за виробництвом та розподілом. Підпорядковуючи суспільні, групові та індивідуальні інтереси населення державним інтересам, більшовики розраховували здійснити швидкий перехід до соціалізму.

Гетьманський переворот – державний переворот, здійснений 29 квітня 1918 року у Києві прихильниками генерала П. Скоропадського за підтримки німецького командування. Внаслідок перевороту було розігнано Центральну Раду, а Українську Народну Республіку – ліквідовано.

Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між політичними силами, соціальними групами однієї країни.

Директорія – тимчасовий революційний орган, утворений у ніч з 13 на 14 листопада 1918 року на засіданні Українського Національного Союзу для організації та керівництва повстанням проти гетьмана П. Скоропадського. Після усунення останнього верховний орган влади УНР складався з п'яти членів. Директорія намагалась провести ряд важливих політичних та економічних реформ в Україні. Але суперечності серед членів Директорії, а також несприятлива зовнішньополітична ситуація зірвали здійснення цих реформ і привели до краху самої Директорії. 10 лютого 1919 року подав у відставку голова Директорії В. Винниченко. З 20 листопада 1920 року одноосібним керівником (диктатором) вже неіснуючої УНР став С. Петлюра.

Політичний компроміс – політична угода, досягнена на основі взаємних поступок.

Українська Центральна Рада – заснована у Києві громадсько-політична організація, яка під впливом революційних подій в Україні перетворилась у лідера національно-визвольного руху. З листопада 1917 року (після проголошення III Універсалу та Української Народної Республіки) виконувала роль вищого законодавчого органу України. Існувала до 29 квітня 1918 року.

Українсько-польська війна (1918–1919) – збройний конфлікт між Західноукраїнською Народною Республікою та Польською державою.

Універсали Центральної Ради – акти законодавчого характеру, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель колишньої Російської імперії. Українська Центральна Рада видала 4 Універсали.

Проблемні питання

1.     Які проблеми – національні чи соціальні – насамперед турбували більшість населення України в 1917–1921 рр.?

2.     З чим пов’язані успіхи й невдачі політичних режимів, що на деякий час встановлювалися в Україні (особливо – протягом 1919 р.)?

3.     Чому з усіх політичних сил, що боролися за владу на території України, перемогу здобули більшовики? В чому причини невдач українських національно-державницьких сил ?

 Теми доповідей і повідомлень

1.    Білогвардійський рух на території України. 2.Політика “воєнного комунізму” та її здійснення в Україні. 3.     УГА: від армії ЗУНР до ЧУГА.

Навчально-методична і наукова література

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917–1953 рр. Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. У 2 кн. – К., 1994. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навч. закладів. – К., 1999. – С. 280–324. Бровкин В.Н. Россия в гражданской войне: власть и общественные силы // Вопросы истории. – 1994. – № 5.

Великий українець: Матеріали з життя та діяльності М.Грушевського. – К., 1992. Верстюк В. Махновщина. – К., 1992. Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1990. – Ч. 1– 3. Волковинський В. Нестор Махно. Легенди і реальність. – К., 1994. Горелов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави. – К., 1995. Грушевський М.С. Новий період історії України (за роки від 1914 до 1919). – К., 1992. Деникин А.И. Поход на Москву (“Очерки русской смуты”). – К., 1990. Другий зимовий похід. Листопадовий рейд. Базар. – К., 1995. Захаренко П. Селянська війна в Україні. Рік 1918. – К., 1997. Історія Академії наук України (1918–1923 рр.): Документи і матеріали. – К., 1993; Історія суспільних рухів і політичних партій в Україні (ХІХ ст. – 1920 рік). – Львів, 1993. Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів, 1996. – С. 218–251. Історія України в особах. ХІХ–ХХ ст. – К., 1995. Історія України: Навч. пос. / Під заг. ред. В.А.Смолія; керівник авт. кол. – С.В.Кульчицький. – К., 1997. – С. 184–261.

Історія України: нове бачення: У 2-х т. – К., 1995. Конституційні акти України. 1917–1920 рр. Невідомі конституції України. – К., 1992. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). – К., 1996. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995. Махно Н. Воспоминания. – Киев-Париж, 1991 – Т. 1-3. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1994. Останій гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873–1945 рр. – К., 1993. Петлюра С.В. Вибрані твори та документи. – К., 1994. Тухачевский М. Поход за Вислу. – Пилсудский Ю. Война 1920. – М., 1992. Революция на Украине по мемуарам белых. – К., 1990. Скоропадський П. Спомини. – К., 1992. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1993. – С. 423-467.

Семінар 3.