План лекції:

1. Суспільство як цілісна соціальна система.

2. Соціологічні концепції і моделі формування та розвитку суспільства.

Основні поняття й терміни: соціальні інтереси, соціальний простір і час, праця, культура, сфери і рівні суспільства, соціальний прогрес, соціальний процес.

Рекомендована література: основна 1, с. 183-208; 2, с. 93-108; 3, с. 76-85; 4, с. 27-40; 5, с. 20-29; додаткова: 3; 6; 7; 12, с. 18-29, 175-196; 13, с. 66-68, 578-592, 597-611; 36; 39; 42, с. 130-139; 44; 48; 51, с. 23-41; 55, с. 161-190; 59, с. 12-18; 63; 65, с. 54-70; 71, с. 100-108, 116-120; 73; 85, с. 40-69; 87, с. 172-196; 88, с. 266-294; 89, с. 63-91; 90, с. 168-179; 92, с. 125-142, 159-162, 203-222; 93, с. 139-151; 96; 99; 101; 107.

1. Суспільство як цілісна соціальна система

Протягом усієї історії філософії та соціології однією із найважливіших проблем був пошук відповіді на питання про сутність суспільства, про механізм соціальної інтеграції за наявності в суспільстві різноманітних інтересів індивідів та соціальних груп, про забезпечення в суспільстві соціального порядку.

В соціології існують різні методологічні напрямки, підходи до аналізу та розуміння суспільства, механізмів його функціонування і розвитку. Перш за все можна виділити макросоціологічний і мікросоціологічний підхід.

На макросоціологічному рівні суспільство розглядається як цілісна соціальна система, а її елементи – це люди, їхня взаємодія, соціальні зв'язки, соціальні відношення тощо. Соціальна система може бути розглянута в трьох аспектах. Перший аспект – суспільство як безліч індивідів. Другий – суспільство як ієрархія соціальних позицій (статусів), які займають індивіди, та їх соціальних функцій (ролей). Третій – суспільство як сукупність цінностей, що визначають характер і зміст поведінки особистостей цієї системи. Перший аспект пов'язаний з поняттям соціальної спільності, другий – з поняттям соціальної організації, третій – з поняттям культури. Таким чином, соціальна система виступає як органічна єдність трьох сторін – соціальної спільності, соціальної організації і культури (структура соціальної системи представлена на рис. 4.1).

	Структура соціальної системи
Соціальні спільності (класові, національні, трудові, територіальні)				Соціальні організації, в основі яких лежать ієрархія соціальних позицій і статусів					Культура як сукупність цінностей, що визначають хід і зміст поведінки особистості

Рисунок 4.1 – Структура соціальної системи

Другий важливий методологічний аспект цієї лекції полягає в тому, що у вивченні соціальних явищ і процесів соціологія спирається на принципи історизму. Це означає, по-перше, всі соціальні явища і процеси розглядаються як системи; по-друге, вивчається процес їх функціонування та розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни і закономірності переходу з одного якісного стану в інший. Люди не можуть існувати без колективних об’єднань, різних суспільностей, які зберігаються протягом тривалого часу.

В соціології суспільство часто розуміли як сукупність абстрактних людських індивідів з сукупністю їх абстрактних дій. Прикладом такого розуміння є погляди О. Конта, який бачив витоки суспільства в дії якогось абстрактного закону формування складних і гармонійних систем. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як індивідуальну духовну реальність, яка базується на колективних уявленнях.

Заслуга К. Маркса і Ф. Енгельса полягає в доведенні того, що головним діючим персонажем в історії, в суспільстві виступає не якась абстрактна маса людей, а перш за все реальна людина, яка має свою мету, має певні потреби та інтереси. Це значить, що будь-які соціальні перетворення в суспільстві можливі не як результат дії ззовні, а як справа самих людей і успіх цих перетворень зрештою залежить від них. К. Маркс довів, що народним масам не можна нав'язувати чужу волю, не можна штучно надати тривалого, фундаментального руху, що призвело б до корінних соціальних змін, якщо це не відповідає їхнім корінним інтересам.

Такі інтереси завжди пов'язані із соціальною діяльністю людей і зумовлені певним соціальним статусом, який вони мають, соціальними функціями (ролями), які вони виконують, соціальними нормами і цінностями, що прийняті в цій системі, а також індивідуальними якостями особистості (соціальні якості особистості, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси тощо). З урахуванням цих параметрів змінюється й уявлення про сутність суспільства.

За М. Вебером, суспільство – це взаємодія людей, яка є продуктом соціальних дій. Американський соціолог Т. Парсонс визначив суспільство як систему відносин між людьми, відправним пунктом якої є норми і цінності. З погляду К. Маркса, суспільство – це сукупність відносин між людьми, які складаються в процесі їх спільної діяльності та історично розвиваються.

У західній соціології існують теорії соціальних груп, в яких суспільство розглядається як сукупність різноманітних взаємопов’язаних груп людей, соціальних інститутів та організацій. Практично всі теоретики суспільних наук, учені різних часів та епох, які працюють у цій сфері, намагалися зрозуміти суть і значення, спрямованість колективної діяльності людей. Виявилось, що в першу чергу це – підтримка життєдіяльності суспільств. К. Маркс вважав, що основою суспільства є необхідність у матеріальному забезпеченні окремих людей та суспільства в цілому. Без цього суспільство не може існувати. Іншими словами, тип суспільства визначається способом організації діяльності людей з метою їх матеріального існування.

Г. Спенсер виділяв не тільки потребу в діяльності, підтримуючи основні засоби існування (сільське господарство, необхідність в обміні, тобто в ринках), а й необхідність у координації цих різних видів діяльності (тобто в державі). Координацію спільних зусиль у суспільстві здійснюють інститути, соціальні організації.

Соціальна організація, яка все це об'єднує, називається суспільством. У сучасній західній соціології було зроблено спробу визначити умови, за яких соціальне об'єднання стає суспільством. До цих умов відносять: а) постійну територію; б) поновлення суспільства, головним чином завдяки дітонародженню; в) розвинута культура; г) “політична незалежність”.

Суспільство як цілісна соціальна система, як вже відзначалося, пов'язане з поняттям “культура”. Культурою називається система цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, які є загальними для людей, пов'язаних певним способом життя. Оскільки культура впливає на формування особистості, вона значною мірою регулює поведінку. Культура створює почуття єдності, ідентичності членів групи, які належать до одного суспільства. Культура може бути також причиною конфліктів між різними групами або членами однієї групи. Культура включає чотири елементи: а) поняття, які означають спосіб організації людського досвіду; б) відношення уявлень про те, яким чином різні аспекти досвіду людей пов'язані між собою; в) цінності або загальноприйняті вірування щодо цілей, до яких люди повинні прагнути; г) правила або норми, які регулюють поведінку людей.

В теорії культури важливе місце завжди відводиться мові. Мова – явище соціальне. Її не можна засвоїти без соціальної взаємодії, тобто без стосунків з іншими людьми. Мова бере участь також у процесі надбання і організації досвіду людей, є основним засобом передачі культури. Тобто культура організовує життя людей.

Проблеми сутності суспільства тісно пов'язані з його типологією. Існують різні способи такої типологізації. Згідно з теорією К. Маркса, тип суспільства визначається способом виробництва. У зв'язку з цим розрізняють такі типи суспільства, як первісний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний.

Одне з найважливіших досліджень, що відображає елементи класифікації суспільств на основі порівнянь їх минулого стану (допромислового) і теперішнього (промислового), було проведене німецьким соціологом Фердинандом Теннісом (1855-1936). У його відомій книзі «Община і суспільство» використовуються німецькі терміни «гемейншафт», що означає сільську общину, та «гезельшафт», тобто індустріальна міська община, і проводиться розмежування між ними за п’ятьма основними типами соціального взаємозв'язку. Порівняльний аналіз традиційного та індустріального суспільства, представленого Ф. Тьонісом, див. у табл. 4.2:

Таблиця 4.2

Порівняльний аналіз традиційного та індустріального суспільств
Традиційне суспільство	Індустріальне суспільство
В сільській общині люди живуть відповідно з общинним принципом та світовими цінностями; Община надає основне значення звичаям; Община припускає обмежену і нерозвинену спеціалізацію; Община спирається на релігійні цінності; 5. В основі “гемейншафт” лежить сім'я і община.	1. Індустріальне суспільство основане на прагненні до особистої вигоди; 2. Міське суспільство основане на формальних законах; 3. Міському індустріальному суспільству властиві спеціалізовані професійні групи; 4. Міське суспільство спирається на світові цінності; 5. В основі «гезельшафт» – великі корпоративні і асоційовані форми об'єднання людей.

Очевидно, що у визначеннях суспільства, які дали К. Маркс, М. Вебер, Т. Парсонс та інші, тією чи іншою мірою виражений підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що перебувають у тісному взаємозв'язку. Такий підхід називається системним. Основним завданням системного підходу в дослідженні суспільства є об'єднання різних знань про суспільство в цілісну систему, яка змогла б стати єдиною теорією суспільства. Системний підхід пропонує аналіз таких понять як соціальний зв'язок, соціальна взаємодія, соціальні відношення. Його сутність полягає у виділенні елементів соціальної взаємодії, які необхідно досліджувати і визначити їх місце і значення (функції).

Системний підхід до суспільства доповнюється у соціології детерміністським, який намагається визначити закономірні взаємозв'язки і взаємообумовленості явищ матеріального та духовного світу, що мають причинно-наслідкові зв'язки. Детерміністський підхід найяскравіше виражений у марксизмі, в його матеріалістичних принципах, що віддають пріоритет економічним факторам розвитку суспільства, способам виробництва. Незважаючи на низку позитивних моментів, які є у марксизмі, сьогодні у вітчизняній науці такий підхід переосмислюється.

Якщо детерміністський підхід і залишався ядром марксистського вчення про суспільство, воно не було єдиним напрямком соціологічної думки, що брав детермінізм за методологічну основу у вивченні суспільства, соціальних явищ і процесів. Так, наприклад, в історії соціологічної думки існує напрямок так званого географічного детермінізму. Його представники – французький філософ Ш.-Л. Монтеск’є, французький географ Ж.-Ж. Е. Реклю, англійський історик Г.Т. Бокль.

Аналізуючи теоретичну значимість географічного детермінізму, відзначимо: вплив умов на будь-яку систему, що розвивається, а також і на суспільство, не можна заперечувати або недооцінювати. Але зміни такої системи не є просто відбитком середовища, що змінюється, пасивним результатом його впливу. Соціальна система (суспільство) має внутрішню логіку розвитку і, в свою чергу, впливає на довколишнє середовище.

Проблеми зберігання суспільства розглядають представники так званого «екологічного детермінізму» – К. Амері, І.Д. Ільїч, О. Ульрих та ін. Найважливіше завдання людства вони побачили у відмові від економічного росту і технічного прогресу, визнавши прогрес тільки інтелектуальний; прагнуть до відновлення традиційних, а точніше “первісних” стосунків людей і природи одне до одного, до консервації цих стосунків за допомогою релігії.

В межах системного підходу особлива роль відводиться ідеям функціоналізму, що більшою мірою притаманні англо-американській соціології. Основні положення функціоналізму були сформульовані Г. Спенсером і розвинені американськими соціологами А. Рарклиф-Брауном, Р. Мертоном і Т. Парсонсом.

Г. Спенсер вважав, що суспільство – це цілісний, єдиний організм, що складається з багатьох частин, кожна з яких виконує властиву їй функцію. Все ж вони разом спрямовані на підтримку стійкості суспільства. У разі порушення діяльності тієї або іншої частини, іншим частинам важче відновити порушені функції. Як вважав Г. Спенсер, головною умовою збереження суспільної цілісності є погодження багатьох з прийнятою в суспільстві системою цінностей.

Сучасні функціоналісти Т. Парсонс, Р. Мертон, К. Девіс, дотримуючись основних ідей Г. Спенсера та Е. Дюркгейма, осмислюють їх так:

1. Суспільство – це система частин, пов'язаних у єдине ціле.

2. Суспільні системи зберігають стійкість, тому що в них є такі внутрішні механізми, як контроль, правоохоронні органи і суд.

3. Дисфункції (руйнівні функції – поняття, введене Р. Мертоном), безумовно, існують, але вони переборюють самі себе або зрештою укорінюються в суспільстві. Дисфункції, за Р. Мертоном, розділяються на явні та приховані (латентні) функції. Явна функція – це наслідок, викликаний наміром. Латентна функція – це наслідок, викликати який не входило в наміри діючих осіб або вони не знають, що викликали його.

4. Зміни мають поступовий, а не революційний характер.

5. Соціальна інтеграція свідчить про те, що суспільство формується на основі згоди багатьох громадян країни дотримуватися єдиної системи цінностей.

За Т. Парсонсом, будь-яка суспільна система має дві основні орієнтації. У першому випадку система орієнтується або на події довколишнього середовища, або на свої особисті проблеми. У другому – орієнтація системи пов’язана або з початковими, або з довгочасними потенційними потребами і цілями. Прив'язавши ці два підходи ближче до суспільства, Т. Парсонс розробив чотири основні функціональні категорії: адаптації, досягнення мети, інтеграції і відтворення структури.

У середині соціальної системи функцію адаптації забезпечує економічна підсистема; функцію досягнення мети – політична; функцію інтеграції – правові інститути та звичаї; функцію відтворення структури – система вірування, мораль і органи соціалізації, включаючи системи й інститути освіти.

Мікросоціологія базується на методології індивідуалізму. Основна ідея цієї методології зводиться до того, що всяке соціальне явище, в тому числі і суспільне життя, може бути пояснене через сукупність індивідуальних дій. Отже, завдання соціологічної науки полягає, перш за все, в поясненні, що таке індивідуальна дія і що таке сукупність дій.

Таке пояснення можна знайти у низці теорій. Основною теорією на мікросоціологічному рівні є теорія символічного інтеракціолізму (interaction – взаємодія). Її найбільш видатні представники – Джордж Мід і Герберт Блумер вважають, що взаємодія між індивідами – це безперервний діалог, у процесі якого вони з'ясовують наміри один одного, реагують на них за допомогою символів, що мають певне значення. Встановлення соціальних зв'язків, комунікацій стає можливим завдяки тому, що люди надають однакове значення тому чи іншому символу.