Втрати сторін і наслідки події

Втрати московського війська деякі сучасники оцінювали в ЗО ти­сяч лише вбитими і полоненими (цифра дотепер повторюєть­ся в українських підручниках та публіцистиці). За офіційними документами, військо Трубецького втратило двох окольничих (С. Р. Пожарський був страчений ханом після бою, С. П. Львов помер від ран), стольника Є. А. Бутурліна, 3 стряпчих, 79 дво­рян московських і 164 жильця (усього 249 «московських чи- иів»). Це стало важким ударом по командних кадрах москов­ського війська, загинули рейтарські полки Анца Георга фон Стробеля та Вільяма Джонстона, загальні втрати вбитими та полоненими (полонених хан наказав стратити, щоб зміцнити союз козаків і татар і не обтяжувати військо зайвим ясирем пе­ред походом на Бєлгородську лінію) сягали 4769 людей, плюс до 2 тисяч загиблих козаків Безпалого, було втрачено 3 морти­ри і 4 гармати. Цифри втрати війська Виговського також спір­ні — від нереальних 16 тисяч у деяких джерелах до ймовірних 4 тисяч. Полягло також 3—6 тисяч татар. По суті, Виговський виграв битву, але через старшинську змову проти нього втра* тив владу восени того ж року. Побоювання царя щодо наступу хана і гетьмана на Москву теж не справдилися — на Крим на­пали запорожці Сірка, і Мехмед-Гірей, узявши великий ясир, повернув додому

Історична пам'ять

Битва добре запам’яталася сучасникам. Князь Пожарський стан героєм російської народної пісні, є навіть згадка 1662 р. про ньо­го як про місцевошанованого святого-мученика. Існує також ні­мецький вірш про Н. Баумана — героя битви з московського боку. Добре знана в сьогоднішні Україні та Росії битва, але став­лення до неї діаметрально протилежне залежно від ставлення до ідеї українсько-російського союзу. Для патріотично налаштова них українських кіл — найбільший тріумф української зброї над північним сусідом (роль татар при цьому применшується), для більшості росіян та українських прихильників «слов’янської єд­ності» — братовбивча трагедія (роль татар тут абсолютизуєть­ся, як і «зрадництво» Виговського). У сучасній Україні на місці битви та в Конотопі встановлено пам’ятники, випущено ювілей ну монету, святкувалося 350-річний ювілей, що спричинило різ кий обмін нотами з російським МЗС

ДАТА І МІСЦЕ БИТВИ - ЧУДНІВСЬКА БИТВА

27 Вересня — 4 листопада 1660 року, околиці містечка Чуднів на річці Тетерев (нині селище міського типу, райцентр Жито­мирської області).

КОМАНДУВАЧІ

Російською армією командував досвідчений і знаний воєна­чальник Василь Шереметєв*, передовим полком керував воєво­да князь Осип Іванович Щербатов*, ар’єргардним «сторожовим полком» — воєвода князь Григорій Афанасійович Козловський*. Полками командували досвідчені німецькі, шотландські та ро­сійські офіцери. Союзним Шереметєву козацьким військом ко­мандував Тимофій Цецюра*, серед відомих полковників назве­мо Василя Дворецького*, Василя Золотаренка*, Іонікія Силича*, Федора Жученка*, Павла Апостола*.

Річпосполитським військом формально керував старий і хво­рий великий коронний гетьман Станіслав «Ревера» Потоцький* із синами Анджеєм* і Феліксом*. Найбільшу роль у плануван­ні та проведенні операцій відіграв польний гетьман Єжі Любо- мирський*, серед відомих на той час або в майбутньому воє­начальників можна назвати одного з найкращих польських полководців другої половини XVII ст. Станіслава Яна Яблонов- ського*, загартованого в боях з козаками Яна Фредеріка Сапі- іу*, Яна «Собіпана» Замойського*, Яна Собеського*, Кришто- фа Корицького*. Відзначимо також участь у битві князя Дмитра Юрія Вишневецького* та сина князя Ієремії Міхала-Корибута*. Власною дивізією командував колишній козацький гетьман, се­натор Речі Посполитої Іван Виговський*. У річпосполитсько- му війську також було чимало досвідчених іноземних офіцерів вищого та середнього рангу.

Татарами командували нурадін Мурад-Гірей* і невідомий нам ближче Сафа-Гірей.

ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА

«Щоденник» П. Гордона, «Записки» Я. Лося, польська реляція Я. Зеленевича, анонімна польська «Віршована хроніка», козаць­кі літописи, російські актові матеріали.

ПЕРЕДУМОВИ БИТВИ І СИЛИ СТОРІН

Восени 1659 р. царський уряд змусив гетьмана Ю. Хмельниць­кого укласти так звану Другу Переяславську угоду, котра поміт­но звужувала права Української козацької держави під росій ською протекцією. Ця подія збурила незадоволення старшини, перш за все правобережних полків. Посилилися тертя між ко­зацькою старшиною і новим головнокомандувачем московських військ в Україні, В. Б. Шереметєвим, котрий зневажливо ставив­ся до українських союзників і їхнього гетьмана. На літо 1660 р. цар, заохочуваний Шереметєвим, запланував дати вирішальний бій Речі Посполитій на території України та Білорусі. У Білорусі це вилилося в наступ війська князя І. А. Хованського, 28 червня розгромленого С. Чарнецьким біля села Полонка. В Україні, ни Волинь і далі на Львів, було спрямоване відбірне московське вій­сько, що на 2/3 складалося з 7 рейтарських (6,1 тисяч), 3 драгун­ських (3,2 тисяч), 3 солдатських (3 тисяч) полків «нового строю», решту становили 2 стрілецькі «прикази» (до 1 тисячі людей) та сотні помісної кінноти (до 5,1 тисячі людей). Артилерія, за польськими даними, становила до 30 гармат. Шереметєву було підпорядковане козацьке військо Т. Цецюри, що складалося з лівобережних козацьких полків (Київський, Миргородський, Ніжинський, Полтавський, Лубенський, Чернігівський) — усього 12—15 тисяч людей, кілька гармат. Разом із Шереметє­вим на війну зібрався і Юрій Хмельницький з правобережни ми полками (від 20 до ЗО тисяч людей), який наступав у тому ж напрямку окремим угрупованням.

Річ Посполита відчула масштаб загрози, зібравши проти ар­мій вторгнення дуже солідне військо (Ян-Казимир уже відно­вив оборонний потенціал країни порівняно з часами Потопу), поділене на дві «дивізії» (С. Потоцького та Є. Любомирського):

4. гусарських, 97 панцирних, 20 татарських і 15 валаських хору­гов кінноти, 3 полки рейтарів, 8 полків і 5 ескадронів драгун, 13 полків німецької піхоти і 4 хоругви польсько-угорської пі­хоти. Всього, з урахуванням некомплекту в полках і хоругвах, за підрахунками польських істориків, у коронному війську бу­ло близько 700 гусар, до 8—9 тисяч панцирних козаків, до 2,1 тисячі вояків «татарських хоругов», до 1,3 тисячі валаських кіннотників, 1,5 тисячі рейтар, до 10 тисяч піхоти і 4,5 тисячі коронних драгун, а також до 1,5 тисячі козаків і драгун І. Ви- говського. Слід додати кілька тисяч людей табірної челяді. Арти­лерія з 3- та 6-фунтових гармат нараховувала 37 одиниць. Хан встиг надіслати Речі Посполитій на допомогу 12—15 тисяч кін­ноти (дані про 30—40 тисяч татар польські та частина росій­ських авторів слушно вважають перебільшеними).