Змішані системи

Принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші. Характерними рисами змішаних систем є:

1. Приватна власність у її різноманітних формах.

2. Переплітання, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший.

3. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Людина стає головною цінністю в такій системі. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, а з іншого боку, повинні проявлятись умови ринкового саморегулювання. У такому випадку держава не повинна втручатися в діяльність господарських структур. Для змішаних систем характерне поєднання саморегулювання і державного регулювання економіки.

4. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини.

Економчні блага

Економічні блага – сукупність матеріальних речей і послуг які є предметом виробничої діяльності й обміну використовуються для задоволення людських потреб і кількість яких обмежена порівняно з потребами, які вони задовольняють. Частину благ, що існують вільно в природі і не є предметом економічної діяльності, відносять до благ, а не до економічного благу. До такого блага належить, зокрема, повітря. Водночас воно за певних умов перетворюється на економічні блага, наприклад, на підводному човні. З економічними благами органічно пов'язана категорія рідкісності. Економічні блага поділяють надовготермінові й недовготермінові, взаємозамінюваній взаємодоповнювані, теперішні й майбутні, прямі й непрямі. Довготермінові економічні блага використовуються для задоволення однієї і тієї ж погреби декілька (багато) разів, споживаються поступово впродовж тривалих вживань (використань). До них належать автомобілі, телевізори та інші предмети тривалого користування. Недовготермінові економічні блага можуть задовольняти певну потребу один раз, повністю споживаються водному акті використання (наприклад, блага, призначені для споживання). До взаємозамінюваних економічних благ (субститутів, конкуруючих у вживанні) належать вершкове масло і маргарин, автомобілі різних марок тощо. Взаємодіючі економічні блага – це економічні блага, спроможні задовольниш певні потреби лише у разі їх спільного використання (наприклад, автомобіль і бензин). До теперішніх економічних благ належать блага які знаходяться у безпосередньому розпорядженні економічного суб'єкта, до майбутніх – блага, якими індивід зможе розпорядитися лише в майбутньому (наприклад, покладені в ощадний банк на терміновий вклад гроші). Прямі економічні блага (такі споживчі блага, як їжа, одяг тощо) безпосередньо задовольняють певні потреби, їх не треба перетворювати. Непрямі економічні блага задовольняють потреби людей лише як засіб (устаткування, машини, сировина тощо).

Економіні ресурси

Економічні ресурси – сукупність ресурсів, які використовуються в господарській діяльності для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ, задоволення зростаючих потреб населення. Економічні ресурси поділяють на природні (сировинні, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні засоби (матеріали), фінансові, інформаційні. Економічні ресурси – речові та особисті фактори виробництва, які використовують для виробництва товарів і послуг.

До економічних ресурсів належать праця, підприємницька діяльність (як особливий вид праці), земля, засоби виробництва, наука та інформація. В одній країні або у масштабі всього світу нині обсяги економічних ресурсів природно обмежені. Це по-різному стосується окремих факторів. Так, із загальної площі земної кулі майже 510 млн. кв. км (понад 75%) припадає на моря. Неоднакові природні умови господарювання, обсяги природних копалин тощо. Щодо людських ресурсів, то про їх обмеженість у межах планети говорити недоцільно, оскільки у світі налічується до 800 млн. безробітних. Значна кількість безробітних і в кожній із розвинутих країн світу. Водночас у них існує нестача певної кількості кваліфікованих кадрів деяких професій. Умовно можна говорити й про обмеженість засобів виробництва. Навіть у розвинутих країнах світу в період економічного піднесення залишаються незавантаженими до 25% виробничих потужностей та інших факторів виробництва. Таким чином, обмеженість людських ресурсів і засобів виробництва зумовлена сутністю (природою) економічної системи. Це свідчить також про певну недосконалість визначення економічної теорії як науки, що вивчає, як використовуються обмежені ресурси. Водночас про таку обмеженість ресурсів можна із значною умовністю говорити лише стосовно безмежних потреб людини. У цьому разі краще вживати поняття «відносна обмеженість ресурсів», або їхня рідкісність. Водночас справді обмеженими є лише окремі види природних ресурсів (нафта, газ тощо). Ця обмеженість є абсолютною. Внаслідок поглиблення екологічної, сировинної, енергетичної кризи посилюватиметься передусім боротьба за абсолютно обмежені ресурси.

Ри́нкова інфраструкту́ра — це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це — біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері.

Ринкова інфраструктура значно полегшує і спрощує обіг товарів, послуг, природних ресурсів, грошей та цінних паперів, дає змогу доцільніше розподіляти й використовувати трудові ресурси, оптимальніше вкладати й використовувати капітал, створює безпечніші умови для діяльності ринкових установ.

Важливу роль у ринковій інфраструктурі відіграють посередники. Оскільки ринок є місцем співпраці двох основних суб'єктів — виробника і споживача, рух товарів та послуг від виробника до покупця потребує не лише певного часу, а й значних зусиль досвідчених саме у цій справі людей. Якщо всіма такими питаннями займатиметься сам виробник, то ефективність його роботи буде надто низькою через значні витрати часу й ресурсів. Зайвий час і ресурси витрачав би й споживач, шукаючи необхідні йому товари та послуги. Тому на допомогу їм приходять посередники.

10 Товарне виробництво

Това́рне виробни́цтво — виробництво, в якому продукти праці призначаються не для власного споживання, а для обміну через ринок шляхом купівлі-продажу.

Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

• відкрите господарство

• розподіл праці

• непрямі зв'язки.

Ці ознаки визначають відповіді на основні проблеми будь-якої економічної системи: що створювати, як застосовувати для цього фактори виробництва і для кого призначаються вироблені продукти.

Розглянемо докладніше кожну з вищезгаданих основних рис товарного господарства.

По-перше, товарне виробництво ґрунтується на суспільному поділі праці, що склався між окремими господарськими одиницями. Розвиток поділу праці передбачає прогрес виробництва: зростання кваліфікації і вміння працівників, а також винайдення машин, що полегшують і скорочують працю, дозволяють одній людині виконувати роботу декількох. Збільшення виробництва благ на спеціалізованому підприємстві створює можливість і необхідність обмінювати їх надлишок на масу корисних речей, створених на іншому виробництві.

Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого підприємства.

Приватизація - перехід на безоплатній або платній основі об'єктів державної власності у володіння, розпорядження та використання трудовим колективом, групою осіб та окремими особами.

Роздержавлення і приватизація - об'єктивний процес, це "полігон", на якому йде випробування нових форм і методів господарювання, перевірка на зрілість і ефективність традиційних і новітніх форм власності.

Механізм роздержавлення і приватизації в нашій країні здійснюється на основі відповідних принципів, форм і способів реформування власності, які визначені Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств та організацій" (1992 р.)

Основні принципи приватизації і роздержавлення:

- законність надання пільг на придбання державного майна членам трудових колективів;

- пріоритетне право громадян України на придбання держмайна;

- безкоштовна передача частини держмайна кожному громадянинові України тощо.

Класичною формою роздержавлення на сучасному етапі є акціонування (корпоратизація) державних підприємств. Переваги корпоративної форми власності визначаються тим, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне , що несе в собі приватна власність. З другого боку, корпорація зберігає суспільну власність на майно роздержавлюваних підприємств, формує достатні умови для створення конструктивної конкуренції між суб'єктами господарювання.

11 предмет економічної теорії

Предметом економічної теорії є економічні відносини у суспільстві. Оскільки економічні відносини представляють у суспільстві цілісну систему, то предмет економічної теорії має і інше визначення.

Економічна теорія – це наука про системи економічних відносин у суспільстві.

Економічна теорія, аналізуючи економічні відносини, повинна відповісти на ряд принципових питань:

• Що собою представляє економічна система, як вона побудована, які її основні структурні елементи, цілі і форми руху?

• Як функціонує економічна система, як здійснюється взаємозв’язок її елементів у процесі функціонування і який вплив має прийняття економічних рішень?

• Як система економічних відносин взаємодіє з іншими сферами суспільства і, перш за все, з соціальною сферою і політикою?

Об єкти та суб єкти власності

Для виникнення відносин власності потрібно, щоб були контрагенти цих відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини між людьми щодо їх привласнення.

Отже, відносини власності повинні характеризуватись суб’єктами та об’єктами. Суб’єкти власності — це індивіди, фізичні особи, які в процесі відчуження—привласнення матеріальних благ і послуг можуть вступати між собою у відносини з цього приводу. Це, як правило, юридично самостійні, економічно відособлені учасники суспільного виробництва — окремі працівники, трудові колективи та державні установи і відомства (наприклад, армія, державні заповідники) тощо. Об’єктами власності може служити все розмаїття національного багатства, включаючи землю з її надрами, водний і повітряний простір, а також твори інтелектуальної праці.

12.види ринків

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб'єктів, їхня самостійність залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення цін на неї, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва. У ринку засобів виробництва виділяють ринок засобів праці і ринок предметів праці. Ринок засобів праці поділяється на ринок нового і вживаного устаткування, а також ринок специфічного устаткування, що виготовляється на індивідуальні замовлення. Для створення широкомасштабного і високоефективного ринку засобів виробництва в Україні мають відбутися докорінні перетворення і якомога швидший перехід до вільної торгівлі засобами виробництва, де б її суб'єктами були різні власники, тобто необхідно забезпечити реальний плюралізм форм власності. Це зумовить формування конкурентного середовища, створить стимули для нововведень, масового оновлення основних виробничих фондів. Крім того, потрібна активна амортизаційна політика держави, слід надавати податкові, кредитні пільги тим підприємствам, які впроваджують нову техніку. Фінансовий ринок - це певна сукупність економічних відносин з приводу організації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий капітал. Суб'єктами цих відносин є підприємства різних форм власності, населення, комерційні банки, фінансово-кредитні організації та ін. Об'єктами фінансового ринку є особливості заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворюються в процесі обороту промислового і торговельного капіталу та ін. Фінансовий ринок включає: ринок капіталів (інвестиційний ринок), ринок кредитів, ринок цінних паперів, валютний ринок. До ринку капіталів відносять перш за все товари і послуги виробничого призначення або такі товари і послуги, які безпосередньо не призначаються для задоволення потреб населення, а непрямим чином (через поставку обладнання, машин, технології, сировину, матеріали) спрямовані на вирішення завдань із задоволення потреб суспільства в необхідних благах. Для даного ринку характерна постійність та довгостроковість виробничих зв'язків, великомасштабність комерційних операцій, оскільки, як правило, з цим ринком пов'язано вирішення проблем інвестицій або капітальних вкладень. Оскільки конкуренція стимулює активне впровадження нової техніки та технології, розробку нових моделей товарів, підвищення їхньої якості, підприємства потребують все нових інвестицій. Важливим їх джерелом є кредит, який надається у вигляді позики і являє собою необхідний компонент фінансового ринку - кредитний ринок. Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і позичальниками з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб'єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства, організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також фізичні особи (громадяни). Ринок цінних паперів є прямим продовженням кредитного ринку. Цінні папери - це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб'єктами, що їх випустили і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, передбачених цими документами, особам, що є їх власниками. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу", в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації, зобов'язання державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі. Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному ринку здійснюється продаж нових паперів після їх емісії (випуску). Вторинний ринок цінних паперів, на якому обертаються раніше випущені акції та облігації, тобто здійснюється їх перепродаж, обслуговується фондовою біржею. Для розвитку фінансового ринку в Україні необхідно насамперед подолати економічну кризу, повернути трудящим вилучені державою трудові заощадження, індексувати заробітну плату, пенсії, стипендії відповідно до зростання цін, інтенсивніше здійснювати акціонування власності, створювати інвестиційні фонди тощо. Валютний ринок - це такий специфічний ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти. Його функціонування зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв'язків між різними країнами і необхідністю взаємних розрахунків. З погляду організаційних відносин цей ринок функціонує через кореспондентські рахунки між банками різних країн, у вигляді валютних бірж. Найважливішими для світових валютних операцій є Нью-Йоркська, Лондонська, Паризька та Токійська валютні біржі. Практика функціонування ринкової системи свідчить, що заборона здійснювати валютні операції всім учасникам економічного життя призводить до формування чорного або так званих паралельних ринків валюти, на яких курси валют відхиляються від офіційних курсів. Ринок праці - це саморегульована система розподілу робочої сили із специфічними факторами конкуренції між її власниками за найбільш вигідні умови та оплату праці, а також між працедавцями - за залучення найбільш кваліфікованої робочої сили. Суб'єктами відносин на ринку праці виступають власники підприємств (працедавці) - "покупці" і окремі особи (працеємці) - "продавці". Ринок праці виконує такі функції:

1) оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того чи іншого виду праці; 2) регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економіки і регіонами країни.

Функціонально-організаційна структура ринку праці включає в себе принципи державної політики в галузі зайнятості, правове регулювання трудових відносин, систему підготовки кадрів, систему найму, систему перепідготовки і перекваліфікації робітників, яку здійснюють біржі праці. В Україні процес державного впорядкування ринку праці тільки почався. Його характерними особливостями є значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, відчутна невідповідність між якістю робочої сили та рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок несформованості ринку житла, значними цінами на послуги, пов'язані з переїздом на нове місце проживання та ін. Ринок інформації - це сукупність економічних відносин з приводу збирання, опрацювання, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Від якості та обсягу інформації залежить правильність прийнятого рішення. Інформація є рідкісним благом, для отримання якого потрібні певні витрати. Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, основне завдання яких - збирання і продаж інформації. Ці ринки відрізняються один від одного ступенем поінформованості та можливості реальних дій таких посередників у реалізації товарів і послуг.

Світове господарство

Світове́ господа́рство — глобальна система господарств держав та недержавних утворень, що пов'язані міжнародним поділом праці і взаємодіють між собою у різних формах.

Зміст

Риси світового господарства

Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову.

13.фактори зміни попиту

1. Число покупців. Очевидно, що збільшення числа покупців на ринку призводить до зростання попиту, а зменшення - до спаду попиту.

2. Смаки споживачів. Під впливом моди, реклами та інших факторів смаки споживачів змінюються з тією чи іншою швидкістю, що призводить до зміни попиту. Наприклад, виробництво одягу разом із популярною музикою відносяться до тих галузей, де

смаки змінюються найшвидше,

тому й попит у цих галузях дуже мінливий. Технологічні зміни у вигляді появи нового продукту теж можуть виступати одним із факторів зміни споживчих смаків.

3. Зміна доходів споживачів. Вплив цього фактора на зміну попиту дещо складніший. Із збільшенням доходів у споживачів виникатиме все більший попит на модний сучасний одяг, дорогі меблі, аудіо- та відеотехніку. Ці товари називають товарами вищої категорії, або нормальними товарами. Проте водночас із зростанням доходів споживачів знизиться попит на однокімнатні комунальні квартири, окремі продукти харчування (хліб, картопля, капуста, маргарин), ношений одяг та інші вживані речі тощо. Такі товари називають товарами нижчої категорії, або товарами Гіффена.

4. Зміна цін на взаємопов'язані товари, тобто товари, споживання яких певним чином пов'язане зі споживанням даного товару. В цій ситуації напрямок зміни попиту залежить від того, якими є спряжені товари: взаємозамінними чи взаємодоповнюваними. Наприклад, яловичина і свинина є взаємозамінними товарами. Коли ціна на яловичину зростає, покупці куплятимуть її в меншій кількості, але в той же час зросте їхній попит на свинину. Тобто, коли два товари є взаємозамінними, між ціною на один із них і попитом на другий завжди існує прямий взаємозв'язок. А інші товари, наприклад, магнітофони і касети до них, є взаємодоповнюваними в тому плані, що попит на ці так звані супутні товари пред'являється одночасно. Коли знижується ціна магнітофонів, споживачі купують їх охочіше, і, відповідно, збільшується попит на магнітофонні касети. Отже, якщо товари є взаємодоповнюваними, то між ціною на один із них і попитом на інший існує зворотний взаємозв'язок.

5. Очікування споживачів. Міркування споживачів щодо темпів інфляції в майбутньому, зміни відносної вартості товарів, наявності товарів у магазинах, зміни майбутнього доходу можуть суттєво змінювати попит на ті чи інші товари. Наприклад, очікування значних темпів інфляції, як це було на початку 90-их років у нашій країні, стимулює витрачання всіх наявних коштів на покупку різних товарів. Отже, можна зробити висновок, що зміна смаків, очікувань і доходів споживачів, а також числа споживачів на ринку та цін на спряжені товари приводить до того, що споживачі за тими ж самими цінами купують більшу (або меншу), ніж раніше кількість одиниць даного товару, тобто крива попиту перемішується вправо або вліво на нову позицію.

Заробітна плата

Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:

• пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням обсягу виробки і збільшенням заробітної плати;

• відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму — за розцінками вищими й зростаючими;

• відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку.

• відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія;

• акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь обсяг робіт за акордними розцінками;

• колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника залежить від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади згідно з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом.

14. Фактори зміни пропозиції!!!!!