18. Адам Сміт дослідження про природу і причини багатства народів.

А. Сміт - творець класичної політичної економії

Становлення політичної економії як науки пов'язане з ім'ям шотландського вченого Адама Сміта (1723-1790). Завдяки його працям політична економія виділилась як самостійна галузь знань з гуманітарних наук, стала академічною дисципліною та обов'язковою складовою економічної освіти.

Були викладені А. Смітом у видатній праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776), що складається із п'яти книг. У першій книзі "Причини збільшення продуктивності праці й порядок, згідно з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу" досліджуються чинники зростання багатства нації, викладено теоретичні основи вчення про працю як джерело багатства, поділ праці, вартість, ціноутворення, гроші, прибуток і різні форми доходів. У другій книзі "Про природу капіталу, його нагромадження та застосування" - суть і структура капіталу, способи його нагромадження. У третій - "Про розвиток добробуту у різних народів" - історія розвитку народного господарства європейських країн від часів падіння Римської імперії. У четвертій "Про системи політичної економії" характеризується меркантилістська та фізіократична економічні системи. У п'ятій книзі "Про прибутки правителя або держави" досліджуються питання фінансово-податкової політики держави, її витрати, доходи та борги. А. Сміт вперше теоретично узагальнив і систематизував економічні знання, розглянув теоретичні питання щодо функціонування товарного виробництва та економічної політики.

Предметом політичної економи, на думку А. Сміта, є дослідження багатства, об'єктивних законів його виробництва та нагромадження з метою зростання добробуту населення ("народу і правителя"). Багатство нації - це матеріальний (фізичний) продукт для задоволення потреб людини, його змістом і джерелом є сукупна "щорічна" праця кожного народу в усіх сферах виробництва. Політична економія як наука ставить перед собою два завдання: забезпечити народові високий дохід або засоби існування, можливість добувати їх; давати державі чи суспільству дохід, достатній для забезпечення суспільних потреб. Зростання багатства нації А. Сміт пов'язував з такими факторами, як частка населення, зайнятого продуктивною працею, або кількість праці, яка функціонує у виробництві; продуктивність праці зайнятих у виробництві; розвиток обміну та наявність ринків збуту; зростання доходу та капіталу.

19.Загальні риси феодального господарства. Основні виробничі форми.

Вирішальне значення у становленні феодального господарства мали відчуження алоду, перемога великого землеволодіння над дрібним, становлення між землевласниками і селянами відносин панування і підпорядкування, а в середині пануючої верстви – покровительства і служби. Пануючою формою власності стала приватна, основою якої була земля у формі феоду. Власність мала умовний характер та ієрархічну структуру.

Розвиток феодальних відносин обумовив не лише зростання фе­одального землеволодіння, що супроводжувалося розвитком сис­теми селянських повинностей, а й подальшу регламентацію особистої свободи селян, тобто їх покріпачення. Водночас з погляду підвищення продуктивності праці у селянина з’явилася де­яка матеріальна заінтересованість у результатах своєї праці, тоді як раб був повністю позбавленим власності та прав.

Господарство феодала мало багатогалузевий характер, що по­яснюється необхідністю в умовах панування натуральних відно­син забезпечувати всі потреби феодала. Селя­нин мав власне господарство, власні знаряддя праці, був членом громади, яка захищала не лише його, а і його майнові права.

Осно­вною формою відносин між феодалами та залежним населенням стала фео­дальна рента, яка існувала в трьох видах: відробіткова (панщина), продуктова (натуральний об­рок) та грошова (грошовий оброк).

Основною господарською формою була сеньйорія, заснована на надільній системі (домен та селянські наділи), що давала змогу феодалам отримувати земельну ренту, а селянам мати самостійне господарство. Для феодальної економіки характерні такі риси:

· панування укрупненої земельної власності, яка концентрувалася в руках класу феодалів;

· поєднання її з дрібними індивідуальними господарствами безпосередніх виробників - селян, які зберігали в індивідуальній власності основні засоби праці, худобу, садибу;

· своєрідний статус селян, які не були власниками землі, а були її утримувачами за умови виплат та права спадкового користування;

· низький рівень техніки і знань, ручне виробництво, що надавало особливого значення індивідуальним виробничим навичкам.

Епоха феодалізму загалом характеризувалася переважанням сільського господарства над ремеслом. Якщо на початковому етапі сільськогосподарське виробництво мало виключно натуральний характер, то починаючи з ІХ ст. воно повсюдно набувало товарності. Основними сільськогосподарськими культурами були: полбі, пшениця, жито, просо, ячмінь, овес, льон, коноплі, яблука, груші, вишні, сливи, горіхи, шовковиця, айва, персики, виноград, аґрус, ріпа, редька, огірки, дині, гарбузи та ін. Тваринництво до кінця ХІІІ ст. мало другорядне значення після рільництва. Воно було екстенсивним, у доменіальному господарстві переважала велика рогата худоба, а в селянських господарствах – дрібні тварини: свині, кози, кури, качки, фазани. Окремою галуззю стало конярство.