- •Сисун легеневий (Paragonimus ringeri)
- •Збудник метагонімозу
- •Збудник нанофієтозу
- •Шистосоми
- •Ціп'як неозброєний, або бичачий (Таеnіаrhynchus saginatus)
- •Ціп'як озброєний, або свинячий (Taenia solium)
- •Ціп'як карликовий (Hymenolepis nana)
- •Ехінокок (Echinococcus granulosus)
- •Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum)
- •Альвеокок (Alveococcus multilocularis)
Альвеокок (Alveococcus multilocularis)
Альвеокок - збудник альвеококозу.
Географічне поширення: Україна, Сибір, Аляска, Північ Канади, Південь Франції і Німеччини, північний Казахстан, Північний В'єтнам та ін.
Морфологія. Статевозріла особина нагадує ехінокока, відрізняється більш дрібними розмірами (1,2-3,7 мм), кількістю гачків на сколексі кулястою формою матки.
Яйця морфологічно не відрізняються від яєць ехінокока, але більш стійкі до холоду.
Альвеококоз - типове природно-осередкове захворювання.
Остаточні хазяї - вовки, лисиці, песці, у яких альвеокок знаходиться в кишківнику.
Проміжні хазяї - гризуни, рідко травоїдні тварини, людина.
Яйця альвеокока виділяються в зовнішнє середовище з фекаліями хворих хижаків. Гризуни заражаються, з'ївши корм, забруднений яйцями альвеокока.
Інвазійна для людини стадія - яйце. Людина заражається через брудні руки при обробці шкір тварин або при вживанні в їжу немитих лісових ягід.
Локалізація в тілі проміжного хазяїна і розвиток паразита в тілі людини аналогічні розвитку ехінокока. Найчастіше первинно уражається печінка, згодом міхурі утворюються й в інших органах (легені, нирки, селезінка, головний мозок та ін.)
Людина - біологічна кінцева ланка в життєвому циклі альвеокока. Хижаки заражаються, поїдаючи гризунів.
Патогенна дія: токсично-алергічна; зруйнування тканини ураженого органа; множинні ураження внутрішніх органів внаслідок відриву дочірніх пухирців і поширення їх з течією крові по організму (метастазовані).
Лабораторна діагностика: біопсія ураженого органа і мікроскопія отриманих зразків; серологічні реакції.
Профілактика. Особиста: миття ягід, кип'ятіння води.
Громадська: дотримання правил особистої гігієни, санітарно-просвітня робота.
Стьожак широкий (Diphyllobothrium latum)
Стьожак широкий - збудник дифілоботріозу.
Географічне поширення: Північна і Центральна Європа, Сибір, Північна Америка, Канада, Японія, Центральна Африка. Частіше зустрічається в країнах з помірним кліматом.
Морфологія. Статевозріла особина довжиною 3-10 м, містить близько 2000 члеників. Сколекс овальний, з двома присмоктувальними щілинами - ботріями, що розташовані на спинному і черевному боках. Шийка тонка.
Ширина гермафродитних члеників значно перевищує довжину, у задній частині тіла членики квадратні. У центрі кожного членика знаходиться матка розеткоподібної форми.
Яйця трематодного типу, сіруватого або жовтуватого кольору, широкоовальні. На одному полюсі яйця знаходиться кришечка, на іншому - невеликий горбок.
Остаточний хазяїн - людина, м'ясоїдні тварини.
Локалізація статевозрілої особи: тонка кишка.
Проміжні хазяї - рачок циклоп, згодом - риба.
З фекаліями хворого виділяється до 1 млн. яєць на добу. Яйця виділяються незрілими і дозрівають у воді впродовж 2-х тижнів. Терміни розвитку личинкової стадії залежать від температури води, при цьому підвищення температури скорочує час розвитку, але зменшує виживання яєць.
Під дією сонячного світла із яйця вивільняється корацидій - шестигачкова онкосфера кулястої форми, покрита війками. Корацидій впродовж 3-4-х днів повинен бути проковтнутий рачком циклопом, в організмі якого розвивається процеркоїд. Заражені рачки є кормом для прісноводних риб, у тілі яких через 2,5-3 міс. розвиваються плероцеркоїди, що стають інвазійними для остаточного хазяїна. Якщо великі хижі риби поїдають дрібних, плероцеркоїди зберігають у тілі нового хазяїна свою інвазійність.
Остаточні хазяїни заражаються, поїдаючи слабко термічно оброблену рибу або ікру.
Інвазійна стадія - плероцеркоїд. Через 30-60 днів після зараження в тонкій кишці формується статевозріла стробіла. Тривалість життя в організмі остаточного хазяїна - до 10 років.
Патогенна дія: токсично-алергічна реакція; механічне ушкодження ботріями слизової оболонки кишківника призводить до некрозу й атрофії слизової оболонки; розвиток В12-фолієводефіцитної анемії (дифілоботріозна анемія).
Лабораторна діагностика: овоскопія фекалій, іноді можна знайти частини стробіли (гельмінтоскопія).
Профілактика. Особиста: термічна обробка риби. Громадська: виявлення і лікування хворих, запобігання фекального забруднення водойм.
