Ігри за територіальною приналежністю

Найбільш значною складовою комплексних спортивних змагань під патронатом МОК є регіональні ігри, які складають групу територіальної приналежності. Ідея регіонального розвитку олімпійського руху і спроби її реалізації належать П’єру де Кубертену.

Найстарішими із існуючих регіональних ігор є ігри країн централь­­­ної Америки та Карибського моря, що вперше були проведені у Мехіко в 1926 р., коли команди Мексики, Гватемали та Куби змагалися у 7 видах спорту. В традиціях цих ігор є ритуал запалювання вогню від променів сонця у древньому храмі ацтеків на пагорбах Лас-Естерельяс у Мексиці. До програми ігор повинно входити не менше 12 видів спорту, серед яких бейсбол, боротьба, бокс, важка атлетика, велоспорт, вітрильний спорт, волейбол, водне поло, гандбол, гімнастика, веслування, дзюдо, кінний спорт, легка атлетика, плавання, стрибки у воду, сучасне п’ятиборство, стрільба з лука, стендова та кульова стрільба, фехтування, футбол, хокей на траві. Реально ж проводяться змагання майже з усіх Олімпійських та деяких регіональних видів спорту. В останні роки в іграх країн Центральної Америки та Карибського моря беруть участь спортсмени більш, ніж 20 країн, серед яких лідерство належить Кубі.

Нині розвиваються Панаме­­­риканські (літні - з 1951 р. і зимові - з 1989 р.) ігри. Ідею їх проведення запропонував Президент МОК Анрі де Байє-Латур після успішного проведення Централь­­­но-Американських ігор 1926 р. Лише після 1936 р. (після Олімпійських ігор у Берліні) цю ідею було схвалено спортивними керівниками країн Американського континенту. В 1940 р. з ініціативи НОК Аргентини було скликано конгрес країн Західної півкулі за участі представників 16 країн Панамериканського Союзу. Було створено Панамериканський спортивний Комітет, який прийняв рішення про проведення ігор в 1942 р. в Буенос-Айресі. Друга світова війна спричинила непроведення ігор до 1951 р. В іграх взяло участь 2000 атлетів з 20 країн. В наступні десятиліття кількість спортсменів сягнула 5000, а кількість країн-учасниць перебільшила 30.

Програма Панаме­­­риканських ігор охоплює не менше 15 видів спорту, зокрема баскетбол, бейсбол, боротьбу, бокс, важку атлетику, велоспорт, вітрильний спорт, волейбол, водне поло, гандбол, гімнастику, веслування, дзюдо, кінний спорт, легку атлетику, плавання, стрибки у воду, сучасне п’ятиборство, стендову та кульову стрільбу, стрільбу з лука, теніс, фехтування, футбол, хокей на траві. Програма ігор постійно розширюється, включає понад 30 видів спорту, не лише Олімпійських, а і сквош, пелоту, ролерний спорт тощо. Зимові Панаме­­­риканські ігри включають гірськолижний спорт, фристайл, біатлон, лижні гонки. Вперше такі ігри відбулися в 1989 р. у Лас-Ленасі. Лідерство в Панамериканських іграх належить спортсменам США та Куби, високі результати також демонструють представники Канади, Венесуели та Мексики. На жаль, Панамериканські ігри є “брудними” через допінгові зловживання. Так, лише в іграх 1983 р. 15 учасників були за це позбавлені 23 медалей різного ґатунку.

Команди латиноамериканських країн з 1938 р. змагаються також у Боліварських іграх. З 1979 р. проводяться Південноамери­­­канські ігри.

Загальне керівництво Олімпійським ру­­­хом на Американському континенті здійснює Панамериканська спортивна організація ­­­ОДЕПА, яка об’єднує 38 НОК.

Азіатські ігри - ­­­Асіади проводяться з 1951 р. (літні) та з 1986 р. (зимові). Асіади почали проводитися з ініціативи Спортивної Асоціації країн Азії, що її було створено в 1949 р. на конференції у Нью-Делі. З 1954 р. Азіатські ігри проводяться щочотири роки. За перші 40 років їх проведення кількість учасників зросла з 489 до 6000. Втричі зросла кількість країн-учасниць. Програма повинна містити не менше 10 видів спорту, обов’язковими з яких є плавання та легка атлетика, а решта обираються з баскетболу, боротьби, боксу, важкої атлетики, велоспорту, веслування, вітрильного спорту, волейболу, гімнастики, дзюдо, кінного спорту, стрільби, тенісу, фехтування, футболу або хокею на траві. Однак, масштабність Асіад давно перебільшила мінімальні офіційні вимоги. Так, Х Азіатські ігри у Сеулі (1986 р.) розіграли медалі 269 дисциплін 25 видів спорту, ХІ у Пекіні (1990 р.) - 310 видів змагань 27 видів спорту, в 1994 р. у Хиросимі було вже 34 види спорту, зокрема гольф, карате, ушу тощо. Провідні позиції в Азіатських іграх посідає Китай. Існують також субрегіональні ігри цього континенту, що проводяться під егідою Олімпійської Ради Азії (ОКА).

Ідею проведення Африканських ігор висловлено бароном де Кубертеном ще у 1912 р., однак їх проведення стало можливим лише в 60-тих роках, після суверенізації більшості країн континенту. Постійний комітет Африканських ігор було створено у 1964 р. представниками 32 країн. В 1965 р. у Браззавілі відбулися І Африканські ігри, в яких взяли участь майже 300 спортсменів з 30 країн. Через організаційні та фінансові труднощі ІІ Африканські ігри відбулися лише у 1973 р. (замість 1969 р.) в Лагосі. Масштабність цих змагань значно перебільшила перші та наступні ігри, кількість учасників сягала 5000, а країн - 40. На ІІІ іграх у Алжирі та ІV у Найробі змагалися 3000 атлетів з 45 країн та 3170 з 38 країн відповідно. Важливо, що ІV Африканські ігри також відбулися з порушенням періодичності. В Африканських іграх найбільш успішно виступають представники Єгипту, Нігерії, Алжиру, Кенії, Тунісу.

Ці змагання організовує Асоціація Олімпійських Комітетів Африки - АНОКА, що об’єд­­­нує більше 50 країн. Також АНОКА у 7-ми зонах Африки проводить субрегіональні ігри. Слід відзначити, що поряд із організаційними та фінансовими труднощами, африканські спортивні організації стикаються із проблемою масового відтоку талановитих атлетів до розвинених країн.

У 1985 р. для НОК Австралії і Океанії засновані Австралійські ігри.

З середини 80-х рр. були засновані міні-Олімпійські ігри країн Перської затоки.

До ігор цього типу належать також міжконтинентальні: ­­­Афро-Азіатські (з 1985р.); Афро-Латиноамериканські (з 1974 р.); Триконтинентальні (з 1983 р.) - Азії, Африки і Америки; Іберо-Американські (з 1975 р.) між Іспанією і Америкою. Найс­­­тарішими є ігри співдружності, трансформовані під впливом по­­­літичних змін у світі із Британських імперських ігор (1930-1950 рр), потім ігор Британської співдружності (1954-1970 рр) і Середземноморські ігри (з 1951 р.) для прибе­­­режних країн Європи, Азії і Африки; Всесвітні ігри з неолім­­­пійських видів спорту (з 1981 р); Тихоокеанські ігри (з 1981 р.) серед спортсменів Канади, Австралії, Нової Зеландії, США і Японії; ігри островів Індійського океану (з 1979 р.); Бал­­­канські ігри (1963 р.); Олімпійські ігри малих держав Європи (з 1984 р.); ігри країн Європейської економічної співдружності (з 1989 р).