75 .Речові права на чуже майно. Загальна характеристика речових прав на чуже майно.

1. Речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). 2. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Суб'єкти права володіння чужим майном 1. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. 2. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. 3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Стаття 401. Поняття користування чужим майном 1. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. 2. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Стаття 402. Встановлення сервітуту 1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. 2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. 3. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

76. Володіння. Право володіння.

77. Право користування чужим майном (сервітут).

78. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб

(емфітевзис).

79. Право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

80 .Підстави для захисту права власності та інших речових прав. Види способів захисту речових прав.

Захист права власності та інших речових прав — це сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, що застосовують у зв'язку із вчиненим щодо права власності та інших речових прав правопорушенням та спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів володільця цих прав.

Визначено такі цивільно-правові способи захисту речових прав:

• речово-правові — ті, що спрямовані на захист речових прав та не пов'язані із якимись конкретними зобов'язаннями, а спрямовані на відновлення належних особі речових прав, або ж усунення перешкод чи сумнівів у використанні цих прав (віндикаційний позов, негаторний позов, позов про визнання права власності, вимога про виключення майна з-під арешту (вилучення майна з опису), визнання недійсним правового акта, що порушує право власності тощо).

• зобов'язально-правові — ті, що є певними видами зобов'язань та спрямовані, переважно, не на безпосереднє, а на побічне відновлення речового права, внаслідок виконання певного зобов'язання.

Під віндикаційним позовом слід роЗУ міти вимогу неволодіючого власника чи особи, яка володіла цим майном на законних підставах (титульний володілець), до фактичного володільця про повернення утримуваного ним майна в натурі.

Загальними є способи захисту права власності та інших речових прав, встановлені у ст. 16 Цивільного кодексу України (захист цивільних прав та інтересів судом), оскільки вони застосовуються для захисту будь-якого цивільного права або інтересу.

Спеціальними способами захисту права власності та інших речових прав вважаються способи захисту, передбачені у Гл. 29 Цивільного кодексу України (Захист права власності).

ІІ За характером порушення права власності та інших речових прав способи їх захисту поділяються на три види: