2. Система класифікації туризму

Туризм проявляється у різних явищах, зв’язках та відносинах, що обумо- влює необхідність його класифікації. Класифікація туризму полягає у групу- ванні його за окремими однорідними ознаками, які залежать від певних практи- чних цілей.

Найбільш поширеною класифікацією туризму є його розподіл за типа- ми, категоріями, видами й формами.

Тип туризму визначається національною приналежністю туриста. Виді- ляються внутрішній, в’їзний і виїзний туризм.

До внутрішнього туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь країни по території цієї країни.

До в’їзного туризму відносяться подорожі по якій-небудь країні осіб, які не є її мешканцями.

До виїзного туризму відносяться подорожі мешканців якої-небудь краї- ни до іншої країни.

Комбінації вказаних типів туризму утворюють такі категорії туризму, як туризм в межах країни, національний туризм і міжнародний туризм.

Туризм у межах країни охоплює внутрішній і в’їзний туризм і відповідає сукупному внутрішньому туристському споживанню, тобто сумарним витратам внутрішніх і іноземних туристів.

Національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм і співвідно- ситься з категорією національного виробництва (валового національного продукту).

У міжнародному туризмі виділяють дві складові – в’їзний і виїзний, що розрізняються за напрямком туристського потоку. Той самий турист може бути класифікований як такий, що в’їжджає і виїжджає одночасно залежно від того, стосовно якої країни стосується його переміщення. Розрізняють країну похо- дження туриста, яку він залишає, і країну призначення, куди він прибуває. У першому випадку мова йде про виїзний, у другому – про в’їзний туризм. Ці те- рміни використовують стосовно до закордонної подорожі на початку поїздки.

На зворотному шляху турист просто повертається додому.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристські подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи ін- ших ознак виділяють різноманітні види туризму. Розглянемо стислу характеристику окремих видів туризму.

Організований і неорганізований туризм. Туристи задовольняють свої потреби по-різному. Вони можуть отримати відповідний набір послуг за посе- редництвом туристської фірми чи без її участі, оплатити поїздку з комплексним обслуговуванням чи завчасно кожну послугу окремо в міру користування нею на місці. Строго регламентовані подорожі, пропоновані туристськими фірмами і реалізовані звичайно на умовах попередньої оплати, називаються організова- ним туризмом. Організовані туристи отримують тур за заздалегідь погоджени- ми маршрутами, термінами перебування, обсягом наданих послуг через спеціа- льний туристський збутовий апарат. Одні з них надають перевагу туру з ком- плексним обслуговуванням, інші обмежуються частковим туристським обслу- говуванням (купити, наприклад, пурсівку тільки на харчування).

На відміну від організованих неорганізовані туристи не зв’язані ніякими взаємними зобов’язаннями з різного роду посередниками, насамперед туристсь- кими фірмами. Вони подорожують на принципах самодіяльності і самообслуго- вування. Типовий приклад неорганізованого туризму – поїздки шляхом авто- стопа з використанням як засіб пересування побіжних автомобілів. Неорганізо- ваний відпочинок отримав велике поширення.

Індивідуальний і груповий туризм. Залежно від числа туристів туризм підрозділяється на індивідуальний (від одного до п’яти чоловік) і груповий (шість–сім чоловік і більше). Групові подорожі, як правило, організуються на основі спільності інтересів їхніх учасників. Це можуть бути тури археологі- чної, мистецтвознавчої чи історичної тематики, колективні подорожі, що орга- нізуються аматорами лижних прогулянок чи сафарі, поїздки з виробничими ці- лями і т. ін.

Згідно Закону України Про внесення змін до Закону України «Про туризм» виділяють такі види туризму:

– дитячий;

– молодіжний;

– сімейний;

– для осіб похилого віку;

– для інвалідів;

– культурно-пізнавальний;

– лікувально-оздоровчий;

– спортивний;

– релігійний;

– екологічний (зелений);

– сільський;

– підводний;

– гірський;

– пригодницький;

– мисливський;

– автомобільний;

– самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом. Для того, щоб надати повну класифікацію туризму, необхідно використо-вувати найбільш вагомі ознаки, що характеризують той чи інший вид туризму:

1. Залежно від національної ознаки:

– національний (внутрішній);

– міжнародний (зовнішній):

2. Залежно від потреб, що обумовлюють туристську подорож:

– лікувальний (медичний),

– рекреаційний,

– спортивний,

– пізнавальний,

– з діловою метою,

– конгресний,

– культовий (релігійний),

– ностальгічний,

3. Залежно від транспортних засобів, що використовуються на маршруті:

– тури на транспорті, що належить туристському під приємству,

– тури на на орендованому транспорті,

– тури на власному транспорті туристів.

4. Залежно від способу пересування:

– автомобільний,

– залізничний,

– авіаційний,

– водний,

– автобусний,

– велосипедний,

– пішохідний,

– комбінований.

5. Залежно від часу подорожі:

– сезонний,

– позасезонний.

6. Залежно від тривалості подорожі:

– тривалий,

– короткотерміновий (до одного тижня)

7. Залежно від складу групи:

– масовий,

– індивідуальний

– сімейний,

8. Залежно від організаційних форм:

– організований,

– неорганізований,

9. Залежно від принципу формування ціни:

– комерційний,

– соціальний.

Інша класифікація туризму ґрунтується на цілях подорожі. Розрізняють подорожі з метою розваг і відпочинку, з одного боку, і діловий туризм – з іншо- го, яким відповідають різні моделі поведінки відвідувачів.

Подорожі з метою розваги і відпочинку складають основу міжнародно- го туристського обміну. На їхню частку приходиться близько 70% світового ту- ризму. Вони поєднують оздоровчі, пізнавальні, аматорські спортивні поїздки, лікування і т. ін.

Як і раніше, підвищеним попитом у населення користуються поїздки до моря. Купально-пляжний відпочинок традиційно вважається кращим способом зняття нервового і фізичного стомлення, регенерації сил і енергії. Однак оздо- ровчий туризм зазнає істотних змін. Мода на приморські курорти проходить, туристські потоки переорієнтуються. Підвищується інтерес до поїздок у гори і до подорожей з елементами пригоди і ризику.

Невід’ємною частиною будь-якого відпочинку є ознайомлення з історико- культурними визначними пам’ятками, відвідування театрів, музеїв, розширення суспільного кругозору. Особливе тяжіння людина має до культури, історії, ре- лігії, традицій і побуту народів. Більш повне уявлення про ці сторони людсько- го життя формується в результаті безпосередніх контактів з місцевим населен- ням, що стають можливими завдяки туризму. Беручи до уваги масштаб і зна- чення пізнавального туризму, більшість дослідників відносять його до числа провідних субгалузей туризму, поряд з оздоровчим і спортивним.

Діловий туризм охоплює подорожі з службовими цілями без отримання доходів за місцем відряджання. На відміну від поїздок на відпочинок рішення про відрядження, джерела і розміри його фінансування приймають, як правило, не самі туристи, а інші особи (начальник по службі, керівник фірми). До ділового туризму UNWTO відносить поїздки для участі в з’їздах, загальних зборах якої-небудь організації дипломатичного чи іншого характеру (за винятком поїздок осіб, які займають посади у відвідуваній країні), наукових конгресах і конференціях, виробничих семінарах і нарадах, ярмарках, виставках і міжнародних салонах та інші службові поїздки (установка і налагодження устаткування, укладання контрактів і т. ін.). У число ділових туристів UNWTO включає водіїв вантажівок, комерційних агентів, стюардес, тургідів та ін., які постійно знаходяться в роз’їздах і виконують свої професійні обов’язки за ме- жами звичайного середовища.

Діловий туризм часто підрозділяється на: бізнес-поїздки, конгресно-виставковий і інсентів-туризм (від англ. incentive – спонукальний, що заохочує). Останній являє собою поїздки, якими фірма нагороджує своїх співробітників за високі показники в роботі. Звичайно, стимулювати продуктивну працю можна і за допомогою грошової премії. Але як показує практика, туристська поїздка не- се в собі набагато сильніший мотивуючий фактор до кращої роботи. Результати опитування, проведеного серед комерційних фірм Великобританії, показали, що більше 90% їхнього числа визнають високу ефективність інсентиву і мають намір використовувати його і надалі.

На відміну від масових турів інсентів-програми розробляються під конк- ретного корпоративного замовника і, як правило, припускають висококласні розміщення й обслуговування на маршруті. Хоча в загальному туристському потоці, наприклад у Іспанію чи Францію, «премійовані» туристи складають всього 5-7%, частка інсентиву в доходах країн від туризму значно більше. Це обґрунтовується високою вартістю інсентів-програм у порівнянні зі звичайни- ми турами.

Діловий туризм – перспективна і високорентабельна галузь туризму. Його частка в міжнародному туристському обміні, за деякими оцінками, складає від 10 до 20% і має тенденцію до зростання. У нинішній час для позначення діло- вого туризму з’явився новий термін – MICE - туризм. Це поняття складається з декількох слів, які утворюють відому англомовну абревіатуру «MICE» широко вживану західними фахівцями для позначення складових ділового туризму. Аб- ревіатуру формують перші букви англійських слів: M – Meetings (Зустрічі), I – Incentives (Інсентів, заохочувальні поїздки) С – Congresses (Конгреси), E – Exhibitions (Виставки).

У літературі існують класифікації туризму, засновані на інших ознаках. Одні з них відносяться до туристської подорожі і дозволяють описати її, вихо- дячи з організації, комплексу пропонованих послуг, тривалості й дальності по- їздки. Інші характеризують туриста з демографічної і соціально-економічної точок зору.

Комерційний і соціальний туризм. Спочатку вся туристська діяльність носила комерційний характер і здійснювалася з метою отримання прибутку. У сфері туризму, як і в іншому секторі економіки, прибуток є головним джерелом засобів для розвитку і розширення виробництва, а також виплати дивідендів акціонерам. Він виступає одним з найважливіших результуючих показників ро- боти туристського підприємства, на який орієнтується потенційний інвестор при оцінці можливостей фірми. Прагнучи максимізувати свій доход, туристські компанії шукають оптимальне співвідношення між величиною витрат і ціною туристського продукту. Пропоновані ними товари і послуги розраховані в ос- новному на осіб з високим і середнім рівнем достатку, готових оплачувати ту- ристські витрати із сімейних бюджетів.

На противагу комерційному туризму виник соціальний туризм. Із законо- давчим закріпленням права на оплачувану відпустку в 30–ті роки здавалося, що проблема відпочинку трудящих вирішена остаточно. Але в дійсності туристські послуги залишалися недоступними для більшої частини населення. Коло спо- живачів особливо звужувалось в періоди економічних спадів, що супроводжу- валися ростом числа безробітних і падінням реальних доходів. Виникла гостра необхідність у соціальному туризмі як гарантованому мінімумі у сфері відпо- чинку. Він одержав підтримку на національному й міжнародному рівнях. Концепція соціального туризму побудована на трьох принципах: забезпечення відпочинку всіх і кожного члена суспільства шляхом широкого залучення у сферу туризму людей з низьким рівнем доходів, субсидування туризму незаможних і активна участь центральних урядових, муніципальних, суспільних і комерційних структур в його розвитку. Ця концепція реалізована на практиці у Швейцарії і Франції завдяки системі відпускних чеків. Головним її елементом є чек – платіжно-розрахунковий засіб, що вводиться в обіг для надання адресної допомоги туристам і забезпечення доступності відпочинку всім верствам населення

Масовий і елітарний туризм. Особливість сучасного етапу розвитку ту- ризму розкривається через поняття «масовий туризм». Воно відбиває процеси демократизації і розширення туристського руху. У країнах Заходу більше поло- вини населення є споживачами туристських товарів і послуг. Поняття «масовий туризм» було введено і використовується як альтернатива аристократичному туризму XIX ст., окремим дорогим видам туризму, орієнтованим на обрану пу- бліку, і туризму в країнах, що розвиваються, де доступ до туристських благ мі- сцевого населення обмежений через низький рівень життя.

На відміну від масового елітарний туризм розрахований на заможну клі- єнтуру. Для даної категорії споживачів рівень цін на ринку не має особливого значення, але вони висувають підвищені вимоги до якості пропонованих това- рів і послуг. У цьому зв’язку не можна не відзначити ту роль, яку елітарний ту- ризм відіграє в розвитку туристського бізнесу в цілому. Тут задається імпульс розвитку всієї туристської індустрії. Він сприяє поширенню нових більш висо- ких стандартів обслуговування і, в остаточному підсумку, сприяє поліпшенню якості життя населення.

Екологічний туризм. Інформованість населення про стан навколишнього середовища і екологізація свідомості людей приводять до того, що екологічна обстановка служить одним з головних критеріїв місця і форми відпочинку. Ця

енденція виявляється у зростанні попиту на альтернативні види туризму, зок- рема екологічний туризм.