Тема 1. Предмет та задачі курсу. Загальна характеристика стандартизації

План

1. Загальні положення, терміни та визначення.

2. Задачі та функції стандартизації.

3. Рівні стандартизації.

4. Головні міжнародні організації зі стандартизації.

5. Регіональна стандартизація.

1.) Загальні положення, терміни та визначення.

Стандартизація – діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар’єрів у торгівлі і сприянню науково – технічному співробітництву.

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки продукції для життя та здоров’я людини, тварин, рослин, а також майна та навколишнього природного середовища, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів і відповідності об’єктів стандартизації своєму призначенню, усунення технічних бар’єрів у торгівлі.

Головне завдання стандартизації – створювати системи нормативної документації, які визначають прогресивні вимоги до продукції.

Нормативний документ – документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття, як „стандарт”, „кодекс усталеної практики” та „технічні умови”.

В загальному випадку стандарт – це нормативний документ, розроблений на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, в якому встановлені правила, вимоги, загальні принципи чи характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі.

Об’єкт стандартизації – продукція, процес або послуга, які підлягають стандартизації. При цьому, стандарти можуть встановлюватися як на весь об’єкт так і тільки на окремі характеристики (параметри) об’єкту.

Стандарти можуть встановлюватися як на матеріальні предмети так і на норми, правила, процедури, функції, методи або діяльність, вимоги до об’єктів організаційно – методичного характеру.

Згідно з Законом України об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги (далі - продукція), зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність [1].

Об’єктом стандартизації може бути об’єкт інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об’єкт.

Технічний стандарт – нормативно - технічний документ, який встановлює вимоги до груп однорідної продукції і, в необхідних випадках, вимоги до конкретної продукції, правилам її розробки, виробництва, застосування, утилізації.

Окрім безпосередньо стандарту до нормативних документів стандартизації відносяться технічні умови (ТУ), кодекси усталеної практики та керівні нормативні документи (КНД).

Технічні умови (ТУ) нормативно - технічний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови, як правило, встановлюють на конкретну продукцію (марки, моделі, зразки) і можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Кодекс усталеної практики (звід правил) – документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Керівні нормативні документи (КНД) - нормативно - технічні документи, які встановлюють норми, правила, вимоги організаційно – методичного характеру (методичні вказівки, методики розрахунків, методики вимірювань та випробувань, положення про служби та інші).

Технічні умови (ТУ), кодекси усталеної практики та керівні документи (КД) розробляють за відсутністю стандартів на ці об’єкти, а також розвиваючи та конкретизуючи положення стандартів.

У відповідності до ДСТУ 1.0 «Державна система стандартизації» [4], в залежності від об’єктів стандартизації, змісту та призначення стандартів, розрізняють:

- основополагаючі стандарти;

- стандарти на продукцію та послуги;

- стандарти на процеси;

- стандарти на методи контролю.

Основополагаючі стандарти регламентують організаційно - методичні та загально технічні положення, термінологію для певної галузі стандартизації, а також норми і правила, які забезпечують узгодженість різних видів діяльності в процесі розробки, виробництва, транспортування ті утилізації продукції, охорону навколишнього середовища, безпеку продукції.

Стандарти на продукцію та послуги встановлюють технічні вимоги до певного виду в процесі їх виробництва, поставки або використання. Вони встановлюють способи контролю та випробувань, вимоги до упаковки, маркування, зберігання продукції або якості послуг.

Стандарти на процеси встановлюють вимоги до послідовності та методів виконання окремих операцій (робіт) у певних процесах, які використовуються в різних видах діяльності.

Стандарти на методи контролю визначають технічні засоби, послідовність операцій, способи контролю (вимірювань, випробувань, аналізу) продукції, послуг, процесів.

2.) Задачі, функції та принципи стандартизації.

Головними напрямками робіт зі стандартизації (задачами стандартизації) в сучасному світі є [38]:

безпека, екологія, охорона здоров’я;

інформаційні технології;

збереження ресурсів;

усунення технічних бар’єрів у торгівлі;

нормативне забезпечення якості продукції;

стандартизація послуг.

Ефективність стандартизації в умовах розвинутих ринкових відносин проявляється через функції:

економічну, соціальну та комунікативну.

Економічна функція включає такі аспекти:

- надання інформації про продукцію, її якість, для учасників торгівельних операцій, яка допоможе їм правильно оцінювати та вибирати товар, оптимізувати капіталовкладення;

- розповсюдження інформації про нову техніку, матеріалах та методах вимірювань і випробувань;

- підвищення продуктивності праці та зниження собівартості;

- сприяння конкуренції на основі стандартизації методів випробувань та основних параметрів продукції;

- забезпечення сумісності та взаємозамінності продукції;

- раціоналізація управління виробничими процесами та забезпечення заданого рівня якості продукції.

Соціальна функція передбачає фіксацію такого рівня значень параметрів та показників продукції, який відповідає вимогам охорони здоров’я, санітарії, гігієни, забезпечує охорону навколишнього середовища та безпеку людей у процесі виробництва, обігу, використання та утилізації продукції.

Комунікативна функція передбачає створення бази для об’єктивного сприйняття людьми інформації, а також фіксацію термінів та визначень, класифікаторів, методів вимірювань та випробувань, умовних позначень і т. п., забезпечуючи необхідне взаємне порозуміння з урахуванням міжнародної практики, у тому числі систему обліку, статистики, фінансово – бухгалтерської діяльності, систему конструкторсько-технологічної документації, систему управління процесами і т. і.

3.) Рівні стандартизації

Розрізняють 6 рівнів стандартів (рис.1.1.).

Міжнародний рівень.

Міжнародна стандартизація – стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні, участь у якій, відкрита для відповідних органів усіх країн.

Міжнародна стандартизація призначена для спрощення та полегшення науково – технічних та торгівельних зв’язків між всіма країнами світу. Нормативні документи, які створюються міжнародними організаціями зі стандартизації носять дорадчий характер і стають обов’язковими до виконання тільки у разі прийняття їх на державному рівні.

— міжнародний;

— регіональний;

— державний

— галузевий;

— об’єднань підприємств, науково -

– технічних та інженерних

товариств і спілок;

— підприємства.

Рисунок 1.1 - „Піраміда” стандартів

Головними організаціями в сфері міжнародної стандартизації є: міжнародна організація зі стандартизації (ISO); міжнародна електротехнічна комісія (IEC); міжнародна палата „мір та ваги”; міжнародна організація законодавчої метрології (OIML).

Регіональний рівень.

Охоплює декілька країн, окремі економічні регіони. Нормативні документи, які створюються регіональними організаціями зі стандартизації носять дорадчий характер і стають обов’язковими до виконання у разі прийняття їх на державному рівні.

Україна приймає активну участь у діяльності Бюро по стандартам Міждержавної ради (МДР) країн СНД. Одним з головних напрямків співпраці України з державами СНД – узгодження дій з поступового перегляду стандартів колишнього СРСР і приведення їх у відповідність із міжнародними.

Державний рівень (ДСТУ).

Державні стандарти України містять обов’язкові та рекомендовані вимоги.

До обов’язкових належать:

вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього середовища і вимоги до методів випробувань цих показників:

- вимоги до техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні правила і норми;

- метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

- положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції;

- поняття і терміни, що використовуються у сфері поводження з відходами, вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації, способи визначення складу відходів та їх небезпечності, методів контролю за станом об’єктів поводження з відходами, вимоги щодо безпечного для довкілля та здоров’я людини поводження з відходами, а також вимоги щодо відходів як вторинної сировини.

Обов’язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об’єднаннями, установами, організаціями та громадянами суб’єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів.

Рекомендовані вимоги підлягають безумовному виконанню, якщо:

це передбачено чинними актами законодавства;

ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;

виробником (постачальником) продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам.

Одним з головних напрямків діяльності ДержСпоживстандарту України є приведення державних стандартів, які залишилися у спадок від колишнього СРСР у відповідність із міжнародними, насамперед зі стандартами ISO та Європейського Союзу (на сьогодні в ЄС діє приблизно 16 тисяч стандартів). Формою застосування міжнародних стандартів в якості державних, що застосовується на Україні в останні роки є „метод обкладинки”: міжнародний стандарт затверджується як державний без змін під подвійним номером. Це нормальна практика і загалом метод обкладинки використовують більшість країн світу.

До державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми та правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації.

Галузевий рівень (ГСТУ).

Сфера застосування – одна або обмежена кількість галузей економіки країни. Встановлюються на об’єкти специфічні для цих галузей. На сьогодні (2006 рік) Міністерство промислової політики України є розпорядником близько 23 тисяч галузевих нормативних документів (НД) колишнього СРСР (ОСТ, ТУ, РД, РТМ) які потребують або перегляду у галузеві стандарти України або подовження терміну дії до моменту зняття продукції з виробництва.

Рівень об’єднань підприємств, науково – технічних та інженерних товариств і спілок.

Сфера застосування – декілька підприємств, які входять в економічне об’єднання. Стандарти науково – технічних та інженерних товариств і спілок розробляються у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Рівень окремого підприємства (СТП).

Встановлюють вимоги до конкретної продукції (зразків), які виготовляються та використовуються на окремому підприємстві. Ці нормативні документи найбільш конкретизовані і містять, як правило, всі необхідні дані для виробництва продукції.

Об’єктами СТП є процеси організації та управління виробництвом; послуги, що надаються підрозділами підприємства; технологічні процеси, технологічне оснащення та інструменти; сировина, матеріали, комплектуючі, деталі та вузли, які є складовою частиною продукції. Стандарти підприємства розробляють у рамках діючої на підприємстві системи управління якістю продукції.

4.) Головні міжнародні організації у сфері стандартизації.

Міжнародна організація зі стандартизації (ISO) створена у 1946 році при ООН. Серед країн - засновників ISO є і Україна.

Повноправним же членом ISO Україна стала лише у 1993 році. Представляє Україну в ISO ДержСпоживстандарт України (ДССУ). На початок 2009 року ISO – це 155 країн – учасниць; близько 3000 структурних підрозділів у 190 технічних комітетах (ТК); 544 підкомітети (SC); 2188 робочих груп (WG); понад 15 000 опублікованих стандартів.

Головними напрямками діяльності ISO на сучасному етапі є:

- допомога в питаннях стандартизації країнам що розвиваються (комітет ISO –DEVCO);

- питання оцінки відповідності (комітет CASCO);

- питання споживчої політики, ефективного залучення споживачів до питань стандартизації, сприяння захисту від небезпечної та фальсифікованої продукції, здійснення заходів із управління якістю (комітет COPOLCO) ;

- питання зразкових матеріалів (комітет REMCO);

- питання інформаційного забезпечення стандартизації (інформаційна мережа ISONET).

В цілому стратегічним планом діяльності ISO є створення єдиних для всіх країн систем стандартизації, їх розвиток, втілення загальної мети – «один стандарт, одне випробування, один сертифікат».

Міжнародна електротехнічна комісія (IEC) створена у 1906 році. У 1946 році приєдналася до ISO на правах автономії, із чітко розмежованими сферами діяльності та повноваженнями. У компетенцію IEC входить стандартизація і пов’язана з нею діяльність у галузях електротехніки, електроніки, радіозв’язку, приладобудування, всі інші сфери відносяться до компетенції ISO. З самого початку результатом діяльності IEC були тільки рекомендації, а з 1972 року з’являються перші міжнародні стандарти.

По наявності в них технічних вимог до продукції та методів випробувань стандарти IEC відзначаються більшою повнотою ніж стандарти ISO.

На початок 2005 року міжнародні стандарти з електротехніки обслуговували 91% торгівлі у галузях діяльності IEC. Кількість членів IEC становить 65 держав. Середня тривалість створення стандартів – 38 місяців. Особливістю діяльності IEC в сфері якості продукції є створення міжнародних систем сертифікації.

На сьогоднішній день існують 3 міжнародні системи сертифікації під егідою IEC. Україна є членом найбільш авторитетної з них – системи сертифікації електротехнічної продукції з питань безпеки (IECЕЕ СВ) до якої входять ще 42 країни та 57 національних органів сертифікації. У цій системі видано понад 180 тисяч сертифікатів, які охоплюють продукцію понад 6 тисяч виробників.

Кодекс стандартів Генеральної угоди по тарифах та торгівлі (ГАТТ). ГАТТ укладена у 1947 року для регулювання міжнародних торгівельно – економічних відносин. З 1995 року її функції перейшли до створеної Світової організації торгівлі (СОТ).

Міжнародна організація законодавчої метрології МОЗМ (OIVL). Створена на основі міжурядової Конвенції, підписаної у 1956 році. Об’єднує більш ніж 80 держав світу. Основні задачі, які ставляться на меті діяльності:

- розробка загальних питань законодавчої метрології, у тому числі встановлення класів точності засобів вимірювання;

- забезпечення єдності типів, зразків та систем вимірювальних приборів;

- гармонізація повірочної апаратури, методів співставлення, повірок та атестації еталонів та інші.

5.) Головні регіональні організації у сфері стандартизації

Європейський комітет зі стандартизації (Comite europeen de normalisation (CEN)). Створено у 1961 році. Він координує роботи зі стандартизації в рамках Європейського союзу. Головні напрямки його діяльності:

- виявлення національних та міжнародних стандартів, які можливо застосовувати в якості єдиних стандартів Європейського союзу;

- визначення порядку застосування національних та міжнародних стандартів при розробці європейських стандартів.

Європейський комітет зі стандартизації в галузі електротехніки (Comite europeen de normalisation en electrotechnique (CENELEC)). Створено у 1972 році. Координує роботи зі стандартизації в рамках Європейського союзу в сфері електротехніки, електроніки, радіозв’язку, приладобудування.

Європейська організація якості (ЕОQ). ЕОQ – це міжнародний форум з обміну досвідом в питаннях забезпечення високої якості продукції. Метою діяльності є розробка, пропаганда, застосування практичних методів та теоретичних принципів управління якістю.

Бюро по стандартам Міждержавної ради країн СНД. Координує роботи зі стандартизації в рамках СНД. Україна є одним з найактивніших членів цієї організації.

Питання для перевірки знань студентів.

1. Назвіть передумови виникнення стандартизації.

2. Дайте сучасне визначення процесу стандартизації.

3. Назвіть головну мету стандартизації.

4. Які нормативні документи є результатом процесу стандартизації?

5. У чому відмінність технічних умов від стандарту?

6. Які види стандартів розрізняють в залежності від об’єктів стандартизації, змісту та призначення?

7. Назвіть шість рівнів стандартизації.

8. Який характер носять міжнародні стандарти.

9. Дайте характеристику галузевому рівню стандартизації.

10. Головні задачі міжнародної стандартизації.

11. Які основні організації зі стандартизації ви знаєте на міжнародному та регіональному рівні?

12. Назвіть головні функції Бюро по стандартам Міждержавної ради країн СНД.