Основна частина

Основна частина дипломної роботи магістра складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може передувати передмова з коротким описом вибраного напрямку та обгрунтуванням застосованих методів досліджень. В кінці кожного розділу формулюють висновки із стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

В розділах основної частини подають:

огляд літератури за темою і вибір напрямків досліджень;

виклад загальної методики і основних методів досліджень;

експериментальну частину і методику досліджень;

відомості про проведені теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В першому розділі, що має теоретико-методологічний характер, доцільно описати методологію дослідження та зробити огляд літератури.

Для дослідників-початківців дуже важливо мати уявлення про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань методологічного характеру. Передусім бракує досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Не можна ігнорувати факти тільки тому, що їх важко по­яснити або знайти їм практичне використання. Зміст ново­го в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час лишатися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

При науковому дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не зважати на побічні факти, які на перший погляд здаються малозначущими. Проте саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів. Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Виклад наукових фактів має здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної галузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей. Накопичення наукових фактів у процесі дослідження — це творчий процес, в основі якого завжди лежить задум ученого, його ідея.

Методологія (гр. спосіб, метод і наука, знання) — вчення про правила мислення при створенні теорії науки.

У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про науковий метод пізнання або як систе­му наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів дослідження. Найчастіше методологію тлумачать як теорію методів дослідження, створення концепцій, як систему знань про теорію науки або систему методів дослідження.

Методологія виконує такі функції:

• визначає способи здобуття наукових знань, які відобра­жають динамічні процеси та явища;

• направляє, передбачає особливий шлях, на якому дося­гається певна науково-дослідницька мета;

• забезпечує всебічність отримання інформації щодо про­цесу чи явища, що вивчається;

• допомагає введенню нової інформації до фонду теорії науки;

• забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію тер­мінів і понять у науці;

• створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.

Ці ознаки поняття "методологія", що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: Методоло­гія — це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максималь­но об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Методологічна основа дослідження, як правило, не є самостійним розділом наукової праці, однак від її чіткого визначення значною мірою залежить досягнен­ня мети і завдань наукового дослідження. Крім того, в розді­лах основної частини дослідження подають виклад загальної методики і основних методів дослідження, а це потребує ви­значення методологічних основ кваліфікаційної роботи.

Під методологічною основою дослідження слід розуміти основне, вихідне положення, на якому базується наукове до­слідження. Методологічні основи даної науки завжди існу­ють поза цією наукою, за її межами і не виводяться із самого дослідження.

Таким чином, методологія — вчення про систему наукових принципів, форм і способів дослідницької діяльності — має чотирирівневу структуру. Нині розрізняють фундаментальні, загальнонаукові принципи, що становлять власне методологію, конкретнонаукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкрет­них методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

В огляді літератури здобувач окреслює основні етапи розвитку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, студент повинен назвати ті питання, що залишились невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв'язанні проблеми. В огляді літератури доцільно виділити на ряду з іноземними науковцями і вітчизняних фахівців у проблематиці дослідження та вказати їх роль у розв’язанні проблеми на теренах нашої держави. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20 % обсягу основної частини дипломної роботи магістра.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напрямку досліджень, наводять методи вирішення задач і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення дисертаційних досліджень. В теоретичних роботах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розглядають, в експериментальних - принципи дії і характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювань.

В наступних розділах з вичерпною повнотою викладаються результати власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми.

Стратегічні методологічні положення і принципи знахо­дять своє тактичне втілення в методах дослідження. Метод — спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя. Це також сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєн­ня дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного зав­дання. Різниця між методом та теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат поперед­нього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У найбільш загальному розумінні метод ~ це шлях, спосіб досягнення поставленої мети і завдань дослідження. Він відповідає на запитання: як пізнавати. Методика — сукупність методів, прийомів проведення будь-якої роботи. Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та операцій.

У науковому дослідженні часто застосовують метод кри­тичного аналізу наукової і методичної літератури, практич­ного досвіду, як того потребує рівень методики і техніки до­слідження. У подальшій роботі широко використовуються такі методи: спостереження, бесіда, анкетування, рейтинг, мо­делювання, контент-аналіз, експеримент та ін.

Вибір конкретних методів дослідження диктується ха­рактером фактичного матеріалу, умовами і метою конкрет­ного дослідження. Методи є упорядкованою системою, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослі­дження, використання технічних прийомів і проведення опе­рацій з теоретичним і фактичним матеріалом у заданій по­слідовності.

В одній і тій же науковій галузі може бути кілька мето­дик (комплексів методів), які постійно вдосконалюються під час наукової роботи. Найскладнішою є методика експеримен­тальних досліджень, як лабораторних, так і польових. У різних наукових галузях використовуються методи, що збігаються за назвою, наприклад, анкетування, тестування, шкалювання, однак цілі і методика їх реалізації різні.

Досить поширеним є поділ основних типів методів за дво­ма ознаками: мети і способу реалізації.

За першою ознакою виділяються так звані первинні ме­тоди, що використовуються з метою збору інформації, ви­вчення джерел, спостереження, опитування та ін. Вторинні методи використовуються з метою обробки та аналізу отри­маних даних — кількісний та якісний аналіз даних, їх си­стематизація, шкалювання та ін. Третій тип представлений верифікаційними методами і прийомами, що дають змогу перевірити отримані результати. Вони зводяться також до кількісного та якісного аналізу даних на основі виміру спів­віднесення постійних і змінних чинників.

За ознакою способу реалізації розрізняють логіка-аналі­тичні, візуальні та експериментально-ігрові методи. До перших належать традиційні методи дедукції та індукції, що різняться вихідним етапом аналізу. Вони доповнюють один одного і можуть використовуватися з метою верифі­кації — перевірки істинності гіпотез і висновків.

Візуальні, або графічні, методи — графи, схеми, діагра­ми, картограми та ін. дають змогу отримати синтезоване уяв­лення про досліджуваний об'єкт і водночас наочно показати його складові, їхню питому вагу, причинно-наслідкові зв'яз­ки, інтенсивність розподілу компонентів у заданому об'ємі. Ці методи тісно пов'язані з комп'ютерними технологіями.

Експериментально-ігрові методи безпосередньо стосують­ся реальних об'єктів, які функціонують у конкретній ситуації, і призначаються для прогнозування результатів. З ними по­в'язаний цілий розділ математики — "теорія ігор"; з їх допо­могою вивчаються ситуації в політичних, економічних, воєн­них питаннях. Вони використовуються у психології ("трансак-ційний аналіз"), соціології ("управління враженнями", "соці­альна інженерія"), в методиці нетрадиційного навчання.

У прикладних аспектах гуманітарних наук доцільно ви­користовувати математичні методи. Математичний апа­рат теорії ймовірностей дає можливість вивчати масові яви­ща в соціології, лінгвістиці. Математичні методи відігра­ють важливу роль при обробці статистичних даних, моделю­ванні. Однак при цьому слід зважати на різницю в природі об'єктів і категорій гуманітарних, природничих і математич­них наук. Проблема полягає у визначенні конкретної гума­нітарної сфери, в якій застосування математичних методів дає результати.

Інколи методи поділяють на групи відповідно до їх функ­ціональних можливостей: етапні, тобто пов'язані з певними етапами дослідження, й універсальні, які використовують на всіх етапах. До першої групи відносять спостереження, екс­перимент, а до другої — абстрагування, узагальнення, дедук­цію та індукцію та ін.

Розрізняють методи теоретичних та емпіричних дослі­джень. Такий розподіл методів завжди умовний, оскільки з розвитком пізнання один науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння науковця вибрати найрезультативніші методи дослі­дження, оскільки саме вони дають можливість досягти по­ставленої в дисертації мети.

Методи наукового пізнання поділяють на загальні й спеціальні. Більшість соціальних проблем конкретних наук і навіть окремі етапи їх дослідження потребують застосування спеці­альних методів вирішення. Вони мають специфічний характер і вивчаються, розробляються та вдосконалюються в конкрет­них, спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об'єкта.

Загальні методи наукового пізнання, на відміну від спеці­альних, використовуються в дослідницькому процесі в різно­манітних науках. Загальні методи наукового пізнання умовно поділяють на три великі групи:

• методи емпіричного дослідження (спостереження, по­рівняння, вимірювання, експеримент);

• методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, моделювання та ін.);

• методи або методологія, що використовуються на теоре­тичному рівні дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, системний, структурно-діяльнісний підхід).

Студент повинен давати оцінку повноти вирішення поставлених задач, оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обгрунтування потреби додаткових досліджень, негативні результати, які обумовлюють необхідність припинення подальших досліджень. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.