- •Методична розробка практичного заняття № 9
- •Методична розробка практичного заняття № 9
- •Тема 9. Відбиткові матеріали. Класифікація відбиткових матеріалів. Класифікація відбитків.
- •Актуальність теми
- •2. Цілі заняття:
- •2.1. Учбові цілі.
- •2.2. Виховальні цілі пов'язані з:
- •3. Матеріали доаудіторної самостійної підготовки (міждисциплінарна інтеграція)
- •Відтискні матеріали
- •Відбитки, їх класифікація
- •Вміст теми, граф логічної структури.
- •Техніка одержання повного анатомічного відбитку
- •Одержання допоміжного відтиску
- •5. Матеріали методичного забезпечення заняття.
- •5.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття.
- •5.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття.
- •5.3. Матеріали контролю до заключного этапу заняття.
- •5.4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів з літературою.
- •6. Література для викладача.
- •7. Литература для студентів.
- •8. Завдання з уірс та ндрс по даній темі.
Вміст теми, граф логічної структури.
Додаток № 1. Граф логічна структура теми: «Класифікація відбиткових матеріалів.»
Додаток № 2. Граф логічна структура теми: «Класифікація відбитків.»
Додаток № 3. Тактичний алгоритм теми: «Послідовність дій під час зняття відбитка.»
Вміст теми:
Відтискні матеріали
На початку XVII сторіччя Рооrman вперше в якості відтискного матеріалу запропонував бджолиний віск. Недоліки воску як відтискного матеріалу змусили шукати більш досконалі матеріали. Дослідниками і практиками було запропоновано багато різноманітних відтискних матеріалів (гутаперча, воскові композиції та ін.), що, проте, не задовольняло вимогам стоматології. У ХІХ сторіччі Dveenel (1840) запропонував гіпс для одержання зліпків у порожнині рота, а в 1869 році Stent розробив термопластичну відтискну масу. Створити один універсальний відтискний матеріал, що був би придатний для різноманітних випадків клініки протезування, не можна, тому, що не вдається обєднати в однім матеріалі різноманітні комплекси властивостей.
Велике значення для одержання точного відтиску має якість відтискного матеріалу. Основною властивістю багатьох відтискних матеріалів є їх пластичність, спроможність заповнити всі елементи поверхні доторку і зберегти додану форму.
Є багато природних і синтезованих препаратів, що мають пластичність, проте для відтисків придатні лише деякі з них, оскільки відтискна маса крім пластичності повинна мати цілий ряд додаткових властивостей. Вона повинна задовольняти таким вимогам:
-давати точний відбиток рельєфу слизової оболонки порожнини рота і зубів;
-не деформуватися і не скорочуватися після виведення з порожнини рота;
-не прилипати до тканин протезного ложа;
-не розчинятися в слині;
-розм'якшуватися при температурі, що не погрожує опіком слизової оболонки;
-легко вводитися і виводитися з порожнини рота;
-не занадто швидко або повільно тверднути, дозволяючи лікарю провести всі необхідні функціональні проби;
-не з'єднуватися з гіпсом моделі і легко відокремлюватися від неї;
-зберігатися при кімнатній температурі тривалий час не змінюючи властивостей;
-дозволяти повторне застосування матеріалу після його стерилізації;
-легко піддаватися розфасуванню і дозуванню, бути зручною для збереження і транспортування, дешевою.
КЛАСИФІКАЦІЯ ВІДТИСКНИХ МАТЕРІАЛІВ (Оксман І. М.)
Ті, що кристалізуються (гіпс, Дентол, Репин та ін.).
Термопластичні (гутаперча, стенс, маси Ванштейна, стомопласт, дентафоль, ортокор, маса Керра та ін.).
Еластичні (гідроколоїдні, альгінатні, тіоколові).
Ті, що полімеризуються (сиэласт, силлит, экзафлекс та ін).
Відбитки, їх класифікація
Виготовлення ортопедичних конструкцій починається з одержання відтиску. В ортопедичній стоматології це поняття розуміється як негативне (обернене) відображення поверхні зубів, форми твердих і м'яких тканин порожнини рота (альвеолярного відростка, піднебіння, перехідної складки слизової оболонки), отримане за допомогою спеціального (відтискного) матеріалу. В практиці зубопротезування одержання відтисків пов'язано з імям німецького лікаря Пфаффа, який у 1756 р. застосував віск як відтискний матеріал.
По відтиску відливається модель - позитив, копія твердих і м'яких тканин. Відтиски знімають для одержання діагностичних, контрольних, робочих (основних) і допоміжних моделей щелеп. Під першими мають на увазі моделі, що підлягають вивченню для уточнення діагнозу, планування конструкції майбутнього протеза або реєструють початковий стан порожнини рота до протезування і після ортопедичного лікування. Робочі моделі є основою для технічного виготовлення конструкцій протезів. Допоміжні моделі, отримані за відтиском, знятим з протилежної щелепи, призначені для визначення оклюзійних взаємовідносин зубних рядів.
В залежності від того, чи знімають відтиск з урахуванням функціональної рухливості тканин, що покривають протезне ложе, або без урахування рухливості і податливості, відтиски підрозділяються на функціональні й анатомічні.
Анатомічний відбиток (основний і допоміжний) одержують за допомогою стандартних відтискних ложок. Основний відтиск знімають із щелепи, на якій буде виготовлятися протез. Допоміжний - із протилежної щелепи, на якій не буде виготовлятися протез. При одержанні допоміжного відтиску припускається охоплення відтискною масою тільки зубів до їхньої екваторної частини. Анатомічні відтиски використовуються для відображення тканин у порожнині рота при протезуванні вкладками, коронками, мостовидними протезами, частковими знімними протезами та ін.
Функціональний відбиток знімають із беззубої щелепи і рідше з щелепи, що зберегла зуби. Використання функціонального відтиску при протезуванні хворих з беззубими щелепами дозволяє визначити оптимальне відношення краю протеза з ткани-нами, що прилягають до нього. Цим забезпечується краща фіксація протеза, більш раці-онально розподіляється жувальний тиск між різноманітними ділянками протезного ложа.
Функціональні відтиски одержують при використанні функціональних проб, які дозволяють оформити краї відтиску відносно положення рухливих тканин порожнини рота, що знаходяться на межі з протезом. Функціональні відтиски знімають індивідуаль-ними ложками, тобто ложками, індивідуально виготовленими для кожного пацієнта.
Відтискні ложки
Відтиски знімають спеціальними відтискними ложками, які виготовляються фабричним шляхом із нержавіючої сталі та пластмас. Форма і розмір відтискної ложки визначаються формою щелепи, шириною зубного ряду, топографією дефекту, висотою коронок зубів (що залишилися), виразністю беззубого альвеолярного відростка та іншими умовами. Стандартні ложки мають різноманітну форму і розмір. Вони підрозділяються на ложки для зняття відтисків з вехньої і нижньої щелеп. Відтискна ложка складається з тіла і ручки. Тіло ложки для нижньої щелепи має зовнішній борт, альвеолярну увігнутість, внутрішній борт і виріз для язика; тіло відтискної ложки для верхньої щелепи - зовнішній борт, альвеолярну увігнутість і замість вирізу - вигнутість для піднебіння.
Стандартні відтискні ложки випускаються 10 типорозмірів для верхньої щелепи і 9 типорозмірів для нижньої щелепи. При одержанні відтисків гіпсом стандартні ложки можуть бути гладкими. Для зняття відтиску еластичним матеріалом використовують ложки з отворами для утримання відтискної маси, тому що відтискні маси цієї групи мають погане прилипання до металу. В разі відсутності такої ложки можна скористатися звичайною металевою ложкою, попередньо наклеївши на її внутрішню поверхню лейкопластир. При відсутності достатнього набору відтискних ложок, стандартну ложку можна або укоротити ножницами по металу (це робиться в крайньому випадку, тому що ложка надалі стає не придатною для використання), або подовжити, шляхом підклеювання до задньої частини ложки і з зовнішньої її сторони воскової пластинки. Чим більший вибір ложок є у розпорядженні лікаря, тим зручніше одержати відтиск.
При одержанні відтисків для виготовлення протезів використовують ложки для всього зубного ряду верхньої або нижньої щелепи. Модель, відлита за такмм відтиском, дає зубному техніку чітке уявлення про положення зубів як у зубному ряду, так і щодо зубів антагоністів.
В окремих випадках для зняття відтисків використовують так звані часткові ложки. Вони використовуються для зняття відтисків із щелеп з пооодиноко розташованими стоячими зубами для виготовлення на них коронок або для зняття відтисків із зубів, що не мають антагоністів.
Відтискні ложки для беззубих щелеп дещо відрізняються від звичайних стандартних ложок меншими розмірами, висотою бортів ложки, виразністю склепіння піднебіння. Це пояснюється тим, що відтиск повинен дати чіткий відбиток альвеолярного відростка, перехідної складки.
Крім стандартних ложок у повному знімному протезуванні використовуються індивідуальні відтискні ложки, які виготовляються індивідуально для кожного хворого з повною втратою зубів. Індивідуальність виготовлення ложки пояснюється тим, що фіксація протеза на беззубій щелепі забезпечується за рахунок функціонального присмоктування протеза шляхом створення під ним негативного тиску. Для того, щоб забезпечити добру фіксацію протеза, необхідно домогтися повної відповідності його поверхні і поверхні тканин протезного ложа. А це можливо лише при точному припасуванні країв ложки до меж клапанної зони. Раніше індивідуальні ложки готувалися з воску, тому що єдиним відтискним матеріалом був гіпс. У даний час воскові ложки практично не застосовуються, а використовують ложки з пластмаси. Виготовляють індивідуальні ложки і ложки-базиси таким чином: у клініці за допомогою стандартної ложки одержують повний анатомічний відтиск, у лабораторії - на відлитій моделі виготовляють індивідуальну ложку з пластмаси (карбопласт та ін.).
Техніка одержання функціонального відбитку
Функціональні відтиски одержують шляхом використання функціональних проб, що дозволяють оформити краї відтиску щодо положення рухливих тканин порожнини рота, що знаходяться на межі з протезом. Функціональні відтиски знімають індивідуальними ложками.
Відтиски знімають спеціальними відтискними ложками, що виготовляються фабричним шляхом. Форма і розмір відтискної ложки визначаються формою щелепи, шириною зубного ряду, топографією дефекту, висотою коронок зубів, що залишилися, виразністю беззубого альвеолярного відростка й іншими умовами. Стандартні ложки мають різноманітну форму і розмір. Вони підрозділяються на ложки для зняття відтисків на верхній і нижній щелепах, складаються з тіла, ручки і бортів. Тіло для нижньої щелепи має зовнішній борт, альвеолярну увігнутість, внутрішній борт і виріз (виїмку) для язика; тіло відтискної ложки для верхньої щелепи - зовнішній борт, альвеолярну увігнутість і замість виїмки - вигнутість для піднебіння.
Методика зняття відбитку із беззубих щелеп за Ф. Гербстом
Відтиск із нижньої щелепи знімають таким чином:
Звичайною металевою ложкою знімають відтиск, на якому щічні тяжі і вуздечка нижньої губи не повинні бути ясно позначені.
Гіпсову модель не варто обрізати занадто близько до меж відтиску.
На гіпсовій моделі олівцем позначають межу індивідуальної ложки: лінію цієї межі починають відступивши 2 мм позаду від одного горбика і ведуть її не по найглибшому місцю перехідної складки, а на 2-3 мм вище і закінчують за іншим горбиком.
Індивідуальну ложку виготовляють із пластмаси, потім уточнюють межа країв ложки, користуючи такими пробами.
Перша проба - ковтання і широке відкривання рота. Якщо ложка скидається при ковтанні, треба укоротити край протеза за горбиком до щелепно-під'язичної лінії. Потім пропонують пацієнту повільно відкрити рот; якщо ложка піднімається позаду, то її укорочують від горбиків до майбутнього першого моляра. Якщо піднімається передня частина ложки, то її вкорочують на ділянці між іклами.
Друга проба - проведення язика по червоній каймі верхньої і нижньої губи. Якщо ложка піднімається, то край її зрізають на ділянці уздовж під'язичної лінії.
Третя проба – доторкування кінчиком язика до щоки при напівзакритому роті. Вкорочують ложку при цьому на відстані 1 см від середньої лінії на під'язичному краї ложки.
Четверта проба - висування язика в напрямку до кінчика носа, виправлення роблять посередині язичної вуздечки.
П'ята проба - витягування губів уперед. Якщо ложка піднімається, потрібно зрізати її зовнішній край в ділянці між іклами. Потім за допомогою корегуючої силіконової маси формують під'язичну ділянку краю ложки таким способом. Корегуючу силіконову масу, або відтискну масу придатну для зняття функціональних відтисків наносять на індивідуальну ложку. Потім знову вводять ложку в рот і формують валик різноманітними функціональними пробами. Хворий проробляє всі зазначені вище проби відкривання рота, рухи губами і язиком. Після цього відтиск виводять із порожнини рота.
На верхній щелепі межа індивідуальної ложки повинна охоплювати верхньощелепні бугри, трохи не доходячи до найвищого місця перехідної складки. Від одного криловидного гачка до іншого проходить задній край ложки на 2 мм за піднебінними ямками. При введенні ложки в рот перевіряють, чи перекриті піднебінні ямки, чи не зміщається ложка при широкому відкриванні рота, при активній дії мімічної мускулатури, при витягуванні губів уперед.
Ускладнення при знятті відтиску
Найбільш часте ускладнення при знятті відтиску з верхньої щелепи - поява блювотного рефлексу. Блювотний рефлекс виникає при подразненні нервових закінчень твердого і м'якого піднебіння, рідше кореня і бічних поверхонь язика. Його можна загальмувати, попросивши хворого глибоко дихати через ніс. У тих випадках, коли не вдається зняти позиви на блювоту, межу між твердим і м'яким піднебінням анестезують, змазуючи розчином кокаїну або дикаіну.
Другим ускладненням є аспірація шматочків гіпсу. Для попередження цього ускладнення необхідно при знятті відтиску надавати хворому вертикальне положення, не закидаючи його голову.
Третім ускладненням є травма слизової оболонки гострими краями шматків гіпсу при виділенні частин відтиску без попередніх надрізів.
Четверте ускладнення - випадкове видалення рухливих зубів із високою клінічною коронкою. Цього можна уникнути, обережно виводячи гіпсовий відтиск.
