4. Механізми виникнення, функції емоцій.

При будь-якій емоції в реакцію на той чи інший подразник включається багато фізіологічних систем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна тощо). У людей до цих реакцій додаються і суб'єктивні переживання, які в свою чергу відображають діяльність певних систем мозку, спрямованих на переробку різноманітної інформації, що надходить з навколишнього середовища.

Окремі утвори головного мозку взаємодіють у певному порядку — вони об'єднані у функціональні системи та підсистеми. Цих систем і підсистем багато. Одна з них — система ретикулярної (сітчастої) формації стовбура головного мозку, друга — так звана лімбічна система головного мозку. Найважливішим "розпорядником" емоційних компонентів складних форм поведінки людей є кора великих півкуль, яка працює у тісній взаємодії з утворами лімбічної системи та ретикулярної формації.

Схема формування емоційних станів

Емоційно-стресові впливи

Кора головного мозку

Лімбічна система

Гіпоталамус

Довгастий мозок Гіпофіз

Спинний мозок Залози внутрішньої секреції

Серцево-судинна діяльність, дихання, виділення шлункового соку тощо.

Велике значення у виникненні емоцій має ендокринна система. Під час збудження підкіркові центри мозку (гіпоталамус), отримавши інформацію про зміни в організмі та навколишньому середовищі, посилюють вплив на органи внутрішньої секреції (гіпофіз і надниркові залози). Це зумовлює вироблення життєво важливих речовин, насамперед адреналіну, який підтримує тонус судин, посилює роботу серця, м'язів, швидко збільшує кількість глюкози в крові, підвищує активність ферментів тощо. Під час короткочасних емоційних напружень адреналін нагромаджується в крові і сприяє тривалому підвищенню кров'яного тиску, прискоренню пульсу, виникненню спазмів судин, зокрема судин серця, що може спричинити напад стенокардії і навіть інфаркт міокарда. Тому цілком зрозуміло, чому ми завжди прагнемо захистити літню чи хвору людину від бурхливих емоцій (навіть позитивних), які можуть виявитися для неї небезпечними.

5. Способи вираження емоцій. Виразні рухи в емоціях та почуттях.

Зовнішнє, або експресивне, вираження емоцій і почуттів помітне навіть у немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів набирає різних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в мові існує близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи інші переживання.

З розвитком мовлення дитина поступово оволодіває експресивними вираженнями, певною мірою стримує їх, але це не означає, що цим самим гальмується емоція. П. Анохін вважає, що в цьому разі пригнічуються лише деякі периферійні компоненти умоцій — рухи, міміка, сама ж емоція, якщо вона виникла, неминуче поширюється на інші, в основному на вісцеральні, компоненти. Проте формування витриманості у дітей позитивно позначається на їхній життєдіяльності та стосунках у колективі.

З оволодінням експресивними способами вираження емоцій і почуттів формується здатність сприймати й розуміти різні форми та відтінки вираження переживань, уміння їх розпізнавати. Водночас розвивається вміння користуватися ними з метою впливати на інших. Ця здатність потрібна артисту, а особливо педагогу, який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до переживань емоції та почуття можуть виражатися по-різному. Почуття страху, наприклад, може спричинити або астенічну реакцію — скутість, шок, або ж стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність, розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій і звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами — мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження (серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно незалежно від соціальних чинників.

Як уже зазначалося, емоція, безперечно, не обмежується переживаннями, і ми лише умовно розчленовуємо її як цілісне психічне явище, аналізуючи окремо переживання та органічні прояви. Периферичні зміни, що охоплюють організм людини в емоціях, мають і зовнішнє вираження у характерних рухах; зокрема міміці (виразних рухах обличчя), пантоміміці (виразних рухах всього тіла), а також у голосових реакціях (інтонації та тембрі голосу). Емоційні переживання виражаються не лише в сильних рухах, а й у мікрорухах (тремор рук, реакції зіниць). Леонардо да Вінчі вважав, що певна міміка є вираженням не лише переживання горя чи радості, а й різних відтінків цих переживань: брови й вуста по-різному змінюються за різних причин плачу. Це помітно під час плачу-капризу та горісного плачу.

Найвиразніше переживання виявляються в очах (існує до 85 відтінків — живі, ніжні, холодні) і в голосі (у випадку печалі він глухий, страху — покірний). "Кажи, щоб я міг тебе бачити", — прорікав Сократ.

У своєму повсякденному житті ми постійно використовуємо зовнішні виразні рухи для орієнтування в емоційному стані, настроях тих, хто нас оточує. Яке ж співвідношення існує між емоцією і виразними рухами? Вундт розглядав виразні рухи як фізичний корелят емоцій. Це відповідає теорії психофізичного паралелізму. Виразні рухи супроводжують переживання, реальний зв'язок у них існує лише з внутрішніми органічними процесами. Вони виражають фізіологічну реакцію, яка супроводжує замкнений світ внутрішніх переживань.

Дарвін і Сеченов на основі спостережень і теоретичних узагальнень довели, що риси обличчя, і особливо міміка та інші виразні рухи, відображають стан нервової системи і залежать від емоцій. Дарвін підійшов до пояснення виразних рухів з біологічної точки зору: виразні рухи є рудиментарними проявами раніше доцільних дій. Оскільки дія — це не лише зовнішній вираз поведінки, як вважали біхевіористи, а в ній розкривається і внутрішній зміст особистості, остільки виразні рухи не супроводжують емоції, а виступають зовнішньою формою їх існування.

Пояснення виразних рухів можна дати на основі психофізичної єдності, а не паралелізму. Виразні рухи — це складова емоційного прояву, їх компонент, це — неминуче продовження самих емоцій. Діти не відділяють почуття від його виразу. Суб'єктність і суб'єктивність емоцій (не існує об'єктивних корелятів любові чи ненависті, і кожен кохає й ненавидить по-своєму) не заперечують єдності емоцій і виразних рухів. Чистої суб'єктивності не існує. Вона виявляє себе в тих чи інших формах об'єктивації (для емоцій — в жестах, рухах, мигах, міміці, органічних відчуттях). Об'єктивація емоційних переживань передусім виявляється в чуттєво-предметній діяльності, в реальних формах спілкування й у самій свідомості людини. Людина свої емоції відчуває. Об'єктивація також передбачає можливість пізнання емоцій іншими людьми. Спостерігаючи виразні рухи, ми розкриваємо ставлення суб'єкта до оточення, його емоційні переживання, його духовний світ.

Виразні рухи мають індивідуальний характер. Ми сприймаємо особистісний фон, висловлений через емоції, ми проникаємо далі, за межі зовнішнього вираження: від загального, що є в багатьох суб'єктивних станах, до однакового, що є у представників одного виду, й до індивідуального. При цьому ми розпредмечуємо емоційний світ іншої людини і не лише входимо в цей світ, а через свої виразні рухи розкриваємо свій світ емоційних переживань.

Емоціям властива сигнальна функція. Вони можуть виступати у ролі як внутрішнього сигналу (цю роль виконують їхні оцінювальна та спонукальна функції), так і зовнішнього (виразна функція). Зовнішній вираз емоцій — це переклад, переведення переживань у відповідні рухи.

Виразні рухи Й виразні дії збігаються: на радощах ми не розмахуємо люто кулаками й у гніві не даруємо ніжний поцілунок. Емоції сигналізують нам про ймовірні дії, визначаючи їхню спрямованість. Порушення збігу виразних рухів і дій спостерігаються у випадку психічних захворювань, коли виразні рухи не відповідають змістові переживань і діям. У психічно хворих під час переживання горя і болю на вустах застигає посмішка. Але виразні рухи можуть мати і довільний характер. Людина за допомогою певних виразних рухів намагається приховати свої емоційні переживання. Ми формуємо своє переживання, формуючи виразні рухи. У виразній функції, як ні в чому іншому, виявляється специфічність емоцій. Але не через фізіологію і не через розуміння емоцій як суб'єктивного стану і навіть не через ставлення суб'єкта до якихось явищ. Це — цілісність суб'єктивних та об'єктивних, тобто відображальних моментів, що дані нам у нашому переживанні у вигляді єдиного процесу.