2. Підприємство – первинна ланка ринкової економіки.

Основні функції та види підприємств.

Підприємці, як суб'єкти економічного життя, реалізують свої підприємницькі здібності через таку організаційно-господарську форму, як підприємство. Підприємствами в ринковій економіці є всі самостійні господарські суб'єкти, які мають право юридичної особи і здійсню­ють виробничу, науково-дослідницьку та інші види комерційної діяльності, щоб отримати прибуток. Це - заводи, фабрики, універмаги, інститути і крамниці, шахти і фірми та інші заклади, що виробляють товари або надають послуги задля, отримання прибутку.

У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою, у якій поєднано фактори виробництва, виробляють продукцію або надають послуги, реалізовують економічні інтереси суб'єктів господарювання, формують відносини між ними. Можна говорити про підприємство і як про єдність техніко-економічних і соціальних складників.

Підприємство в мініатюрі нагадує всю економіку: тут виробляють товари і формують попит на них, створюють робочі місця, забезпечують доходи на фактори виробництва, виробляють національне багатство, розвивають соціальну інфраструктуру. Це й дало підстави називати економіку підприємства мікроекономікою.

Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:

- організаційну;

- відтворювальну;

- соціальну.

Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.

Відтворювальна функція підприємства – це інвестування (спрямовування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

У сучасній ринковій економіці основним її суб'єктом с фірма, яка може охоплювати і окреме підприємство, і цілу їх групу. Дуже багато питань виникає щодо фірм.

Економісти ще не дійшли згоди щодо поняття фірми, її природної межі. Традиційно пояснювали існування фірми вимогами технології, технологічною неподільністю, виробничою функцією, управлінськими перевагами об'єднань підприємств та ін.

Цілком інше пояснення фірми і всіх пов'язаних з нею питань запропонував англо-американський економіст Р. Коуз ще 1937 року в статті "Природа фірми". Його ідеї, однак, оцінили тільки за десятки років - 1991 року він отримав Нобелівську премію з економіки. Праця "Природа фірми" стала теоретичною основою для глибокого аналізу організаційно - виробничих механізмів фірми.

Р. Коуз так визначив місце фірми як господарського суб'єкта в ринковому середовищі: "Поза межами фірм коливання цін скеровують виробництво, яке координується через низку обмінних трансакцій на ринку. В середині самої фірми цих ринкових трансакцій нема і складну ринкову структуру і обмінними трансакціями замінює підприємець - координатор, який і керує виробництвом. Зрозуміло, що це методи координації виробництва".

Фірма це не тільки, чи навіть, не стільки виробнича одиниця; виробляти товари - це тільки частка з широкого кола видів діяльності, що їх виконує фірма. Інші види діяльності фірми Р. Коуз пояснює через трансакційні витрати. До них він відніс витрати, пов'язані зі:

збиранням та опрацюванням інформації;

проведенням переговорів та ухваленням рішень;

контролем за юридичним захистом виконання контракту в умовах ринку.

Вже сам факт виникнення фірм Р. Коуз пов'язує з трансакційними витратами, потребами їх економії шляхом заміни їхніх функцій засобами внутрішньофірмового управління верти­кально інтегрованих ієрархічних структур.

Величина фірм також пов'язана з трансакційними витратами: фірма розростається до межі, за якою її накладні витрати переви­щують трансакційні витрати вільного ринку.

Підприємство і національна економіка.

Найважливішими ознаками, що характеризують підприємство (фірму) як первинну одиницю національної економіки, є економічна відособленість та економічна самостійність.

Економічна відособленість виражає суть підприємства як окремого товаровиробника в межах національної чи навіть глобальної економіки. Вона означає, що все майно підприємства є його відособленою власністю, тобто, що підприємство володіє певними ресурсами, користується ними (заміщує витрати за рахунок власних коштів), і розпоряджається цим майном, привласнюючи результати виробництва. Саме це й визначає підприємство як окремого товаровиробника і забезпечує йому можливість будувати свої стосунки з іншими фірмами на основі ринкових засад, через обмін.

Економічна самостійність характеризує підприємство як юридичну особу, що здатна впливати на організацію своєї діяльності і має свої: статут, баланс, розрахунковий рахунок, печатку, товарний знак, право укладати угоди з іншими економічними суб'єктами.

Хоч підприємство є самостійною і відособленою господарською одиницею, воно не ізольоване від решти економіки. Усі під­приємства функціонують в єдиному економічному просторі: ті з них, що виробляють однорідну продукцію, об'єднуються в галузі. Галузі між собою перебувають в тісних зв'язках на основі поділу праці та обміну продукції. Усі галузі економіки у своєму взаємозв'язку і взаємозалежності творять єдиний господарський організм - національну економіку.

Місце та роль підприємств у національній економіці, їхня кількість та види залежать від типу економічної системи. У ринковому середовищі підприємства функціонують в умовах економічної свободи та конкуренції, їхня діяльність набуває характеру підприємництва. У командно-адміністративній системі діяльність підприємств здійснюється за вказівками адміністративних органів; тут фактично відсутня самостійність, ризик і конкуренція, а отже, відсутнє і підприємництво.

У світі понад 40 млн. підприємств (фірм). Половина з яких - у США. Існує така залежність: що розвинутіші країна і потреби її населення, то більше й підприємств. У колишньому СРСР налічувалось біля 750 тис. підприємств, серед них у промисловості тільки 45 тисяч. Така відносно невелика кількість підприємств властива для командно-адміністративної економіки, що полегшувало централізоване управління низовими ланками.

Підприємство і фірма

В українській економічній літературі поряд з терміном "підприємство" вживають і термін "фірма".

У ринковій економіці всі підприємства - виробничі й торго­вельні, побутові й транспортні, науково-дослідні й фінансові - функціонують у формі фірм. Фірма - це ім'я (найменування) під яким юридично повноправний економічний суб'єкт (одноосібний чи колективний) веде свою справу. У ринковій економіці фірма - це головна ланка національної економіки, через яку громадяни реалізують свою підприємницьку діяльність, зорієнтовану на отримання прибутку.

Підприємство, як таке, не є юридичною особою. Нею є фірма. Фірма - власник не підприємства, а цілісних техніко-економічних комплексів. Поняття "фірма" вживають задля виокремлення суб'єктів прав власності щодо конкретного підприємства. У США фірмою вважають ділову і правову одиницю, яка веде господарську діяльність на одному або кількох підприємствах. У ФРН фірма-це юридичне ім'я підприємця, під яким вона здійснює свою діяльність і яким підписує договори. Тому в ринковій економіці термін "фірма" віддзеркалює правовий стан (правову форму), згідно з якою регулюються правові стосунки всередині неї і поза нею.

Більшість фірм має тільки одне підприємство, інші управляють декількома, а інколи й багатьма. Назва фірми може відображати ім'я або прізвище її власника ("Форд") або виробничу спрямованість фірми ("Дженерал моторс"), а часто і просто якусь надуману назву.

В Україні у науковому вжитку і на побутовому рівні, а також у нормативних документах використовують не поняття "фірма", що є звичною назвою в розвинутій ринковій економіці, а "підприємство". Це пояснюється тим, що десятиріччя монопольного панування державної власності та фактичної відсутності економічної від­повідальності міністерств та відомств доцільним вважали створення спеціалізованих господарських одиниць. А вже у 70-80-ті роки, коли почали уживати поняття "фірма", під нею розуміли об'єднання підприємств переважно однієї галузі, технологічно пов'язаних між собою у виробництві однорідних товарів ("Прогрес", "Весна" та ін.).

Отже, вживаючи термін "підприємство", надалі матимемо на увазі, що це є суб'єкт, який здійснює господарську діяльність, тобто мова йтиме про "фірму ".

В Україні формування фірм розпочалося з переходом до ринкової економіки. Сьогодні в ході реформування власності змінили форму власності понад 720 тис. об'єктів. Понад 75% загального обсягу промислового виробництва виробляється на недержавних підприємствах.

Трансформування підприємств у ринкові суб'єкти (фірми) залежить від багатьох обставин, зокрема від створення і забезпе­чення однакових "правил гри" в єдиному економічному просторі.

Правові форми підприємств (фірм)

Ринковій економіці властива велика різноманітність підприємств (фірм). Їх можна класифікувати за:

1. власниками;

2. розмірами;

3. сферами діяльності.

Залежно від форми власності (приватна, колективна (коопера­тивна), державна) виділяють такі правові форми підприємств приватні, колективні, державні.

Вибираючи правову форму фірми, враховують низку обставин:

- її майбутні зовнішні правові стосунки з іншими господарськими суб'єктами (державою, домогосподарствами, постачальниками і покупцями, інвесторами тощо);

- податкові аспекти майбутньої діяльності (хто, як і з чого сплачуватиме податки);

- як і хто контролюватиме майбутню діяльність, хто здійсню­ватиме оперативне й стратегічне управління фірмою;

- спосіб розподілу прибутку між її засновниками.

Вибір правової форми фірми підприємці здійснюють в межах чинного національного законодавства.

З'ясуємо організаційно-правові форми підприємств, що розвинулися на основі приватної власності.

Приватна власність у класичному розумінні - це власність однієї особи. У ході еволюції приватна власність модифікується. Відповідно змінюються й організаційно-правові форми підприємств.

У межах приватної власності основними правовими формами організації справи є:

- одноосібне володіння (індивідуальне підприємство, власна справа);

- партнерство (товариство);

- корпорація (акціонерне товариство).

Одноосібні підприємства

Індивідуальне підприємство є власністю однієї особи, суб'єкта, що самостійно веде справу, організовує, працює, веде бухгалтерію, управляє повністю відповідає за ризик і отримує увесь дохід. Це найдавніша форма ведення господарки.

Перевагами таких підприємств є:

- економічна свобода дій (вибір сфери діяльності, обсягів виробництва, способів використання доходу);

- оперативність і гнучкість;

- безпосередня зацікавленість в ефективній діяльності

- низькі організаційні витрати.

Недоліками одноосібного володіння є :

- обмежені фінансові можливості;

- проблеми з отриманням кредитів і відповідно з оновленням виробництва та застосуванням здобутків НТП;

- зосередження в руках однієї особи функцій виробництва, управ­ління і реалізації, що ускладнює життя й часто призводять до прийняття помилкових рішень, а навіть банкрутств.

Ці підприємства найбільш поширені в ринковій економіці й водночас найменш стійкі. Вони масово виникають й банкрутують.

Товариства

Партнерство (товариство), ґрунтується на об'єднанні майна (паїв) різних власників (фізичних чи юридичних осіб) з відповідним розподілом прав та обов'язків залежно від величини внеску до статутного фонду. Партнерства - це переважно закриті підприємства, з відносно невеликою кількістю учасників. Зміна власників паїв відбувається тільки за згодою більшості з учасників.

Партнерства (товариства) бувають:

>повні (товариства з необмеженою відповідальністю);

>товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ);

>змішані (командитні).

Повне товариство - це об'єднання фізичних або юридичних осіб для спільної діяльності на основі угоди (договору) між ними. Характерні для сфер діяльності, де переважає інтелектуальна праця і де невеликі фірми надають професійні послуги (адвокатура, меди­цина, аудиторство, брокерство тощо). Члени повних товариств збе­рігають повну самостійність, але несуть і повну солідарну відпові­дальність за діяльність товариства не тільки своїми паями, але й власним майном.

У товаристві з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) його члени відповідають за діяльність підприємства тільки в межах своїх паїв у статутному фонді. Ця форма товариства поширена, оскільки менше ризикова для підприємця. ТзОВ поширені в будівництві, роз­робленні природних ресурсів, операціях з нерухомістю, посеред­ницькій діяльності тощо.

Командитні товариства - це також об'єднання на основі угоди кількох фізичних чи юридичних осіб (чи їх комбінацій) для спільної діяльності. Мають складнішу структуру, оскільки об'єднують:

- дійсних членів (комплементарів), які несуть повну відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства;

- членів-вкладників (командитистів), відповідальність яких обмежується тільки їхніми внесками в капітал товариства.

Право голосу мають тільки дійсні члени товариства.

Частка товариств у ринковій економіці невелика, але вони мають низку переваг порівняно з індивідуальними підприємствами:

- зрослі фінансові можливості (ефект об'єднання);

- більше довіри в банків, а отже, легший доступ до кредитів;

- зниження ризику банкрутства;

- вищу ефективність управління внаслідок розподілу функціо­нальних обов'язків між партнерами.

Недоліком товариств є розбіжності в поглядах та інтересах партнерів, що ускладнює:

- ухвалення узгоджених управлінських рішень;

- вироблення єдиної стратегії;

- можливе загострення суперечностей між партнерами.

Корпорація (акціонерне товариство)

Провідною організаційно-правовою формою підприємства в сучасних умовах є корпорація. За відносно невеликої кількості саме вони є визначальними у створенні ВВП країни.

Корпорація (акціонерне товариство (АТ)) – форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства.

Капітал корпорації формується у грошовій формі й ділиться на однакові (за номіналом) паї у вигляді акцій. Власник акцій є співвласником корпорації і має право на участь в управлінні корпорацією і на дохід у вигляді дивіденду. Корпорація є автоном­ною юридичною особою.

Засновниками корпорації можуть бути фізичні або юридичні особи (їх комбінації), які розподіляють (купують) акції між собою. Хто має більше акцій - має й більше прав. Найвищим органом управління корпорацією є загальні збори акціонерів, які вибирають керівні та контрольні органи АТ.

Реально ж рішення ухвалюють акціонери, які володіють контрольним пакетом акцій. Теоретично - це 50% плюс одна акція. Насправді ж він набагато менший, оскільки у великих корпораціях акції дуже "розпорошені" між великою кількістю власників (дифузія власності). Багато з власників не бере участі в управлінні корпорацією, їх цікавить лише дохід від акцій (дивіденди). Часто вони передають свої акції в управління трастовим (довірчим) компаніям, або банкам чи іншим, так званим інституційним, інвесторам.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті (ЗАТ) і відкриті (ВАТ). У першому випадку акції розподіляють тільки між засновниками і не підлягають вільній купівлі-продажу. Щодо ВАТ, то акції цих корпорацій вільно купують і продають на відповідних ринках (фондових біржах).

До переваг корпорацій слід віднести:

- кращі умови залучення фінансових ресурсів (через продаж акцій);

- легший доступ до кредитів;

- зменшення ризику банкрутства;

- ефективне управління і маркетинг;

К орпораціям властиві такі недоліки:

- значні затрати й труднощі зі створенням та припиненням діяльності;

- ускладнена організаційна структура управління та його бюрократизація;

- подвійна система оподаткування.

У країнах Заходу що третій мешканець є акціонером. А в США нині половина американських родин володіє акціями, тоді як у 50-ті роки лише 5 %.

Річ, однак, не тільки в кількості. Акціонерна власність суттєво вплинула на спосіб взаємодії робочої сили з факторами виробництва.

Формується їх пряме поєднання: долається пряме відчуження (протистояння) працівників від факторів і результатів праці. Трапляється і пряме передавання частини корпоративної (акціонерної) власності найманим працівникам підприємства, де вони працюють. Так виникають так звані "народні підприємства" - компанії, що , повністю перейшли до рук трудових колективів. Якщо 1975 р. у США їх було 1601, то наприкінці 90-х років - понад 10 тис, де зайнято біля 10,5 млн. осіб. Це - понад як 8% усіх зайнятих.

США тут не виняток. Подібні тенденції помітні і в Англії, Японії. Німеччині.

В Україні, за Господарським кодексом, залежно від форм влас­ності, можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що організоване на основі приватної власності громадян чи юридичної особи;

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності) ;

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних типів вчасності).

Об'єднання підприємств

У сучасній економіці набули поширення об'єднання підприємств. Найпростіше з них - картель. Це угода між: підприємствами, які виробляють споріднену (однорідну) продукцію, щодо проведення узгодженої політики в галузі цін, квот виробництва, розподілу ринків збуту, обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича і збутова діяльність підприємств не регламентуються.

Синдикат - об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, щодо спільної її реалізації. Учасники угоди зберігають виробничу самостійність, але втрачають збутову - вся виготовлена продукція надходить до єдиної спільної структури, яка й займається її реалізацією. Доходи розподіляють пропорційно до частки виробництва кожного з учасників синдикату.

Трест - форма об'єднання, за якої його учасники повністю втрачають не тільки збутову, й виробничу самостійність. Трест виступає юридичною особою і несе повну відповідаль­ність усім своїм майном за результати діяльності всіх учасників об'єднання. Частку кожного учасника тресту визначає пакет акцій, відповідно до якого розподіляють і доходи.

Концерн - об'єднання підприємств різних галузей (про­мислових, фінансових, торговельних тощо), які формально незалежні, але підпорядковані фінансовому контролю керуючої фірми - холдинговій компанії, яка й відповідає за всю господарсько-фінансову діяльність підприємств концерну (у межах пакетів акцій кожного з них).

Конгломерат - об'єднання підприємств різних, часто не споріднених галузей. Виникають через диверсифікацію (про­никнення) в інші галузі, щоб забезпечити стабільність. Особливого поширення набули в перші десятиріччя після Другої світової війни. Для них характерні відсутність галузевого ядра, незмінність пропонованих ринку товарів і послуг, провідна роль банків та інших фінансово-кредитних інститутів у формуванні їхньої структури.

Н айвищою формою об'єднання підприємств є фінансово-промислові групи (ФПГ). Це - об'єднання великих промислових фірм з банківськими структурами, кожний з учасників якого функціонує самостійно і розв'язує власні завдання, але в разі потреби залучають до виконання якогось великого проекту. Координатором у ФПГ може бути промислова фірма або банківська структура.

Упродовж нетривалого часу ФПГ можуть акумулювати значні фінансові ресурси.

Об'єднання підприємств у сучасних умовах вийшло за межі національних територій. У сучасному, глобалізованому світі, "перші скрипки" в економіці грають транснаціональні компанії - ТНК і БНК - (багатонаціональні компанії); економічний потенціал окремих з них сягає, а часто й перевищує ВВП багатьох малих і навіть середніх національних держав.

Можливість вищих форм об'єднання підприємств (корпоратив­ного капіталу) можливе завдяки так званій системі участі, яка й визначає ступінь залежності учасників об'єднань. Компанія (наприклад, холдинг), яка володіє контрольним пакетом акцій інших підприємств, виступає материнською компанією щодо цих компаній, які відносно неї є дочірніми компаніями. Материнська компанія своєю чергою може бути дочірньою у структурі якогось більшого об'єднання. Система участі дає змогу контролювати величезні капітали.

Спільною негативною рисою всіх об'єднань є їхні намагання і можливості стати монопольними у своїх сферах.

Кооперативи

Н айпоширенішою організаційною формою підприємств, що виникли на основі кооперативної (колективної) власності, є кооперативи. Це - об'єднання громадян з метою спільного виробництва (виробнича кооперація), збуту продукції (збутова кооперація), закупівлі та споживання товарів, послуг (споживча кооперація), будівництва та експлуатації житла (житлова кооперація).

Характерними рисами кооперативних підприємств є:

- економічна самостійність та самоуправління;

- членство на засадах пайових внесків;

- особиста участь у розв'язанні господарських питань;

- необмежена відповідальність.

Перевагами кооперативної форми підприємств є:

• простота створення, вступу та виходу з кооперативу;

• рівноправність членів у розв'язанні господарських питань;

• розподіл доходів пропорційно до трудової участі та пайового внеску.

Слабиною кооперативної форми є обмеженість економічної свободи через потребу узгоджувати інтереси членів кооперативу.

Кооперативна форма підприємств найбільше розвинулася в сільському господарстві. Фермери об'єднуються в кооперативи. Кожний фермер може бути учасником декількох кооперативів. У Скандинавії та Японії 100% фермерів охоплені кооперативами.

Нині у світі діє близько 1 млн. кооперативів, які охоплюють понад 600 млн. осіб.

Сільськогосподарські кооперативи - це об'єднання фермерів (селян) з метою перероблення та збуту сільськогосподарської продукції, постачання ресурсів, кредитування, спільного обслуго­вування у процесі виробництва тощо.

Кооперативи нині - це могутні підприємства, які забезпечують не тільки потреби внутрішнього ринку, але часто працюють і на зовнішній ринок.

Кооперативний рух має глибоке коріння в Україні. Особливо активно розвивалася кооперація в кустарному та сільсько­господарському виробництві. Ще у 20-ті роки XX ст. кооперативи об'єднували майже 1/3 усіх селянських господарств. Згодом кооперативний рух був придушений. Були створені колгоспи - замаскована форма державних підприємств.

Горбачовська перебудова кінця 80-х років XX ст. відродила масовий кооперативний рух у різних сферах економіки, однак уже з 1992 р. намітилася тенденція до їх скорочення. Частина кооперативів в Україні розпались під тиском податкових поборів.

Слід зазначити, що теоретичні засади кооперативного руху плідно розробляв видатний український економіст М. Туган-Барановський.

Державне підприємство

У розвиненому ринковому господарстві підприємницька діяльність може здійснюватися на основі державної власності. Державні підприємства виробляють товари і послуги, продають їх, діють на основі обчислення доходів і витрат, тому змушені дбати про зменшення останніх. Їхнім власником є держава. Державні органи:

- розробляють плани-замовлення для своїх підприємств;

- забезпечують їх потрібним первинним капіталом;

- призначають керівника;

- регулюють заробітну плату та розподіл доходів тощо.

Державні замовлення забезпечують стабільність діяльності держаних підприємств, певну незалежність від ринкової кон'юнк­тури. Але ... опіка держави, як вважають, спричиняється до меншої ефективності державних підприємств. Хоч, як ми знаємо з попередніх тем, нижча ефективність державних підприємств могла бути зумовлена й іншими обставинами. Державні підприємства створюються в галузях, які непривабливі для приватного бізнесу (наприклад, у галузях виробничої та соціальної інфраструктури), але без яких економіка не може функціонувати.

Цілком інша ситуація у так званій "соціалістичній" економіці: тут державне підприємство - єдина організаційна форма. Суттєві відмінності між державними підприємствами в ринковій та адміністративній економічних системах зумовлені, зокрема тим, що державні підприємства в ринковій економіці змушені дбати про зниження витрат виробництва і діють на загальних ринкових засадах, хоч і мають гарантію збуту своєї продукції.

Практика роздержавлення і приватизації державних під­приємств в Україні витворила низку проміжних (перехідних) форм підприємств, зокрема так звані колективні (народні) та орендні.

Колективні підприємства — функціонують на основі власності асоціацій трудящих, яка виникає в результаті переходу всього майна державного підприємства (через безоплатну передачу або викуп) у власність трудового колективу підприємства. У таких підприємствах виробничий капітал належать всьому колективу підприємства. Усі працівники колективного підприємства управляють колективним майном, розподіляють доходи. Частка працівника в доходах визначається його трудовим вкладом у створенні майна колективного підприємства. Яскравим прикладом такого підприємства може бути Маріупольський металургійний комбінат (ММК).

Орендні підприємства - ґрунтуються на договірному, терміновому володінні виробничим капіталом, продукцією і доходами. За оренди суб'єкт власності та господарчий суб'єкт не збігаються. Однак фіксація умов оренди і порядку взаємовідносин з орендодавцем надає орендареві певної економічної свободи. Орендні підприємства можуть бути проміжною формою в перетворенні державних підприємств: у випадку викупу всіх виробничих ресурсів орендар стає власником, і орендне підприємство перетворюється, за ухвалою трудового колективу, в акціонерне, кооперативне, колективне, приватне або інший вид підприємства. Підприємництво на засадах оренди привабливіше для трудових колективів на початкових етапах їхньої діяльності при переході до ринку. Однак орендна форма стикається з обмеженістю джерел фінансування. Орендні підприємства також недостатньо зацікавлені в інвестиційній діяльності, а отже, в роботі на перспективу. Їх більше приваблюють прибутки нині, фонд споживання, а не інвестиційна діяльність.

Види підприємств за масштабами (розмірами)

За розмірами підприємства поділяють на великі, середні та малі. Кожний з цих видів потрібний ринковій економіці й посідає в ній свою нішу та відіграє важливу роль в забезпеченні зайнятості й виробництва ВВП.

Однак особливістю останніх десятиліть XX ст. є швидке зростання частки малих і середніх, особливо малих підприємств. У розвинених країнах на них припадає близько половини і більше зайнятості та виробництва ВВП. Це дало підстави вважати розвиток малого підприємництва економічним феноменом кінця XX ст.

Розміри підприємств, як виробничої одиниці, визначають об'єктивні обставини. Серед них найважливіші:

- технологія виробництва (їжу можна виготовляти і в домашніх умовах, а трактори чи автомобілі - тільки в заводських умовах, оснащених сучасною технікою);

- здатність швидко реагувати на здобутки науково-технічного прогресу і втілювати їх у виробничий процес (великі під­приємства надто громіздкі для цього, а малим це часто буває не під силу). Розміри підприємств мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують виробництво конкуренто­спроможних товарів і послуг, тобто з мінімальними вит­ратами. Цілком очевидно, що для кожного виробництва існує свій оптимальний розмір підприємства, який тісно пов'язаний з технологією та обсягами виробництва продукції;

- здатність адекватно реагувати на зміни ринкової кон’юнктури.

Поділ підприємств за розмірами відбувається з врахуванням:

- величини капіталу;

- кількості працівників;

- обсягу виробництва.

Кожний із названих видів підприємств має свої переваги й недоліки.

Великі підприємства

Забезпечують виробництво масової продукції за стабільним асортиментом. Вони мають змогу зменшувати витрати на виробництво продукції і знижувати ціну на неї. На великих підприємствах зосереджено виробництво важливих і технологічно складних, наукомістких виробів. Тому з переходом до ринкової економіки критеріями зміни розмірів підприємств має бути соціально-економічна доцільність.

Оптимальною організаційно-правовою формою для великих підприємств є корпорація (акціонерне товариство).

Перевагами великих підприємств є:

- кращі технологічні та фінансові можливості для використання досягнень НТП, поєднання науки з виробництвом;

- економія від масштабу виробництва;

- кращі умови для ефективного використання ресурсів (зниження матеріало-, фондо- і трудомісткості);

- переваги у сфері обігу. До того ж вони стійкі та стабільніші за інші форми підприємств (малі й середні).

Недоліками великих підприємств є:

^негнучкість й неспроможність швидко оновлювати продукцію;

^вимагають великих капіталовкладень і тривалого часу для створення;

^потребують великої кількості робочої сили, що породжує низку соціальних, транспортних, житлових та інших проблем;

^мають громіздку і часто неефективну систему управління Однак найбільше зло великих підприємств — це монополізм.

Щоб пристосуватись до нових економічних умов великі підприємства диверсифікують виробництво, тобто проникають у "чужі" галузі, щоб зайнятися виробництвом нетипової для них продукції чи послуг. Отже, нині великі підприємства роблять акцент на ефект різноманітності, що ускладнює визначення їхньої галузевої належності.

Середні підприємства

Зосереджують виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів. Тобто вони зайняли той сегмент економіки, який не вигідний чи не під силу іншим видам підприємств. Вони чутливіші до змін ринкової ситуації і швидше реагують на них, швидше впроваджують новації НТП у виробництво.

Середні підприємства:

^забезпечують конкурентні умови (середовище) для великих під­приємств;

^прагнуть зайняти свою нішу в певних сегментах ринку;

^є масовим "матеріалом"для поглинань великими підприємствами.

Малі підприємства

Це найчисельніша група підприємств. Законодавчо малі підприємства визначають за чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки галузей та видів вироб­ництва. У США до малих відносять підприємства з кількістю зайнятих до 500 осіб, у Японії - до 300 осіб. В Україні малими (незалежно від форми власності) визнають підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

В останні десятиріччя XX ст., починаючи від 70-х років, розвиток малих підприємств набув небачених масштабів, що й дало підстави говорити про них, як про своєрідний феномен. У розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків загальної кількості, а їх частка у створенні ВВП сягає від 20 до 60 відсотків. На цих підприємствах зосереджена значна кількість робочих місць, і вони середньорічно забезпечують удвічі більшу зайнятість на нових робочих місцях ніж великі.

Нинішнє зростання ваги малих і середніх підприємств (малого підприємництва) зумовлене переходом до постіндустріального суспільства, якому властиві суттєві зрушення в організації промислового виробництва: на зміну масовому конвеєрному в иробництву (фордизм) приходить так званий постфордизм (тойотизм) Для нього властиве гнучке виробництво на базі багатоцільового устаткування з випуском широкого асортименту продукції. Тойотизм започаткував становлення так званих підприємницьких мереж - взаємопереплетеної мережі малих і середніх підприємств. У нових умовах малі підприємства не просто заповнюють "ніші" на ринку, які не зайняті великим бізнесом або їх обслуговуванням - їх розглядають як самодостатні економічні одиниці передусім тому, що вони мають певні переваги перед великими. Тому в багатьох країнах розробляють спеціальні програми на підтримання малого бізнесу.

Розквіт малого бізнесу в індустріально розвинених країнах тісно пов'язаний з державною підтримкою. Для цього створено спеціальні урядові інститути з розроблення і втілення в життя державних програм допомоги малим і середнім фірмам. Надаються пільгові позики під створення підприємств, розширення та модернізацію виробництва, для придбання нового обладнання. У США позики малим підприємствам надають на 8 років з можливим продовженням до 25 років.

Малий бізнес має великі податкові пільги. У Великій Британії прибуток до 90 тис. фунтів стерлінгів не оподатковують; інвестиції в малі та середні підприємства також не оподатковують. У Німеччині удвічі зменшена ставка податку для малого бізнесу. У Франції про­тягом перших п'яти років роботи малого підприємства ставка податку знижується удвічі.

Держава не стоїть осторонь підтримки й так званих "інку­баторів" з "вирощування дрібного підприємництва", де майбутнім підприємцям надають різноманітну фінансову, матеріальну і консультативну допомогу.

Малі підприємства об'єктивно потрібні сучасній ринковій економіці. Вони виконують важливі функції:

- оперативно реагують на кон'юнктурні коливання ринку;

- забезпечують атмосферу конкуренції, сприятливе середовище для підприємництва та ініціативи;

- створюють нові робочі місця;

- насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб;

- сприяють ослабленню монополізму;

- є основою для формування середнього класу;

- чутливі до інноваційної діяльності.

Водночас малий бізнес пов'язаний з постійним ризиком. Практика розвинених країн засвідчує, що через 5-7 років від­бувається майже повна заміна всієї кількості МП. У США половина новостворених малих фірм банкрутує першого ж року. Однак на зміну збанкрутілих МП приходять нові, перспективні підприємства, які працюють для задоволення нових потреб суспільства і людини. Поява нових МП зумовлена й новими технологіями, які часто орієнтуються не на великі площі та велику кількість працівників, а на якість праці, майстерність, індивідуальність виконання, тощо.

Не випадково, що дуже часто засновниками МП є молоді люди (навіть учні та студенти), високоосвічені й ініціативні.

Дуже важливу роль МП відіграють у переході від командної до ринкової економіки. Ця роль пов'язана зі здатністю МП стабілі­зувати споживчий ринок, створювати нові робочі місця, бути чинником формування прошарку середнього класу - основи демократизації суспільства.

Однак кількість МП на тисячу населення України приблизно в 10 разів нижча ніж у країнах Європейського Союзу. До того ж, переважна більшість МП припадає на сферу гуртової і роздрібної торгівлі, тоді як на промисловість, будівництво і транспорт відповідно припадає значно менше. Низька частка МП у промисловості, сільському господарстві, сфері обслуговування, сфері науково-технічних розробок і високих технологій зумовлена обмеженістю інвестиційних ресурсів, відсутністю можливостей тривалого кредитування. Тому малому підприємництву в Україні потрібна ефективна державна підтримка. Вона мала б бути спрямована на:

^удосконалення механізму спрощеного оподаткування (фіксований податок; єдиний податок; спеціалізований торговий патент тощо);

^спрощення процедури обліку й звітності;

^законодавче регулювання, що спрямоване проти чиновницького беззаконня, бюрократичної сваволі тощо;

^спрощення процедури входження і виходу з ринку;

^впорядкування перевірок малих підприємств;

^зниження адміністративного втручання держави в економічні процеси і підприємницьку діяльність. Передача частини функцій держави механізмам ринкової саморегуляції (дерегуляції) і недержавним інститутам .

Слід зазначити, що МП поширені в аграрній сфері. Це фермерські господарства, як дуже ефективний сектор економіки розвинутих ринкових країн, про що, зокрема, свідчить і те, що в сільському господарстві названих країн зайнято менше ніж 10 % населення, а в деяких країнах - 2-3%.

Сучасне фермерське господарство - це високоспеціалізоване й високомеханізоване виробництво, що застосовує нові системи машин, розгалужену систему виробничої та ринкової інфра­структури. Його ведуть кваліфіковані, освічені спеціалісти із широким застосуванням здобутків агрономічної та біологічної наук.

Маємо і певні результати фермерства в Україні, а також і спеціальний закон "Про селянське (фермерське) господарство". Однак, дуже складно йде цей процес: на 01.01.2000 р. в Україні зареєстровано 36 тис. фермерських господарств. У їхньому користуванні було 1162,3 тис. га сільськогосподарських угідь (у середньому по 32 га на господарство), серед них 1084,2 тис. га ріллі (відповідно ЗО га). На цих земельних угіддях (3 % загальної площі ріллі України) фермерські господарства зібрали 2,6 % валового збору зерна і цукрових буряків, 3,5 % соняшнику. Фермери мають багато перешкод на своєму шляху. І чи не головна з них - це відсутність ринку землі.

З історії малого підприємництва

Роль малих підприємств у західній економіці почала суттєво змінюватися від 70-х років. До цього цей сектор вважали не­перспективним, і йому не приділяли уваги з боку держави та дослідників. Ще в середині 70-х років американський фінансист Ендрю Тобіас прогнозував, що великі компанії зростають так швидко та утворюють так багато конгломератів, що до 1998 р. залишиться лише 479 гігантських корпорацій. Вони повністю домінуватимуть в економіці. Незалежний підприємницький сектор буде під загрозою вимирання.

Справді, американська економіка в цей час була незаперечним доказом цих прогнозів. Обсяги діяльності 500 найбільших корпорацій щороку зростали. За даними на 1979 р., їхні продажі сягнули 58% валового національного доходу, що було на 37% більше, ніж 25 років тому. На них працювало три чверті осіб, зайнятих у сфері матеріального виробництва. Країна переживала пік злиття компаній у конгломерати.

На тлі такого розвитку подій ні у кого не було сумнівів щодо перетворення західних економік на олігархію гігантів, у якій не знайдеться місця для малих підприємств.

Однак протягом 70-х років центр тяжіння бізнесу поступово почав зміщуватися у сектор малого підприємництва. Це виявилося в суттєвому зростанні кількості малих підприємств та їх впливу на створення національного доходу, робочих місць, сти­мулювання конкуренції. До того ж, намітилась тенденція виходу малих підприємств за межі традиційних галузей (торгівлі, побутового обслуговування, громадського харчування) та появи їх у наукомістких сферах, таких як біотехнологія, електроніка, зокрема розроблення комп'ютерної техніки, інформаційні послуги. Розпочався процес появи на ринку низки інноваційних підприємств, головною діяльністю яких стало здійснення винаходів та їх практична реалізація чи продаж великим корпораціям.

Англійські економісти П. Берне та Дж. Дьюгерст вказують, що на початку 90-х років на фірми, на яких працює менше ніж 500 осіб, припадало понад 98% усіх підприємств Західної Європи. У середньому в країнах Європейської Співдружності 95% підприємств малі. У США до групи малих входить 90% усіх підприємств. Вони виробляли 43% ВНП. Рекордне співвідношення між малими та великими фірмами існує в Японії. У цій країні 99,2% компаній є малими та середніми.

Світова економіка переживає "бум" розвиток малого підприємництва, який щоразу набуває більших темпів, що зумовлено такими обставинами:

Технологічними змінами, поглибленням спеціалізації та децентралізацією виробництва. Відбувається посилена інформа­тизація суспільного життя, яка дає поштовх до швидкого зростання кількості малих фірм з надання бізнесових та інформаційних послуг, особливо комп'ютерних. Процес інформатизації супроводжується появою нових галузей з вузькоспеціалізованим виробничим процесом, який може бути забезпечений лише на підприємствах невеликого розміру.

Процес децентралізації виробництва, який набув великого поширення протягом останніх десятиліть XX ст., охоплює багато малих підприємств. Великі фірми розміщують замовлення на виготовлення різноманітних комплектувальних, деталей для монтажу автомобілів, комп'ютерів, конвеєрних ліній, та ін. серед малих підприємств субпідрядників.

Зростання послуг в економіці. Протягом останніх десятиріч спостерігається поступове переміщення попиту від реальних товарів до різних послуг. Щоразу, поряд із традиційними, з'являються їх нові види, зокрема такі, як: бізнес консультування, інформаційне (комп'ютерне) забезпечення, нові види побутового обслуговування, медичні, освітні та соціальні послуги. Оскільки надання послуг завжди було традиційним полем діяльності малих підприємств, їх роль у цьому напрямі зростає.

Проведенням приватизації та зменшенням регулювальної ролі держави в деяких галузях, забезпеченням державою свободи підприємницької діяльності, розширенням державної підтримки малого бізнесу.

Р озгортання процесів приватизації дало поштовх розвиткові приватного підприємництва. Протягом 80-их першої половини 90-х років слідом за Великобританією більш ніж у 100 країнах світу було приватизовано понад 100 тис. приватних підприємств, не вра­ховуючи сотень тисяч дрібних магазинів, компаній сфери послуг та сільськогосподарських ферм. У Західній Європі цей процес найбільше охопив Францію, Німеччину, Австрію, Італію, Швецію, Грецію, Португалію та Іспанію. Тепер приватизація, особливо мала, стала одним з головних чинників становлення та зростання сектору малого бізнесу в Центрально-Східній Європі.

Реформами податкової системи. Удосконалення податкової системи та перетворення її на стимулятор економічної активності також дає поштовх розвиткові нових підприємств.

Зростанням співпраці малого та великого бізнесу. З 80-х років малі підприємства почали інтегруватись у структуру великих компаній. У таких випадках великий бізнес, крім власних підрозділів, організовує мережу дрібних автономних господарських одиниць, якими управляють їхні орендарі або власники. До того ж малі та великі підприємства не протистоять одні одним, не ведуть між собою боротьби, а чесно співпрацюють та конкурують, взаємодоповнюючи свій внесок в економічний розвиток.

Малим підприємствам це вигідно, оскільки вони перебувають під протекторатом великих компаній і мають від них гарантовані замовлення. Наприклад, тільки в районі Турина фірма "Фіат" має 16 тис. підрядників. Фірму "Дженерал Моторс" обслуговують 32 тис. постачальників, а її продукцію реалізують десятки тисяч самостійних дилерів.

Появою ніш у споживанні внаслідок швидкої зміни моди на різні товари та активної диференціації смаків споживачів. Покупці часто вже не задовольняються традиційними товарами, а хочуть чогось екзотичного та незвичайного. Особливо така тенденція помітна в часи підвищення життєвого рівня населення в розвинених країнах. Це створює ідеальні "ніші" для малих підприємств, які заповнюються у для задоволення найвибагливіших смаків та інтересів. Прикладами таких незвичайних підприємств є крамниці старих речей (одяг різноманітних стилів моди 20, 30-річної давності), речей відомих людей, одягу нетрадиційних стилів, екзотичних тварин, речей для "неформальних" молодіжних груп, ресторани з делікатес­ною їжею тощо.

Зростанням безробіття і, як наслідок, зростанням кількості самозайнятих. Багато осіб, які тривалий час не можуть знайти роботу, пробують свої сили у приватному бізнесі.

Тенденція до зростання кількості самозайнятих спостерігається в усіх розвинених країнах, у США також. З 1975 по 1990 кількість самозайнятих тут збільшилось на 54%. Серед цієї категорії зайнятих помітнішу роль відіграють жінки, їх частка в загальній кількості само зайнятих за згаданий період зросла від 26,1 до 32,2%.

Зростанням популярності надомного бізнесу. Цьому сприяють такі фактори, як можливість уникнути проблем, пов'язаних з організацією офісу, бажання заощадити кошти на оренду та інші офісні витрати, працювати в приємному домашньому середовищі та ефективніше поєднувати відпочинок, роботу й домашні справи (людина отримує більше можливостей для самоорганізації та розподілу часу на різноманітні обов'язки).

Надомний бізнес особливо поширився у сфері послуг: до таких традиційних занять, як пошиття одягу, взуття, виготовлення коштовних прикрас, художніх речей, приєдналися бухгалтерські послуги, робота на комп'ютері, редагування, переклади, юридичні консультації тощо. Приблизно 52 млн., або 40% зайнятого населення СІМА 1997 р. працювало в домашніх офісах, 1975 р. цей показник становив лише 2,5 млн. осіб.

Надомний бізнес є вагомим джерелом зайнятості для жінок, студентів, пенсіонерів та інвалідів. За даними Європейського Союзу, чисельність жінок серед надомників становить 90-95% у Греції, Італії. Нідерландах, Ірландії, 84% у Франції, 91,5% Японії.

Поширення ідей вільного підприємництва, зростання ролі філо­софії "підприємницького успіху " як каталізатора підприємницької активності.

Особливою популярністю ідеї власного незалежного бізнесу користуються в США. Упродовж сторіч вони надихали і надихають цілі покоління людей до великих звершень. Успіх бізнесу залежить не лише від добрих організаторських здібностей чи "ніш", але й від того невгасимого прагнення, бажання досягти цілей, незважаючи на перепони, чи навіть численні невдачі.

Види підприємств за сферою діяльності

Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери обслуговування.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються між собою не тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг,продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк – предмети виробництва сільського господарства. Банки збирають вільні кошти і надають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.