2. Кризи та психологічні новоутворення студентського віку

Д. Б. Ельконін відстоював положення про те, що певний історичний період розвитку дитинства може бути охарактеризований як кризовий. Суть цієї кризи він бачив у розриві, розбіжності освітьної системи і системи дорослішання. Найвиразніше цей розрив проявляється в юності, зважаючи на потребу особистісного самовизначення взагалі та професійного зокрема.

Студентському віку також притаманно кризова насиченість (Б. А. Бариш). Можуть бути такі ознаки кризи:

-сильна фрустрація;

-загострення рольових конфліктів «студент-викладач», «студент-студент»;

-ціннісно-смислова невизначенність;

-інфантильність.

Кожен психологічний вік вирішує своє протиріччя. Криза 17-18 років пов'язана з потребою самовизначення молодої людини після закінчення школи та пошуком свого місця в подальшому житті.

Юнаки переосмислюють своє життя, вносять певні корективи, виробляють нові стратегії на майбутнє. Молода людина живе ратше майбутнім, ніж сучасним. Лінії орієнтації особистості, яка самовизначається, можуть бути такі:

-на альтруїзм або егоїзм;

-на норми повсякденної свідомості або на унікальність і самобутність;

-на суспільну значущість майбутньої професії або задоволення особистих потреб.

Завдання самовизначення — підбирати належні шляхи розвитку, які співвідносяться з гідними цілями і ідеями. Право вибору — це і є основа для професійного й особистісного самовизначення студента.

Одночасно самовизначення передбачає також самозбереження, тому що кожен вибір звужує життєві перспективи. Через це й відчувають юнаки побоювання помилки. Проте в такому ваганні і побоюванні розвивається професійна зорієнтованість. Загалом, погляд на майбутнє молоді оптимістичний.

У студентські роки розрізняють нормативну кризу, яка переборюється в період адаптації до навчання і ВНЗ. Проте ця криза може набувати затяжного характеру: труднощі не вирішуються, а відкладаються на потім через небажання їх вирішувати.

Серед суперечностей студентського віку особливо важливу роль має криза ідентичності, пов'язана з системою «Я». Ідентичність — стійкий образ «Я», збереження та підтримка своєї особистісної цілісності, тотожності, нерозривної історії свого життя і власного «Я».

Особистісна ідентичність — система знань про себе, яка формується під час порівняння суб'єктом себе з членами групи і скаладається з сукупності рис, специффчних саме для «Я».

Ідентичність оцінюється за трьома аспектами:

-змістовному;

-оцінному;

-часовому.

Сутність кризи ідентичності в студентському віці полягає в тому, що відбувається зіткнення цінностей, які інтеріорізовані в ранній юності, з тими, які формуються під час навчання студента у вищій школі через ідентифікацію себе з професійною моделлю.

Ознаки періоду формування ідентичності:

-високий рівень усвідомлення своїх потреб;

-активна позиція особистості щодо ймовірних альтернатив самореалізації;

-визначення позитивних та негативних варіантів самореалізації перед прийняттям рішення;

-бажання визначитися у виборі за принципом: що раніше, то краще.

Канадський психолог Дж. Марсіа виокремив чотири варіанти формування ідентичності:

• «невизначена», розмита ідентичність;

• «дострокова», передчасна ідентичність;

• етап «мораторію»;

• «досягнута», зріла ідентичність.

Що допомагає студентові перебороти кризу ідентичності?

• Усвідомленність змін, що відбуваються в собі: самоаналіз, самокритичність, самооцінка, рефлексія;

• Довірливі стосункі з тими, хто є авторитетом;

• Власна конструктивна позиція, здатність ставити мету, вирішувати і виконувати рішення;

• Чітко встановлена система своїх цінностей;

• Керування своїм емоційним станом.

Якщо студенту не вдається розв'язати це завдання, у нього формується неадекватна ідентичність. Суперечливість між «Я-реальне» і «Я-ідеальне» студента може призвести до внутрішньої невпевненності в собі і супроводжуватися зовнішньою агресією, роспустою або почуттям, що люди навколо не розуміють тебе.

Наслідками негативної «Я-концепції» студентів можеть бути такі виявлення:

1. Замикання в собі;

2. Демонстрація іншим «маски»;

3. Надмірно чутливе реагування на критику, сміх і осуд;

4. Болісне переживання невдач у навчанні;

5. Надмірна сором'язливість, схильність до психічної ізоляції, відхід від дійсності в світ мрій.

Найбільш кризовими ситуаціями студентського віку є такі:

• Криза професійного вибору. Ця криза зумовлена тим, що вибір професії часто відбувається вже після вступу до ВНЗ. Через це часто виникає дисонанс між несвідомо обраною професією та необхідністю отримання вищої освіти. Наприкінці третього курсу загалом вирішується питання професійного самовизначення, однак багато випускників не пов'язують своє професійне майбутнє з отриманою у ВНЗ спеціальністю.

• Криза залежності від батьківської родини. З одного боку, молоді люди можуть жити окремо від своєї родини в студентському гуртожитку, мати виражену тенденцію до самостійності, проявляти особистісну зрілість, а з іншого — емоційно-особистісна і побутова залежність від батьків.

• Криза інтимно-сексуальних стосунків. Студентський вік є періодом посилення сексуального потягу. Зростає потреба в інтимно-особистісних стосунках із психологічно-духовно близькою людиною. Водночас створення власної сім'ї блоковане матеріальною залежністю від батьків, житловою невлаштованістю, а позашлюбні стосунки загалом є соціально несхвальними та можуть супроводжуватися внутрішнєособистісною конфліктністю. У деяких студентів інтимні стосунки можуть затьмарювати собою все інше.

• Кризові ситуації навчально-професійної діяльності. Чинниками, що провокують кризові ситуації у студентів, є деякі психологічно несприятливі особливості організації навчального процесу у вищій школі. Часто вивчення та успішне складання якогось предмету стає самоціллю, а не засобом досягнення мети — оволодіти професійними знаннями та навичками. На жаль, ці тенденції підтримуються не лише студенти, а й окремі викладачі.

Криза може виникнути і на старших курсах. Головна проблема — побудова планів на майбутнє. Часто кризовою є також ситуація працєвлаштування після закінчення ВНЗ.

Водночас кожна криза має і позитивні сторони. Криза — загострення протиріч, а саме протиріччя — рушійна сила розвитку.

Також для студентського віку характерні свої новоутворення.

Вікові новоутворення – це якісні зрушення в розвитку особистості на окремих вікових етапах. У них проявляються особливості психічних процесів, станів, властивостей особистості, що характеризують її перехід на більш високий щабель організації й функціонування. Новоутворення юнацького віку охоплюють пізнавальну, емоційну, мотиваційну, вольову сфери психіки. Вони виявляються і в структурі особистості: в інтересах, потребах, схильностях, у характері.

Центральними психічними процесами юнацького віку є розвиток свідомості і самосвідомості. Завдяки розвитку свідомості у старшокласників формується цілеспрямоване регулювання їхнього ставлення до навколишнього середовища і до своєї діяльності, провідною ж діяльністю періоду ранньої юності є навчально-професійна. До новоутворень юності І. Кон відносить розвиток самостійного логічного мислення, образної пам’яті, індивідуального стилю розумової діяльності, інтерес до наукового пошуку. Найважливішим новоутворенням цього періоду є розвиток самоосвіти, тобто самопізнання, а сутність його – установка відносно самого себе. Вона включає пізнавальний елемент (відкриття свого «Я»), понятійний елемент (уявлення про свою індивідуальність, якості і сутності) й оціночно-вольовий елемент (самооцінка, самоповага). Розвиток рефлексії, тобто самопізнання у вигляді роздумів над власними переживаннями, відчуттями й думками обумовлює критичну переоцінку раніше сформованих цінностей і сенсу життя, можливу їхню зміну і подальший розвиток.

Сенс життя – це найважливіше новоутворення ранньої юності. І. Кон відзначає, що саме в цей період життя проблема сенсу життя стає глобально всеосяжною з урахуванням ближньої і дальньої перспективи.

Також важливим новоутворенням юності є поява життєвих планів, а в цьому виявляється установка на свідому побудову власного життя як прояв початку пошуку її сенсу.

У юності людина прагне до самовизначення як особистість і як людина, включена в суспільне виробництво, в трудову діяльність. Пошук професії – найважливіша проблема юності. Знаменно, що в юності певна частина молоді починає тяжіти до лідерства як майбутньої діяльності. Ця категорія людей прагне навчитися впливати на інших – і для цього вивчає соціальні процеси, свідомо рефлексуючи над ними.

Юність, набуваючи потенціалу особистості, що входить у пору другого народження, починає відчувати звільнення від безпосередньої залежності тісного кола значущих осіб (рідних і близьких людей). Ця незалежність приносить найдужчі переживання, захльостує емоційно – і створює величезну кількість проблем. Для того щоб дійти до розуміння відносності будь-якої незалежності, для того щоб цінувати родинні зв’язки та авторитет досвіду старшого покоління, юності належить пройти духовний шлях біблійного блудного сина через важкі, нестерпно тяжкі переживання відчуження від кола значущих людей, через глибинні рефлексивні страждання і пошук справжніх цінностей до повернення в новій іпостасі – тепер уже як дорослого, здатного проідентифікувати себе зі значущими близькими і тепер вже остаточно прийняти їх як таких. Саме дорослий, соціально зріла людина, несе в собі постійність світогляду, ціннісних орієнтацій, органічно поєднуючи у собі не тільки «незалежність», але й розуміння необхідності залежності, адже особистість несе в собі буття суспільних відносин.

Розвиток особистості студента під час навчання у ВНЗ на різних курсах має свою специфіку.

Перший курс вирішує завдання залучення нещодавнього абітурієнта до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів відрізняється високим ступенем конформізму; у першокурсників відсутній диференційований підхід до своїх ролей.

Другий курс – період найбільш напруженої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання і виховання. Студенти отримують загальну підготовку, формуються їхні широкі культурні запити і потреби. Процес адаптації до цього середовища переважно завершений.

Третій курс – початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової роботи як віддзеркалення подальшого розвитку і поглиблення професійних інтересів студентів. Нагальна необхідність у спеціалізації найчастіше призводить до звуження сфери різнобічних інтересів особистості.

Відтепер форми становлення особистості у ВНЗ в основних рисах визначаються чинником спеціалізації.

Четвертий курс – перше реальне знайомство зі спеціальністю в період проходження навчальної практики. Для поведінки студентів характерний інтенсивний пошук більш раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки, відбувається переоцінка студентами багатьох цінностей життя і культури.

П’ятий курс – перспектива швидкого закінчення ВНЗ формує чіткі практичні установки на майбутній рід діяльності. З’являються нові цінності, що стають все більш актуальними, пов’язані з матеріальним і сімейним становищем, місцем роботи тощо. Студенти поступово відходять від колективних форм життя ВНЗ.

Пошуки друга життя відіграють на III-IV курсах неабияку роль, чинячи вплив і на успішність, і на громадську діяльність студентів.

Інтерес до протилежної статі посідає значне місце в думках і поведінці студентів. Але було б помилкою вбачати в цьому негативне явище. Інтимні стосунки нерідко сприяють збільшенню бажання краще вчитися, робочому настрою, творчій активності. Дані соціологів свідчать, що, зазвичай, після певного «затишшя» сімейні пари не залишаються осторонь від громадської роботи і не випадають з колективу. Вступ до шлюбу більшості студентів до кінця навчання не веде до розпаду студентських колективів, хоча число безпосередніх міжособистісних і між групових контактів серед його членів дещо зменшується.

У цілому ж, розвиток особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою відбувається в кількох напрямках:

• зміцнюється професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності;

• удосконалюються, «професіоналізуються» психічні процеси, стани, досвід;

• підвищується відповідальність за успіх професійної діяльності, рельєфніше проявляється індивідуальність студента;

• зростають амбіції особистості студента у сфері своєї майбутньої професії;

• на основі інтенсивного передавання соціального і професійного досвіду, а також формування необхідних якостей зростають загальна зрілість та сталість особистості студента;

• підвищується питома вага самовиховання студента у формуванні якостей, досвіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту;

• міцніють професійна самостійність і готовність до майбутньої практичної роботи.

Психологічний розвиток особистості студента – діалектичний процес виникнення і вирішення протиріч, переходу зовнішнього у внутрішнє, саморуху, активної роботи над собою. Б. Г. Ананьєв представляв розвиток особистості як зростаючу за масштабами і рівнем інтеграцію утворення підструктур і їхній синтез, що ускладнюється. З іншого боку, відбувається паралельний процес зростаючої диференціації психічних функцій (розвиток,

ускладнення, «розгалуження» психічних процесів, станів, властивостей).

Таким чином, вивчення психологічних особливостей студентського віку стає дуже важливим і необхідним явищем у сучасній психології вищої школи.

Знання особливостей студентського віку дає змогу викладачєві зрозуміти сутність особистості кожного студента та вчасно надати йому психологічну допомогу у визначені самого себе і свого життевого шляху. Така допомога особливо важлива першокурсникам у період їхньої адаптації до нових умов ВНЗ.