11. Поняття страхового ринку

Загальна характеристика страхового ринку Страховий ринок являє собою особливе соціально-економічне середовище (економічний простір, сферу грошових відносин), де об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар - страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї, діє механізм розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів страховиків і страхувальників.  Обов'язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність: об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;  потреби у страхових продуктах, послугах;  суб'єктів страхових відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати; можливість прийняття рішення про участь у страховій угоді.  До основних функцій страхового ринку можна віднести:  - організація страхового захисту за допомогою продажу страхових полісів; - акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами; - забезпечення „зустрічі" страхувальника та страховика.  На сучасному страховому ринку будь-якої країни діє система об'єктивних та суб'єктивних законів економічного розвитку. До основних об'єктивних законів відносяться: - закон попиту та пропозиції, який забезпечує виникнення тих страхових послуг, що саме необхідні споживачеві та формує адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту;  - закон вартості, який діє через ціну (розмір страхових тарифів) та сприяє збалансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку; - закон конкуренції, забезпечує підвищення якості страхових послуг, стимулює розширення меж страхового ринку, розвиток його інфраструктури.  Сучасний страховий ринок за територіальною ознакою поділяється на: - місцевий (регіональний) – задовольняє страхові інтереси регіону; - національний (внутрішній) – задовольняє інтереси, які переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави); - світовий (зовнішній) – задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства. В залежності від місця споживання страхових послуг деякі вчені та практики виділяють страхові ринки: - внутрішній – місцевий ринок, де є безпосередній попит на страхові послуги з боку клієнтів, що може бути задоволений конкретними страховиками; - зовнішній – той ринок, який перебуває у межах певної держави, охоплює декілька внутрішніх ринків і до структури якого належать багато страхових компаній, котрі діють як у межах держави, так і за кордоном; - міжнародний - той ринок, який охоплює декілька зовнішніх ринків і до структури якого належать транснаціональні страхові компанії, котрі діють як у межах окремих держав, так і на світовому ринку.  Крім того, страховий ринок можна поділити за видами (галузями) страхування: - особистого страхування – ринок, на якому надаються послуги в галузі особистого страхування; - майнового страхування – ринок, на якому надаються послуги в галузі майнового страхування; - страхування відповідальності – ринок, на якому надаються послуги в галузі страхування відповідальності; - страхування економічних (підприємницьких) ризиків – ринок, на якому надаються послуги в галузі страхування економічних (підприємницьких) ризиків; - перестрахування – ринок, на якому надаються послуги в галузі перестрахування. За типом державного регулювання страхові ринки поділяються на: - авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії, конкуренція між страховиками чітко регламентується; - ліберальний (м'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий; - змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.  За напрямком розвитку страховий ринок поділяється на: - екстенсивний, який передбачає швидке зростання кількості страхових компаній з невисоким рівнем платоспроможності та звуженим асортиментом страхових послуг; - інтенсивний, який передбачає укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту страхових послуг.  За станом попиту на страховому ринку він буває: - насичений – ринок, який насичений достатнім обсягом страхових послуг в усіх галузях страхування та страховим забезпеченням, яке складає 80-95 %; - ненасичений – ринок, страхове забезпечення якого складає менш ніж 80 % і який потребує подальшого розвитку.

12. Структура страхового ринку Страховий ринок має складну структуру, яка складається з двох основних елементів (секторів) - страховика, що є продавцем страхової послуги, і страхувальника - покупця цієї послуги. В інституціональному аспекті структура ринку визначається акціонерними, корпоративними, приватними і державними страховими компаніями. Саме ці суб'єкти формують і використовують страхові фонди, саме в їх діяльності реалізуються і зав'язуються нові економічні відносини, переплітаються особисті, корпоративні (колективні) і державні інтереси. Одною стороною (суб'єктом) страхових відносин є страховик. Страховики (страхові компанії) - це юридичні особи, будь-якої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на проведення страхових операцій, які створюють і використовують кошти страхового фонду для захисту інтересів страхувальників. Страхові компанії класифікуються таким чином: 1. За формою власності - на приватні і публічно-правові, акціонерні (корпоративні), товариства взаємного страхування та державні. 2. За характером виконуваних операцій - на спеціалізовані (особисте або майнове страхування), універсальні і перестраховувальні. 3. За територією роботи - на місцеві, регіональні, національні і міжнародні. 4. За розміром статутного капіталу й обсягом надходження страхових платежів, за іншими організаційно-економічними показниками - на значні, середні і дрібні. Другою стороною (суб'єктом) страхових економічних відносин виступають юридичні або фізичні особи яких іменують страхувальниками. Страхувальник - це юридична або фізична, повністю дієздатна, особа, що страхує свій власний інтерес, або інтерес третьої сторони, сплачує для цього страхові платежі (премії, внески) і має право за законом або договором страхування отримати страхове відшкодування при настанні страхової події (випадку). До елементів інфраструктури страхового ринку відноситься система посередників, які прямо чи побічно здійснюють на страховому ринку роботу, що спрямована на обслуговування продавців і покупців страхових послуг (тобто страховиків і страхувальників). До складу страхових посередників належать прямі страхові посередники (страхові агенти і страхові брокери), які прямо беруть участь у продажі страхового продукту, і непрямі (побічні) страхові посередники (актуарії, диспашери, сюрвейєри, аварійні комісари, ін.), що беруть участь в організації страхової послуги та її виконанні, але не в її продажу. Посередники, що виконують роботи другого напрямку, називаються нестраховими. До них належать посередники, що надають консультаційні, інформаційні, рекламні, кредитно-банківські, фінансові, валютні, аудиторські, нотаріальні, юридичні, біржові й інші послуги, без яких неможливо функціонування вільного страхового ринку. 1) Прямі страхові посередники Агент страховий - фізична чи юридична особа, що діє від імені і за дорученням страховика і виконує частину його страхової діяльності (укладання договору страхування, одержання страхової премії, проведення робіт, які пов'язані із виплатою страхових відшкодувань) як представник страховика.  Брокер страховий - фізична чи юридична особа, що зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності і діє на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страховика або страхувальника. 2) Непрямі страхові посередники Актуарій - фахівець, що здійснює актуарні (математичні) розрахунки на основі відповідної статистики настання страхових випадків для обчислення базових страхових тарифів страховика і проведення робіт із формування й оптимізації страхового портфеля, у тому числі за рахунок перестрахувальної діяльності. Актуарій повинен мати кваліфікацію, що відповідає вимогам органу державного нагляду за страховою діяльністю, що підтверджена свідоцтвом. Аварійний комісар - особа, що визначає причини страхового випадку і встановлює причину, характер, розміри збитків страхувальника.  Сюрвейєр - експерт, що оглядає транспортний засіб і вантажі, та робить висновок щодо його стану, ушкодженнях при аварії, експлуатаційних характеристик і т.ін.  Диспашер - фахівець страховика чи незалежна особа - професіонал (підприємець) з упорядкування розрахунків складних збитків за складними страховими випадками (наприклад, коли сталася масова аварія транспорту) і правильним розподілом складних збитків між зацікавленими сторонами (власниками постраждалого транспорту, вантажу чи іншого майна і страховиками, що застрахували транспорт, вантаж або інше ушкоджене майно) і винуватцями завданих збитків.

13. Договір страхування — це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і обов’язків).

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це —юридичний факт, з яким норми права пов’язують виникнення (а також зміни і припинення) зобов’язань. Відповідні зобов’язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне зобов’язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов’язання і правові відносини.

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв’язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв’язок його учасників.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про страхування”» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість належного виконання зобов’язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти), передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.

Проте хоча визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких цивільно-правових договорів самої лише такої угоди замало. Потрібно виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набирає чинності з моменту сплати страховиком першого страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше). Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

14. Страховий ринок України, напрямки його розвитку. Страховий ринок України у своєму розвитку історично пройшов певні етапи

Поділ страхового ринку на етапи досить умовний І-етап - з 1991 по 1993 p.p. - характерними рисами є відсутність спеціального законодавства, відповідної методологічної бази, нагляду з боку держави, ефективного ринкового механізму здійснення страхової діяльності; цей етап визначається екстенсивним розвитком страхового ринку, швидким зростанням кількості страхових організацій. ІІ-етап - з 1993 по 1996 p.p. - почала створюватись страхова галузь в економіці держави, був прийнятий Декрет „Про страхування", держава встановила нагляд за страховою діяльністю і визначила певні вимоги щодо страховиків; відбулася структурна будова страхового ринку України, з'явились групи страхових компаній: організації, створені па базі колишнього Держстраху в системі HACK „Оранта", кептивні страхові компанії, страхові компанії, створені на приватному капіталі, які працюють за ринковими принципами. ІІІ-етап - з 1996 по 2001 p.p. - був прийнятий Закон України „Про страхування", який посилив вимоги щодо статутних фондів (100 тис. екю (євро) для страховиків, що займались страхуванням життя та 500 тис. екю (євро) для тих страхових компаній, які займались страхуванням життя) та платоспроможності страхових компаній; страхові компанії були поділені на ті, що здійснюють окремо ризикове страхування та довгострокове страхування життя; були чітко визначені правила страхування, встановлено нові вимоги щодо договорів страхування та розміщення страхових резервів; створюються нові організаційні форми на страховому ринку - Моторне бюро, Морське бюро, Авіаційне бюро. ІV-eтап - з 2001 р. - прийняття фактично нового Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про страхування" ще більше підвищило вимоги щодо статутного капіталу страховика, до його кількісних та якісних характеристик, посилились вимоги щодо платоспроможності страхових компаній, розширились можливості інвестиційної діяльності, покращились можливості диверсифікації при розміщенні страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика; значно збільшились обсяги операцій перестрахування. Останнім часом страховий ринок України стрімко розвивається, зростає імідж страхування, попит на страхові послуги серед суб'єктів господарювання та населення. Щорічно страховий ринок України дає приріст за валовими показниками більше, ніж 80%. Загалом, можна зробити такі висновки: 1. Розвиток страхового ринку України є нагальною потребою, зумовленою зростанням рівня невизначеності та ризиковості економічних, політичних, соціальних та екологічних процесів. 2. Можливості стрімкого розвитку ринку страхових послуг в Україні обмежені такими чинниками: - низький рівень доходів у суспільстві; - недовіра до страховика, яка посилюється низьким рівнем платоспроможності страхових компаній; - недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому законодавства; - неузгодженість страхового законодавства з Цивільним кодексом України тощо; - відсутність державних преференцій на страховому ринку; - недостатній розвиток інструментів фондового ринку для ефективного розміщення страхових резервів; - відсутність надійних механізмів розвитку страхування життя, медичного та пенсійного страхування тощо; - відсутність незалежної системи підготовки висококваліфікованих фахівців зі страхування і т. ін.