2. Будова і функції нервових клітин, нервових волокон, сірої та білої речовини

Основна структурна і функціональна одиниця нервової тканини – нейрон, одноядерна клітина, в якій розрізняють тіло і відро­стки двох типів: дендри­ти і аксони. Дендрит – короткий, дуже розгалужений відросток нейрона, по якому збудження проводиться до тіла нервової клітини. Аксон – видовжений відросток нейрона, по якому імпульси надходять від його тіла до інших нейронів або органів.

Форми і розміри тіл нейронів істотно різняться, так само, як і тип, кількість і довжина їхніх відростків.

Уніполярний нейрон має єдиний відро­сток, який поділяється на дві гілки одного аксона. Біполярний нейрон має два відростки, а мультиполярний – має багато відростків і локал­ізується у корі головного мозку. Від однієї клітини може відходити від одного до 1000 дендритів. Довжина аксона може бути від кількох сан­тиметрів до 1–1,5 метри. Аксон може вступати у контакти з багатьма сотнями клітин.

Довгі відростки клітин утворюють нервові волокна, які складаються з осьового циліндра, утвореного цитоплазмою з її ней­рофібрилами і двох оболонок. Внутрішня, товща оболонка, яка скла­дається з жироподібної речовини, називається мієліновою. Мієлін має жовтуватий колір, а мієлінова оболонка через проміжки рівної довжини переривається, залишаючи відкритими ділянки осьового циліндра. Це вузли нервового волокна (перехвати Ранв'є).

Зовнішня оболонка, що складається з плоских клітин, називається шванівською. Більшість нервів, які іннервують тіло (м'язи, зв'язки, сухожилки, окістя кісток), є мєліновими.

Немієлінові волокна тонкі, ізольовані один від одного тільки тоненькою безструктурною ендотеліальною оболонкою, зустрічають­ся переважно в нервах автономної нервової системи. Нейрони нездатні до поділу та розмноження.

Другим структурним компонентом нервової тканини є нейроглія, яка складається із волокон і клітин, що оточують нейрон, і становить більшу частину клітин нервової системи. Нейроглія виконує опорно-трофічну функцію. Нейроглія нездатна до збудження.

Скупчення відростків нервових клітин – нервових волокон – вкри­те зверху сполучнотканинною оболонкою і називається нервом. Кожен нерв складається з дуже багатьох нервових волокон.

Нерви, по яких збудження поширюється в напрямку ЦНС, називаються доцентрови­ми, або аферентними. Якщо в складі нерва є нервові волокна, які передають збудження із центральної нервової системи (ЦНС) до іннервованого органа, то такі нерви називають відцентровими, або еферентними. Більшість нервів змішані.

Контакти між сусідніми нейронами називаються синапсами (від грец. synapsis – зв'язок), проводять збудження лише в напрямі від доцентрового нейрона на відцентровий і не здатні проводити його в зворотному напрямі.

Синапс утворений двома мембранами – пресинаптичною, яка знаходиться на нервовому закінченні і має вигляд кілець, бляшок, і постсинаптичною, яка міститься на тілі або ден­дритах нейрона, до якого передається нервовий імпульс.

Збудження в синапсах передається хімічним шляхом за допомогою медіатора, який міститься в синаптичних міхурцях – везикулах, що розташовані в синаптичній бляшці. Найбільш поширеними медіаторами є: ацетилхолін, адреналін і норадреналін.

Надходження нервового імпульсу до пресинаптичної мембра­ни супроводжується викиданням в синаптичну щілину, яка знаходиться між мембранами, медіатору із синаптичних міхурців. Чим більша сила подразнення, тим більше виділяється медіатора в синаптичну щілину, розміри якої дуже малі, і медіатор швидко досягає постсинаптичної мембрани, взаємодіючи з її речовиною.

В результаті цієї взаємодії проникність для йонів натрію підвищується, що веде до переміщення йонів, і, як наслідок, виникає збудливий постсинаптичний потенціал, виникає збудження, яке поширюється.

Через кілька мілісекунд медіатор руй­нується спеціальними ферментами. Вважають, що в спеціалізованих гальмуючих нейронах, в нервових закінченнях аксонів виробляється особливий медіатор, який діє гальмуюче на наступний нейрон. У корі головного мозку таким медіатором вважають γ-аміномасляну кислоту.

Збудження в мієлінових волокнах вини­кає тільки в тих ділянках, які не вкриті мієліновою оболонкою, у вузлах нервового волокна і поширюється по них стрибкоподібно (сальтаторно) (120м/сек). По немієлінових нервових волокнах збудження поширюється повільно (від 1 до 30 м/сек).