3. Поняття та склад екологічних правовідносин

Екологічні правовідносини — це складна галузь суспільних відно-син, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення та охорони різних об'єктів природи. Залежно від об'єктів природи, їх можна поділити на сім груп: відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр і рослинного світу.

Екологічні правовідносини - це суспільні відносини, що врегульовані нормами екологічного права, які виникають, існують і припиняються відповідно до вимог і на підставах, передбачених законодавством.

Суспільні відносини, що врегульовані еколого-пра­вовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких поділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами норм екологічного права, носять назву екологічних правовідносин. Як будь-які правовідносини, вони мають свою структуру. До складу екологічних правовідносин належать суб’єкти, об’єкти та зміст.

Під суб’єктами екологічного права слід розуміти учасників екологічних правовідносин, тобто фізичних осіб або органи (організації), які уповноважені на певну поведінку природоохоронного або природоресурсного характеру. Різномантність і складність екологічних відносин зумовлює різноплановий характер самих суб’єктів, їх статус та взаємовідносини. З одного боку, нор­мами екологічного права врегульовані проблеми використання природних ресурсів, з іншого — охоплюються природоохоронні проблеми. Так, власник земельної ділянки зобов’язаний додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля (п. «б» ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу). Тобто, один і той же суб’єкт має різнопланові статуси, які надзвичайно взаємопов’язані.

Суб’єкт екологічних правовідносин можна класифікувати за кількома обставинами. Насамперед, це — фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна та іноземні держави, а також український народ. Крім того, суб’єкти можуть різнитися за напрямами здійснюваного владного впливу під час існування екологічних правовідносин і, відповідно, характеру прав і обов’язків. З одного боку, це суб’єкти, які мають владні повноваження стосовно інших (наприклад, спеціально уповноважені державні контролюючі органи), та суб’єкти, які зазнають владного впливу.

Суб’єкти природоресурсного права поділяються на суб’єкти права власності і суб’єкти права користування об’єктами природи. В свою чергу, право користування може носити вільний характер (право загального природокористування; такими суб’єктами виступають усі громадяни, які, наприклад, користуються парками, водоймами, збирають гриби для задоволення різноманітних потреб без отримання спеціального дозволу) та дозвільний характер (право спеціального природокористування, яке має, як правило, строкові, платні та ліцензійні ознаки).

Під суб’єктами права власності на природні ресурси розуміють осіб, які юридично спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. До них належать: Український народ, від імені якого це право здійснюють державні органи та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міністерства і відомства, обласні ради та районні, міські, сільські, селищні ради); організації і підприємства (аграрні підприємства корпоративного та кооперативного типів, селянські фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства); громадяни України, які будують чи обслуговують жилі будинки і господарські споруди; ведуть особисте селянське господарство, власники дач і гаражів).

Відповідно до ст. 13 Конституції України основним суб’єктом права власності на природні ресурси є народ України.

Під суб’єктами права природокористування розуміють фізич­них і юридичних осіб, які в установленому порядку набули права користування природними ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо ефективності їх використання,

відтворення та охорони. До них належать: фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи (підприємства, установи, організації різних галузей господарювання в Україні, громадські об’єднання, релігійні організації, військові організації і формування, іноземні держави, міжнародні організації та об’єднання, іноземні підприємства).

Під об’єктами екологічного права розуміють сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Об’єкти, в свою чергу, також поділяються на: об’єкти відповідно до права власності та об’єкти права природокористування.

За видовою ознакою об’єкти власності на природні ресурси об’єднані у фонди — земельний, водний, лісовий, рослинний, тваринний і надр. Але залежно від якісних характеристик природ­них об’єктів, що входять до складу кожного окремого фонду, існує внутрішня класифікація всередині кожного фонду. Об’єкти державного земельного фонду України були зазначені в § 12 цього підручника відповідно до форм власності та їх цільового використання.

Згідно зі ст. 3 Водного кодексу України до водного фонду України належать: поверхневі води (природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, інші водні об’єкти); підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море. Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об’єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. Але поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого постачання, є водними об’єктами місцевого значення.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України. Об’єктами виключної (морської) економічної зони України є як живі, так і неживі природні ресурси у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, які є власністю держави.

Згідно зі ст. 6 Кодексу України «Про надра» корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного і місцевого значення. Надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування (ст. 4 Кодексу України «Про надра»). Об’єктами державної власності є незагальнопоширені корисні копалини загальнодержавного значення відповідно до Переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, а саме: горючі корисні копалини (газ природний, конденсат, вугілля, сланці, нафта, торф), метали (чорні і кольорові), рідкісні, благородні, розсіяні, рідкісно-земельні), неметали, води, інертні гази. Держав­ний фонд надр включає як ділянки надр, що використовуються, так і ділянки надр, не залучені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 21.06.01 об’єктом атмосферного повітря є життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про тваринний світ» від 13.12.01 об’єктами тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, є: дикі тварини — хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та ін.) і без­хребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Також об’єктами тваринного світу визнаються нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів, постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є се­редовищем їх існування та шляхами міграції і підлягають охороні.

Об’єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі і знаходяться в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, є об’єктами права власності українського народу (ст. 5 Закону України «Про тваринний світ» від 13.12.01).

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про рослинний світ» від 09.04.01 об’єктами рослинного світу, на які поширюється дія цього Закону, визнаються дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання.

Природні рослинні ресурси (об’єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та інших потреб) за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками поділяються на природні рослинні ресурси загальнодержавного і місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об’єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків; природ­них і біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; б) лісові ресурси державного значення; в) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення законодавством України можуть бути віднесені й інші об’єкти рослинного світу. До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення (ст. 4 Закону України «Про рослинний світ»).

Об’єктами права природокористування визнаються конкретні, індивідуально визначені і юридично відособлені природні ресурси (об’єкти або їх частини), які закріплюються на праві користування за фізичними й юридичними особами. Відповідно до загальноприйнятої класифікації природних ресурсів об’єкти природокористування поділяються на об’єкти загального та спеціального користування. Перші характеризуються всезагальною доступністю, обумовленою об’єктивною необхідністю щодо забезпечення життєдіяльності і функціонування людини в суспільстві і природному середовищі. Вони не можуть бути закріплені за окремими суб’єктами природокористування, оскільки потрібні широкому загалу користувачів. Громадянам України гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

Об’єкти спеціального користування відзначаються чітким відокремленим закріпленням лише за деякими суб’єктами природокористування і встановленням права природокористування тільки через видачу спеціальних дозволів на його здійснення. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, — на пільгових умовах.

Віднесення природних об’єктів загального чи спеціального природокористування базується на правовому статусі кожного з них, визначеному екологічним законодавством.

Також згідно зі ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» природні ресурси ділять на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.