Картина 3. Вдруге у кафе.

Пташка: Дорога Фрау Цуккен, ви дуже романтично сприймаєте довоєнні часи. Старий втюхав хлопцю модного белетриста. Так, то спрацювало, бо Мендель добре знав проблеми молодого чоловіка… Нічого дивного, що порада прийшлася до двору.

Фрау Цуккен: Нічого дивного? Добре. Я скажу тобі, Пташко, більше. Курт Шумпетер після того випадку привів свого найкращого друга, молодого медика Алекса. Спеціально до букініста.

Пташка: Навіщо?

Фрау Цуккен: Мабуть, хотів для друга такого ж дива. То був дуже легковажний, веселий і самозакоханий хлопчина. З усіх наук цікавився тільки «фліртознавством»

Пташка: Блондин, брюнет?

Фрау Цуккен: Цього я вже не пам’ятаю, хоча…Троянди.

Пташка: До чого вони?

Фрау Цуккен: Він міняв у петлиці троянди. Алекс, як і більшість студентів-іноземців після розвалу нашої імперії, переймався своїм корінням. Говорив, що у нього на батьківщині всі дівчата – файні як ружі.

Пташка: О. то він не австріяк?

Фрау Цуккен: У тому то і справа. (Дістає візитку, вдягає окуляри) Лікар-Олександр Тарновський.

Пташка: Поляк чи росіянин…

Фрау Цуккен: Ні, мій Якоб після тієї зустрічі часто повторював про нього: «молодий пагін, українець»

Пташка: Так що, еврей у вашого Алекса по очах родовід до сьомого коліна прочитав?

Фрау Цуккен: Ні, тільки зміну фаху. І продав ту книгу, без якої той студент не став би ні за що лікарем.

Соло Пташки (зал)

Картина 4. Кременець. Хрещення поворотом

Христина Гнатівна: З прибуттям! Дуже, дуже раді, ледь дочекалися! Без лікаря півроку - справжнє лихо. Дехто при потребі до Рівного іде, але простим людям – зась, не по кишені. Наше містечко вам сподобається, до Почаївської Лаври рукою подати.

Алекс : Дозвольте спитати: з ким маю честь…

Христина Гнатівна: Вибачте… Маківка Христина Гнатівна, сестра милосердя, операційна сестра та акушерка Кременецької муніципальної лікарні.

Алекс: Дуже приємно, ваш новий лікар – Тарновський Олександр… Сергійович.

Христина Гнатівна: Петре, валізи у пана лікаря прийми, кімнату я на горищі підготувала – там ліжко нове, і вікна всі засклені, і грубка є. Вечеряємо зазвичай о сьомій, але на вас так чекали, ще не сідали.

Алекс: Дуже люб’язно, змерз і зголоднів у дорозі. Тим більше – дощ не вщухав.

Христина Гнатівна: Розміщуйтеся, груба гаряча, взуття і одяг є на чому просушити. Ми завжди поруч, все до ваших послуг.

Алекс: Так розпочалися мої будні на батьківщині. Перші дні я страшенно боявся хірургічних випадків, нагноєнь, фурункулів, сепсису. Вони мені навіть снилися. Але спочатку потягнулися не складні пацієнти: дівчинка з ангіною, дід з коньюктивітом. За добу я приймав до п’яти пацієнтів.

Цілими днями і ночами лив дощ, і краплі невгамовно стукали по даху, і вода хльостала під вікном, стікаючи до діжки. На дворі була сльота, туман, чорна імла, у якій тьмяними плямами світилися вікна лікарського будинку і гасовий ліхтар біля воріт.

В один з таких вечорів я сидів у себе в кабінеті над атласом з анатомії. Навкруги була тиша, тільки інколи миші щось гризли у кутку.

(Породілля голосно стогне. Слуга Петро та акушерка вводять породіллю та садовлять на стільчик)

Христина Гнатівна: Потерпи, голубко. У нас лікар, хоч молоденький, але досвід – річ велика!

Алекс: Що там трапилося?

Христина Гнатівна: Та жінку привезли із Дядьковичів. Пологи у неї неблагополучні.

Алекс: Ось воно. Почалося! (Ніяк не може потрапити у туфлі ногами) Що ж, рано чи пізно це мало трапитися. Не все життя самі ларингіти та катари шлунку. Христино Гнатівно, готуйте жінку до огляду. Де той клятий довідник! Хто б міг подумати, що у Кремянці нема практикуючого гінеколога чи терапевта, а про психіатрію ніхто навіть і не чув, вакансія не відкрита. Так «Психологія статі» – геть, «Навіювання та сни» – дурість. Ось. Воно. Додерляйн, «Оперативне акушерство». Боже правий! Чому я у тому семестрі волочився за Лізою, тільки два рази був на пологах і екзамен склав на задовільно?

Христина Гнатівна: Пане лікарю, пацієнтка готова! Чекаємо!

Алекс: За хвилинку. Перевірте пульс.

Христина Гнатівна: У нормі.

(Стрімко входить до породіллі)

Алекс: Вітаю, голубонько. Це твій первісток?

Породілля: Так. О –О- О! Лікарю, я не помру? Моя кума минулої осені так і не розродилася! У-У-У-У!

Христина Гнатівна: Темний народ, вони дитинку на цукор виманювали, а до лікаря не везли. Вузький таз, без кесаревого не можна було. Але родичку її привезли запізно.

Породілля: Сил моїх нема терпіти! А- ааа!

Алекс: Не хвилюйся, зараз буде все по-іншому. Так, що у вас з дитиною ...

Христина Гнатівна: Та нема сумнівів, плід у поперечному положенні.

Алекс: Вірно. Будемо повертати. Готуйте інструменти, стерильні матеріали, і …

Христина Гнатівна: Хлороформ?

Алекс: (З полегшенням) Обов’язково хлороформ! (У залу) Я навіть не знав чи під анестезією треба виконувати цю операцію. (До акушерки) Зараз я швидко, за сигаретами…(Знову біжить до кімнати)

Христина Гнатівна: Та нічого, лікарю, ще час є.

Алекс: Ось воно, сторінка 77, «Патологія передлежання плоду … так, угу, так, (Читає) являє собою дуже небезпечну для матері операцію… угу, перевертаємо на ніжку… яку ніжку? … Куди перевертаємо? (Знову читає) Комбінований поворот це… якщо відчуваєте труднощі – відмовтеся від виконання. Добре. Чому автор не каже, що мені далі робити із неоперабельною жінкою на столі? Ні, Господи! Дай мені сили! Руки трусяться. А якщо вона помре, що я скажу її чоловіку? (Знову у книгу) З кожною годиною росте ризик… Достатньо. Врешті решт, Алексе, ти не панікер і не баба, ти назавжди - віденський студент. (Рішуче виходить до пацієнтки і акушерки)

Породілля: О-О-О! Мука яка, мука!!! Мати Божа, я не витерплю!

Христина Гнатівна: Дихаємо повільно, все добре, зараз поволі засинаємо… Петре, швидше, руки пану лікарю мити!

Породілля: Пустіть! А-А-А-А! Ні!

Алекс: Тримайте породіллю і контролюйте постійно пульс!

К. Сен-Санс. Концерт для ф-но з оркестром №5 f-dur. 1.Allegro animato: починаючи з 5.17 (фон/зал/фон)

(З протилежних боків виходять веселі лікар і акушерка. Він витирає руки рушником, вона з його чола хусточкою піт)

Христина Гнатівна: Який славний хлопчина з’явився, чотири кіло майже.

Алекс: Для селянки з крупною поставою не рідкісний випадок.

Христина Гнатівна: А ви, лікарю, вправно так поворот зробили, впевнено. Зрозуміло - два роки практики у столицях... Все вивірено, без поспіху. Кровотечу не спровокувати. А що ніжку трохи розтягли, так це і в Анатолія Карповича, вашого попередника, кожного другого разу траплялося. Особливо при косому положенні. Гарна робота, Олександре Сергійовичу. Заслужили на спокійний сон і особисто від мене – чай з цукеркою. Петре, підкинь дровець, чаювати будемо, а прибрати я допоможу! (Готує чай)

Алекс: Сердце моє повнить радість. Я дивлюся на червоно-білий безлад навкруги і відчуваю себе переможцем. Але в глибині ворушиться сумнів. Подивимося ще, як далі справи у неї підуть.

Христина Гнатівна: (Віддає чай і цукерку) Дасть Бог, нічого страшного, все стерильно, чисто.

Алекс: Було напівдругу ночі, коли я повернувся до себе. На столі, в плямі світла від лампи, мирно лежав розкритий Додерляйн. Ще годину, ковтаючи охолонутий чай, я сидів над ним, гортаючи сторінки. І тут трапилася цікава річ: всі попередні темні місця зробилися абсолютно зрозумілими, неначе налилися світлом, і тут, при світлі лампи, в ночі, в глухомані, я зрозумів дещо: і навіщо я збрехав про два роки практики? Нічого, у провінції можна набратися справжнього досвіду. Тільки треба читати, читати, побільше... читати..."