- •1. Необхідність і форми страхового захисту
- •2. Сутність і функції страхування
- •3. Принципи страхування
- •4. Роль страхування в сучасній економічній системі
- •6. Класифікація страхування за об’єктами
- •10. Управління ризиками у страхуванні
- •11. Поняття страхового ринку
- •15. Види страхових компаній і порядок їх створення
- •17. Ресурси страхової компанії
- •21. Правове забезпечення страхування
- •22. Система державного нагляду за стаховою діяльністю в Україні
- •25. Страхування життя та пенсій
- •26. Страхування від нещасних випадків.
- •27. Медичне страхування
- •30. Особливості страхування майна с/г підприємств
- •32. Економічний зміст страхування фінансово-кредитних ризиків
- •33. Страхування транспортних засобів і вантажів
- •34. Страхування майна громадян
- •35. Страхування выдповідальності
- •36. Страхування загальної цивільної відповідальності
- •37. Страхування відповідальності виробника за якість продукції
- •39. Страхування відповідальності за екологічне забруднення
- •40. Страхування відповідальності на транспорті: особливості страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
- •41. Страхування відповідальності на транспорті особливості страхування вантажоперевізників
- •42. Сутність і роль перестрахування
- •43. Методи перестрахування
- •44. Форми перестрахувальних операцій
- •45. Особливості перестрахування ризиків у нерезидентів
- •50. Оподаткування страхових компаній
- •51 . Поняття фінансової надійності.
- •52. Страхові резерви
- •53. Інвестиційна політика страховика.
- •Зміст принципів розміщення коштів страховика
- •54.Платоспроможність страхової компанії.
42. Сутність і роль перестрахування
Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди розвивалося слідом за самим страхуванням, оскільки перестраховувальні операції є "вторинними", похідними від страхових. У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави. Проте вітчизняні страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди. Кожна страхова компанія прагне створити стійкий стабілізований страховий портфель. Але жорстка конкуренція на страховому ринку не дає можливості для вільного відбору сприятливих ризиків, тому у портфелі страховика можуть опинитися ризики з дуже високою відповідальністю. У такій ситуації настання лише одного великого збитку може призвести до значних фінансових втрат компанії. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин. * Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. * Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події. * Перевищується середня частота збитків. У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування - страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає, - цесіонарієм. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з пере-страховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються Договорами, що укладаються між ними. Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм (рис. 17.1). У результаті перестрахування (цесїї) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження. Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Необхідність використання послуг брокера зумовлена специфікою ризиків у перестрахуванні: рідкісність ризиків, їх висока вартість, потреба в розміщенні на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15 % нетто-премії. Отже, головні функції брокера такі: * представлення клієнта; * консультування; * ведення переговорів; * розподіл ризиків. Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного, то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності. Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.
