- •2. В чому проблемність питання „Що таке філософія?"
- •3. Специфіка і природа філософського знання. Основні теми філософських роздумів.
- •4. Відмінність між філософією і філософствуванням, філософією і наукою, філософією і релігією, філософією і буденною свідомістю.
- •5. Причини несприйнятливості до філософського способу руху мислення в контексті структури мисленєвої діяльності людини.
- •6. Що означає бути філософствуючою людиною?
- •7. Роль філософії в формуванні духовного світу особи.
- •9. Розсудок і розум як пізнавальні здатності людини.
- •10.Як Ви розумієте тезу Геракліта „Багатознання розуму не навчає?"
- •11 .Поняття„культура мислення", „культура мови". Роль філософії в формуванні духовного світу особи.
- •12.Філософія та світогляд. Специфіка світоглядних питань, проблема світоглядного вибору.
- •13 .Історичні типи світогляду та їх характеристика.
- •14. .Поняття світоглядної культури і роль філософії в її формуванні.
- •15. Світоглядне значення лінгвістичної науки.
- •16. Феномен світоглядної кризи і роль філософії в її осмисленні
- •17. Життєві корні та філософський смисл проблеми буття (античність, середньовіччя, Новий Час, некласична філософія).
- •Специфіка класичної онтології: буття як космос, буття як теос, буття як субстанція.
- •22/Альтернатива „буття-небуття" в системі відношень життя людини.
- •23.Про специфіку буття як особливого роду особистісної активності індивіда.
- •24/Питання про буття,що було висунуто в античності, визначило долю західного світу" (м.Хайдеггер)
- •25/Посткласичні стратегії філософської онтології (а.Камю, ж.П.Сартр)
- •26.Рух як спосіб існування матеріального. Буття і простір. Буття і час.
- •27.Простір і час як форми присутності людини в бутті.
- •28.Буття і проблема самореалізації особистості.
- •29. Що означає мужність бути?
- •30Постановка проблеми свідомості в філософії. Свідомість як завдання.
- •31.Відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціальнонаукового (фізіологія, психологія, кібернетика, лінгвістика).
- •32.Структура свідомості та її функції. Феномен несвідомого: проблема архетипів колективного несвідомого.
- •33.Ідеальне як всезагальна форма існування свідомості.
- •34.Свідомість як суспільний феномен. Механізм зв'язку індивідуальної та суспільної свідомості.
- •35. Свідомість і мова. Проблема „мовленєвої" свідомості.
- •36. Що означає бути свідомим?
- •38.Проблема пізнання світу в історії філософії. Поняття об'єкту і суб'єкту пізнання.
- •39.Методи і форми пізнання.
- •40.Пізнавальна сутність мови.
- •41.Істина як процес. Види істини та її критерії.
- •42.Шляхи і способи пізнавального освоєння дійсності.
- •43 .Постановка проблеми людини в сучасній філософській антропології.
- •44. Антропологічний поворот у сучасному філософствуванні.
- •Філософська антропологія: предмет дослідження, принципи філософсько-антропологічного аналізу, місце філософської антропології в системі філософського знання.
- •46.Основні ідеї філософської антропології у визначені сутності людини.
- •Сучасна антропологічна криза та роль філософії в її осмисленні.
- •Суспільство як предмет соціально-філософського дослідження.
- •50 Поняття закону суспільного розвитку
- •51. Специфічний вимір соціального: індивід - індивідуальність – особистість.
- •52. Поняття особистості. Соціалізація особистості. Ідея цілісності особистості в філософії.
- •54.Соціум як життєвий світ людини.
- •55.Суспільство як самоорганізуюча система.
- •56..Духовне виробництво як „виробництво людини". Роль духовного виробництва у відтворенні ціннісного самовизначення людини.
- •57/ Світоглядні засади аналізу феномену духовного.
- •58/Духовність як завдання піклування про „я", свою душу. Формула духовної раціональності.
- •59/Пошуки сенсу і кінцевої мети історії в сучасній соціальній філософії.
- •60/Особистість в історії. Взаємоузгодження особистого та надособового в історичному процесі.
- •61 .Проблема спрямованості історичного процесу.
- •62. Поняття суспільного прогресу. Сучасні концепції суспільного поступу людства.
- •63. Структура й критерії суспільного прогресу. Криза сучасної цивілізації та шляхи її подолання.
- •64. Глобальні проблеми сучасності, шляхи їх вирішення. Концепції майбутнього людства.
55.Суспільство як самоорганізуюча система.
Суспільство являє собою надзвичайно складне, суперечливе, багатоаспектне явище, . Поняття «суспільство» в філософії має не одне визначення, суспільство — це сукупність усіх способів взаємодії і форм об’єднання людей, в яких виражається їх всебічна залежність один від одного.
Етимологія «суспільства» пов’язана з лат. «соціо», яке означає з’єднати, об’єднати.
Звідси первинне значення поняття «суспільство» — спільність, союз, співпраця.
Разом із тим не кожна спільність людей є суспільством, але кожне суспільство — це так чи інакше є самоорганізуюча, самоуправляюча спільність. Звідси суспільство - продукт цілеспрямованої й розумно організованої сукупної діяльності великих груп людей, об’єднаних на основі не формальної спільності, а сукупних інтересів і договору. Поняття «суспільство» слід відрізняти і від таких понять, як «народ» і «нація». Народ — це форма спільності людей, об’єднаних спільним походженням, культурою та мовою. Нація — це форма організації життя одного чи декількох народів, що пов’язана з державністю, економічними, політичними й духовними відносинами людей. Разом із тим усі названі поняття доповнюють одне одного.
Самоорганізація людського суспільства історично відбувається як розвиток різноманітних форм управління соціальними процесами. Особливості самоорганізації суспільства пов’язані з поняттям влади. Володіння владними повноваженнями є основою для виконання управлінських функцій з усіма наслідками
Самоорганізація є окремою філософською категорією. Самоорганізація соціальної системи є процес створення, відтворення, удосконалення її організації, головна мета якого полягає в збереженні та підвищенні власної життєздатності. Самоорганізація суспільства є результатом тісної взаємодії самоорганізаційних процесів елементів системи. Процес самоорганізації є також наслідком постійної взаємодії порядку і хаосу соціальної системи. Процеси самоорганізації мають специфіку закономірностей, відображену в особливостях дії його механізмів.
Щодо ж механізмів самоорганізації суспільства то ними є сукупність логічно вибудованих процедур і зв’язків, націлених на забезпечення стабільності й динамічного розвитку всіх його підсистем. Адже саме вони забезпечують соціальній системі можливість самозбереження, самовдосконалення та самовідтворення. Загалом вони є результатом взаємозумовленої дії самоорганізаційних механізмів системи в цілому і механізмів самоорганізації елементів системи (підсоціумів, окремих індивідів) зокрема.
За видами механізми самоорганізації суспільства поділяються відповідно до способів взаємодії елементів, масштабності наслідків процесу самоорганізації, ступеню мінливості та конкретних цілей самоорганізаціного процесу. Ними є також компоненти культури: мистецтво, релігія, філософія, мораль, традиції, норми.
Оптимізація самоорганізації суспільства – це штучне достворювання самоорганізаційних процесів, синергія людини і соціуму для збереження і підвищення життєздатності обох систем.
Духовна культура ж є механізмом утворення і збереження системної інформації, гомеостазу(Гомеостаз соціальної системи визначає сталість рухомого рівноважного стану)системи. Саме цей механізм відповідає за формування аттрактора суспільства: закладаючи сенс буття суспільства як системи, створеної людиною для людини, він формує його мету. Аттрактивні структури самоорганізації людиновимірних механізмів визначають напрямок процесів самоорганізації суспільства.
(Аттрактор - це множина точок фазового простору, до яких тяжіє хаотична система в процесі еволюції)
(синергія - це сумуючий ефект, який полягає у тому, що при взаємодії двох або більше факторів їх дія суттєво переважає ефект кожного окремого компонента у вигляді простої їх суми.)
