3.Функції фінансів

Розподільча ф-я пов’язана з розподілом і перерозподілом ВВП і нац. доходу, в результаті чого формуються централізовані та децентралізовані грошові фонди держави, підприємств, установ та організацій і населення.

Розподільча ф-я охоплює первинний розподіл НД, перерозподіл НД та вторинний розподіл НД.

На стадії первинного розподілу утворюються первинні доходи, на стадії первинного розподілу формуються доходи юр та фіз. ос, що безпосередньо стосуються створення ВВП. На стадії перерозподілу утворюються фонди грошових коштів, а на стадії вторинного розподілу відбувається розподіл фондів грошових коштів, в результаті чого утворюються вторинні доходи.

Перерозподіл НД обумовлений: необхідністю перерозподілу коштів між виробничою та невиробничою сферами; необхідністю міжгалузевого та територіального перерозподілу коштів в інтересах найбільш ефективного та раціонального використання доходів та накопичень; необхідністю перерозподілу коштів між різними соціальними верствами населення.

Регулююча ф-я фінансів пов’язана із втручанням держави у процеси відтворення (податки, держ. видатки, кредит).

Контролююча ф-я фінансів виявляється в контролі за розподілом ВВП по відповідних фондах і витрачанням коштів цих фондів за їх цільовим призначенням. Фінансовий контроль забезпечує використання коштів відповідно до затвердження показників, дотримання встановлених норм і нормативів. Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступають інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього контролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави.

4.Зміст, призначення та необхідність податків.

Економічна сутність податків виявляється в грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і громадян на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізуються державою.

Формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.

З організаційно-правового боку податок – це обов’язковий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.

Податковим відносинам притаманні свої особливості, що дають змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин. Зокрема, це обов’язковий характер податків та їх відносна безповоротність.

Податок – це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини вартості валового національного продукту (ВНП) на загальносуспільні потреби, без задоволення яких суспільство існувати не може.

Але не всі обов’язкові платежі, які надходять до централізованих грошових фондів держави, називаються податками.

У сучасній фінансовій науці та податковому законодавстві використовуються три основні терміни, якими позначаються платежі державі – плата, відрахування, податок. Розглянемо відмінності між ними.

Плата передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою. Прикладами плати є державне мито, збори за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього середовища, рентні платежі, плата за торговельний патент на деякі різновиди підприємницької діяльності. Значною мірою частина їх має відшкодувальний характер: вони є платою за послуги, які надаються державою, платою за отримання дозволу за якусь діяльність тощо. Плата вноситься за рахунок як собівартості, так і прибутку, що визначається механізмом її вилучення.

Відрахування передбачає цільове призначення платежів. Воно може бути або частковим, тобто встановленим згідно з економічним змістом платежів, або повним, коли кошти у повному обсязі використовуються лише за цільовим призначенням. Прикладами повного цільового призначення відрахувань є збори до державних позабюджетних цільових фондів. Загалом, відрахування відносять до затрат виробництва та включають у собівартість. Отже, за своєю сутністю плата та інший обов’язковий платіж – це обов’язковий, безповоротний платіж до бюджетів відповідного рівня, який має відплатний, компенсаційний характер і вноситься регулярно або у зв’язку з наданням державою платникові певної послуги чи певних прав.

Характерними ознаками податків, які дають змогу вирізнити їх серед інших платежів, є те, що податки не мають ні елементів повного еквівалентного обміну, ні конкретного цільового призначення. Також необхідно зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватися як державі, так і іншим юридичним особам, то податки – це атрибут лише держави. Імперативність – це перша сутнісна ознака податку. Вона передбачає відносини влади і підлеглості.

Податки насамперед – це сукупність фінансових відносин, що складаються в процесі перерозподілу ВВП з метою створення централізованого державного фонду для фінансування суспільних функцій. Найбільш лаконічним і правильним з теоретичних позицій є, на наш погляд, таке визначення: «Податки – імперативні грошові відносини, у процесі яких створюється бюджетний фонд, без надання суб’єктові податку якого-небудь еквівалента» .