7. Буржуазна футурологія:

7.1. "Постіндустріальне суспільство" Дж. Белла

Данієл Белл (1919) - американський філософ і соціолог, професор Гарвардського університету. У 1960 виступив одним з основних авторів (одночасно з Ароном) концепції деідеологізації, яка стала джерелом виникнення теорії індустріального суспільства. Згідно Белу, центральними змінними, що зумовлюють тенденції, динаміку і спрямованість розвитку індустріального суспільства, є праця і капітал, а суперечності між ними складають основне джерело його розвитку. Основним інструментом оптимізації такого суспільства, а також управління існуючими в ньому організаціями і підприємствами, виступає машинна технологія. Технології як інструментальні способи раціональної дії є головним детермінантом суспільного розвитку. Сам же розвиток технології відбувається ривками. Більш того, можна виділити цілі епохи в її автономному саморозвитку, в рамках яких відбуваються різноманітні соціальні трансформації. Хоча технологічні революції ідеальні в своїх теоретичних підставах, їх символами і одночасно носіями виступають цілком реальні матеріально-речові форми, наприклад, для постіндустріального суспільства ця "річ" - комп'ютер.

Белл вводить в свою філософсько-соціологічну концепцію як теоретико-методологічну основу так званий "осьовий принцип". Суть його полягає в тому, що різні типи суспільства розвиваються в контексті певної стрижньової лінії, яка зумовлює соціальне, економічне, культурне і політичне їх осмислення. Залежно від вибору основної осі, згідно Беллу, історичний процес можна, наприклад, розглядати як зміну форм власності і відповідних їм суспільних формацій. І тоді правомірна його інтерпретація в термінах "феодалізм", "капіталізм", "соціалізм". Якщо ж замість даного вимірювання використовувати інший "осьовий принцип", де "головна стрижньова лінія" - статус і історична роль людських знань, то соціальна еволюція виглядає абсолютно інакше: доіндустріальне - індустріальне - постіндустріальне суспільство. На відміну від індустріального суспільства, в постіндустріальну епоху саме знання виступає, по Беллу, головним джерелом багатства і влади, тому вирішальним засобом управління виступають вже не машинні, а інтелектуальні технології.

У наступаючому сторіччі визначальне значення матиме становлення системи телекомунікацій. Для розуміння суті і характеру "телекомунікаційної революції", що грає вирішальну роль в організації і обробці інформації і знань, особливо важливі три аспекти:

1) перехід від індустріального до "сервісного суспільства";

2) першорядне значення кодифікуючого теоретичного знання для здійснення технологічних нововведень;

3) перетворення нової інтелектуальної технології в ключовий інструмент системного аналізу і теорії ухвалення рішень.

Взаємодія цих трьох аспектів зумовлює величезне значення теоретичного знання як "осьового принципу" постіндустріального суспільства. Одночасно в контексті проблеми сили "спрямовуючої і визначаючої" соціальних змін цього суспільства зростає значущість того, що воно стає все більш відкритим та індетермінованим, а також збільшується його "соціальна щільність". Визнаючи, що знання і інформація стають стратегічними ресурсами і агентами трансформації постіндустріального суспільства, Белл, разом з тим, прагне уникнути докорів в прихильності технологічному детермінізму. Тому він формулює концепцію багатоаспектності соціального організму. У цій концепції кожна з сфер - економіка, соціальне життя, культура, політика - розвивається по особливих, тільки їй властивим, законам. Тому ці сфери здатні не тільки взаємодіяти, але і протистояти одна одній. Зокрема, "інформаційне суспільство" через наростаючі культурні суперечності може опинитися перед небезпекою ще глибшого розриву між культурним і соціальним життям.

Найістотніші причини цих небажаних зрушень, вважає Белл, полягають як в непомірному рівні вимог, що пред'являються їх поборниками, так і в тому, що вони носять загальний характер. Це порушує встановлений в суспільстві порядок, розхитує соціальну стійкість, породжує численні міжгрупові конфлікти. Слідством такої ситуації стає політична нестабільність, що доповнюється нестабільністю економічною. Кращими засобами для викорінювання цих нестабільностей виступають ринкова система організації економіки і, засновані на філософії неоконсерватизму, принципи порядку і стійкості, активно впроваджувані в життя сучасного суспільства.