1.3. Сучасні парадигми менеджменту

Система управління, яка використовувалася у Радянському Союзі, належить до східної культури і>характеризується як неринкове управління суспільством. Перехід до ринкових методів призвів до радикальних змін життєдіяльності суспільства. Це, в свою чергу, призвело до виникнення но­вої парадигми управлінню наданому відрізку історичного розвитку країни.

Парадигма (із грец. — приклад, зразок) — це концептуальна схе­ма проблем і способів їх вирішення в даний історичний період. Зміна

23

Є, К. Бабець, А. Г. Максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

парадигми — це не що інше, як наукова революція. Парадигма — це

фундаментальний спосіб мислення, сприйняття та розуміння світу.

З нашої точки зору, під новою управлінською парадигмою слід ро­зуміти заміну радянського (авторитарного стилю керівництва) на рин­ковий (демократичний стиль керівництва).

Таким чином, перехід до ринкових відносин є найбільш вагомим чинником в українській економіці. Якість управління в цих умовах за­лежить від умілого використання менеджменту, як науки та практики управління. Як управлінська парадигма менеджменту України є така його модель, яка якомога швидше знайде своє місце в сучасних пере­хідних умовах господарювання.

На світовому рівні в розвитку менеджменту можна прослідкувати чотири основних напрямки:

• посилення впливу технічного прогресу при досягненні кінцевої мети підприємства;

• посилення конкурентної боротьби на міжнародному рівні;

• демократизація суспільства, участь рядових працівників у прий­ нятті управлінських рішень;

• посилення міжнародного характеру менеджменту, що ставить перед теорією управління багато запитань, які потребують відповіді. Світові тенденції розвитку менеджменту поступово торкнуться

і української економіки. До цього потрібно бути підготовленими, ос­кільки це не тільки тенденції, але й зміна поглядів. Менеджмент все більше залучається до розв'язання нових наукових підходів, пов'язаних з розвитком як бізнесової діяльності, так і до вирішення стратегічних проблем управління. Серед предметів нового наукового напрямку значне місце займає теорія хаосу. Вона вивчає випадкові процеси, які спостерігаються у великих соціально-економічних системах. Детальне їх вивчення довело, що звичайні повсякденні події носять випадковий характер, тобто є непередбачуваш.

Важливим фактором у розвитку бізнесової діяльності є його гло­балізація. Уже в даний час ліквідуються торговельні бар'єри між краї­нами, відкриваються нові ринки, конкуренція потребує нових знань, нових методів управління.

24

Виходячи з цих визначень, можна зробити такі висновки, звертаю­чись до книги П. Друкера «Практика менеджменту»:

• менеджмент — особливий економічний орган комерційного під­ приємства, точніше — виключно економічний орган індустріаль­ ного ринкового суспільства;

• менеджмент не може бути точною наукою. Це практика, а не наука чи професія, хоч в ньому присутні елементи одного й другого:

• завданням менеджменту є управління. А управління не може бути пасивним і адаптивним. Навпаки, воно має вигляд активних дій, які направлені на досягнення потрібних результатів. Менеджмент не є простим породженням економіки, оскільки він сам суб'єкт і творець, який контролює економічні обставини і впливає на них свідомо й цілеспрямовано. З цього випливає, що керувати підпри­ ємством — означає керувати на основі встановленої мети;

• менеджмент є новою керівною парадигмою, що представляє со­ бою орган, який керує і бізнесом, і менеджерами, і робітниками, і роботою. Якщо випустити з уваги хоч одну із цих функцій, мова вже буде йти про будь-що, тільки не про менеджмент, не про під­ приємство і не про індустріальне середовище.

Менеджмент має властивість швидко «пускати коріння» у добре об­роблений підготовлений грунт. Український національний і культурний ґрунт не готовий до сприйняття західного «насіння». У нас інший мен­талітет, і не має відповідних правових і економічних умов. Менеджмент потребує іншого типу керівників. їх підготовка — довготривалий процес, який потребує часу. Соціологи виділили так звані типи керівників XX ст.

Перше покоління радянських керівників (20-і pp. XX ст.) ста­новили професійні революціонери, колишні робітники-підпільники і кадровий пролетаріат дожовтневого періоду, звільнені в запас з рядів Червоної армії, сільські активісти.

Друге покоління (30-50-ті pp. XX ст.) — «борці за виконання ди­ректив; командири підприємства, висуванці партійних органів і комсо­молу». Це люди із середньою освітою, ініціативні й компетентні. Мали практичний досвід, дисципліновані. їхнє життєве кредо — «знати все до останньої дрібниці, знати справу краще всіх, не довіряти ні слову, ні

25

Є. К, Бабець, А. Г. Максимчук, В. П. Стасюк, А. П. Чернов ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Розділ 1 ЕВОЛЮЦІЯ МЕНЕДЖМЕНТУ

паперу». Це покликання заклало фундамент радянської адміністратив­но-командної системи.

Покоління радянських керівників (60—80-і pp. XX ст.) — по­коління «доперебудовницьке». Воно відрізняється особливою пси­хологією, в якій до втрачених в юності ілюзій додався пафос «нічого не зроблено» і присмак гіркого сарказму. Старі й молоді бюрократи від керівництва, єдині в тому, що у них немає віку.

Пострадянське покоління — тип керівників, народжений економіч­ними реформами 90-х років XX ст. Кризове покоління. В соціокультурно-му плані — «різношерсті». Його ряди поповнюють старі кадри радянської номенклатури, які вийшли із різних прошарків інтелігенції демократично­го гатунку, які раніше не займали високих посад, кримінальні і напівкримі-нальні елементи, молоде покоління (до 30 років XX ст.) середнього класу.

26

Розділ 2

ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ

ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ