51.І і I I Універсали Центральної Ради.

10 червня Центральна Рада прийняла Перший Універсал, який проголосив Укра­їну автономією в складі Росії, відродивши тим самим українську державність.

15 червня був утворений виконавчий орган Центральної Ради -Генеральний Се­кретаріат на чолі з В.Вишшченком. До уря­ду увійшли С.Петлюра (секретар військо­вих справ), Б. Мартос (секретар земельних справ), В. Садовський (секретар юстиції) та інші. За партійною приналежністю уряд був переважно соціал-демократичним.

Центральна Рада і Тимчасовий уряд

Стрімкий розвиток українського виз­вольного руху викликав стурбованість Тимчасового уряду, який прагнув зберег­ти контроль над Україною. У кінці червня 1917 р. в Києві з метою налагодження взає­мин відбулися переговори між Централь­ною Радою і представниками Тимчасового уряду (О.Керенський, М.Терещеико, І.Це-ретелі). У ході переговорів було досягну­то певного компромісу. Центральна Рада погодилася зачекати законодавчого за­твердження автономії України загально-

російськими Установчими зборами у лис­топаді 1918 р. Тимчасовий уряд, зі свого боку, визнавав Центральну Раду представ­ницьким органом українського народу (за умови її поповнення представниками на­ціональних меншин), а Генеральний Се­кретаріат - органом крайової адмініст­рації. Тимчасовий Уряд погодився також сприяти об'єднанню українців в окремі військові частини.

З липня 1917 р., дотримуючись взятих на себе зобов'язань, Центральна Рада схвалила Другий Універсал, у якому ви­ступила проти "намірів самовільного здійснення автономії України". А вже 11 липня до складу Центральної Ради ввійшли представники неукраїнських організацій (національним меншинам було надано 18% місць у Малій Раді і 30% місць - у Великій раді).

Але Тимчасовий Уряд відступився від прийнятих домовленостей. 4 серпня він за­твердив "Інструкцію Тимчасового Уряду Генеральному Секретаріатові", згідно з якою правочинність Генерального Секре­таріату поширювалася лише на 5 із 9 укра­їнських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, частково Черні­гівську, а його компетенція значно звужу­валася.

Українська Центральна Рада, засудив­ши дії Тимчасового Уряду, все ж таки не наважилася на відкриту конфронтацію і не припинила співробітництва з ним. Однак, конструктивного характеру ця співпраця так і не набула через небажання Тимчасо­вого уряду задовольнити вимоги україн­ського руху.

47.Активізація революційно-визвольної боротьби в Україні на початку хх століття.

Революційний настрій охопив усі кола суспільства:

> активізувався робітничий рух, пере­йшовши від економічної до політичної бо­ротьби;

> посилився селянський рух, для приду­шення якого досить часто використовували війська;

>зросла активність студентської і учнів­ської молоді, яка протестувала проти обме­жень її прав, виступала за соціальну спра­ведливість.

> посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за про­ведення реформ.

В умовах загального революційного піднесення посилився і національно-ви­звольний рух.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах:

> тут активізувалася діяльність полі­тичних партій, основним їх гаслом було гасло політичної самостійності України. Західна Україна стала базою організацій­ної діяльності партій Наддніпрянської Укра­їни.

> діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса.

> зростала кількість українських пред­ставників у центральному парламенті та в крайових сеймах;

> розгортали діяльність масові молодіжні спортивні організації "Сокіл", "Січ", які роз­вивали в української молоді почуття патрі­отизму, схильність до дисципліни, знань;

> широкого розмаху набув кооператив­ний рух, спрямований на економічне відро­дження селянства, на виховання його націо­нальної самосвідомості.

У Наддніпрянській Україні національ­но-визвольний рух проявився в:

* процесі політизації українського руху, зростанні кількості національних партій. РУП, утворена в 1900р., розкололася і дала початок трьом партіям:

> Народній українській парти (НУП, 1902 р.) на чолі з М.Махновським. Орієнту­валася на національну інтелігенцію;

> Українській соціал-демократичній спілці ("Спілка", 1904 р.) на чолі з М.Меле-невським. Займала марксистські позиції,

прагнула виражати інтереси всіх робіт­ників України незалежно від їх національ­ності. У 1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП;

> Українській соціал-демократичній ро­бітничій партії (УСДРП, 1905 р.) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Прагну­ла поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вима­гала автономії для України.

У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії - Українська радикальна партія (Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія (АЛотоцький, Є.Чи-каленко). Основні їх вимоги - конститу­ційна монархія, земельні реформи, автоно­мія України в складі Росії.

> Найбільш масовими її акціями на початку XX ст. було відкриття па­м'ятника І. Котляревському у Полтаві в 1903 р. Але національний рух у Наддніпрянській Україні в цілому не набрав масового харак­теру. У ньому брала участь в основному ліберальна і демократична інтелігенція, тоді як робітники і селяни вели боротьбу, перш за все, за свої класові інтереси.

Українські партії були малочисельними, недостатньо згуртованими і організовани­ми. У національному питанні всі вони, крім НУП, не йшли далі вимоги автономії Ук­раїни в складі Росії.

> Російська соціал-демократична пар­тія (РСДРП) - виникла в 1898р., у 1903р. розкололася на більшовиків і меншовиків.

Партія діяла серед російських і зруси­фікованих українських робітників;

> Партія соціалістів-революціонерів (есери) - утворилася на рубежі 1899-1900 рр. на основі поєднання народницьких ідей з марксизмом. Соціальну опору партії складало селянство;

> Конституційно-демократична партія (кадети) -утворилася в 1905 р., виступала за конституційну монархію з двохпалат-ним парламентом, за свободу культурно­го розвитку для всіх національностей;

> "Союз 17 жовтня" (октябристи) -утворилася в жовтні 1905 р., виступала за збереження царської влади, єдину і непо­дільну Росію;

> "Союз руського народу" - чорносо­тенна організація, виникла в 1905р., стояла на позиціях націонал-шовінізму, проголошу­вала боротьбу з євреями і іншими націо­нальними меншинами.

Загальноросійські партії не прагнули до вирішення національного питання, крім кадетів, які вимагали культурної авто­номії для національних окраїн імперії.