39.Вольові стани та вольові якості особистості.

Воля — психическая функция, заключающаяся в способности индивида к сознательному управлению своей психикой и поступками в процессе принятия решений для достижения поставленных целей. (векип)

Волевые качества - это относительно устойчивые, независимые от конкретной ситуации психические образования, удостоверяющие достигнутый личностью уровень сознательной саморегуляции поведения, ее власти над собой. [7]

Воля - положительные волевые качества, совокупность которых образуют силу воли человека. Безволие (слабоволие) - отрицательные волевые качества.

Базовые волевые качества личности
Воля - положительные волевые качества, совокупность которых образуют силу воли человека		Безволие (слабоволие) - отрицательные волевые качества
базальные (первичные)	системные (вторичные)	первичные	вторичные
-энергичность -терпеливость -выдержка -смелость	-настойчивость -принципиальность -дисциплинированность -самостоятельность -целеустремленность -инициативность -организованность -решительность -уверенность	-лень -трусость -нерешительность -несдержанность	-упрямство -беспринципность -безынициативность -зависимость -негативизм

волевое состояние не тождественно воле и волевым качествам, так как волевое состояние может быть пережито и безвольным человеком.

Выделяют и описывают следующие волевые состояния:

Состояние мобилизационной готовности.

Это волевое состояние подготавливает, мобилизует нашу психику к преодолению сложностей возникшей ситуации.

Состояние сосредоточенности.

К волевым состояниям, характеризующим мобилизованность человека, можно отнести также и собранность, внимательность и сосредоточенность.

Это состояние непосредственно связано с концентрацией внимания в нужном секторе восприятия опасной ситуации.

Психологи считают, что концентрация произвольного внимания делает наше восприятие, запоминание, мышление и другие психические процессы более эффективными.

Состояние решимости.

Состояние решимости, по мнению психологов, подготавливает наш интеллект и эмоции к тем жизненным испытаниям, которые предстоит выдержать. Оно эмоционально подпитывает стремление действовать.

Состояние сдержанности.

Состояние сдержанности это способность не демонстрировать окружающим внешние проявления своих бурных эмоций, таких как гнев, злость, или радость.

Это состояние лишь издалека может напоминать нам такое волевое качество как выдержка.

№15 Загальна характеристика здібностей

Здібності є умовою успішної діяльності, швидкого засвоєння знань, ефективного оволодіння вміннями і навичками. Від них залежать якість та ефективність діяльності, рівень досягнень людини.

Здібності - індивідуально-психологічні особливості людини, які є умовами успішної діяльності, швидкого засвоєння знань, ефектив­ності оволодіння вміннями та навичками і відрізняють одну люди­ну від іншої.

Ними вважають не будь-які індивідуальні особливо­сті, а лише ті, що стосуються успішності та продуктив­ності діяльності. Кволість, повільність - безперечно, індивідуальні особливості людей, однак їх не називають здібностями, оскільки вони не є умовами успішної діяльності. Вона залежить не від окремих здібностей, а від їх поєднання, що і характеризує особистість. Деякі здібності можуть змінюватися, набуваючи якісно ново­го змісту, що залежить від рівня розвитку інших здіб­ностей. Вони не зводяться до знань, навичок і вмінь людини. Між здібностями і знаннями, вміннями, нави­чками існують складні й неоднозначні відношення, тобто між ними немає прямої залежності. У здібної людини знання, вміння та навички після їх засвоєння набувають вищого рівня узагальнення. Це означає, що вона їх використовує в різних ситуаціях, насамперед у нових, незнайомих, проблемних. Тому розвиток здіб­ностей не можна вважати просто нагромадженням знань.

Основні показники наявності здібностей - легкість засвоєння нової діяльності, широта перенесення виро­блених індивідом способів сприймання, вмінь та нави­чок. Щоб індивід міг оволодіти новими знаннями, спо­собами дій, необхідно перенести досвід у нову ситуацію.

Якісно засвоєні знання і способи дії впливають на розвиток психічних властивостей індивіда. Однак перетворення властивостей на здібності (мислення - на розвинену мислительну здібність, простого сприйман­ня - на художню творчість) можливе тільки за певно­го рівня розвитку відповідних здібностей.

Залежать здібності від природних задатків, власти­востей коркової діяльності мозку індивіда. Вони пов'я­зані з особистістю, є проявом творчого використання знань, новаторської позиції людини у ставленні до нових знань, самостійності та свідомості. Розвиток їх пов'яза­ний із розвитком особистості, її характеру. У процесі діяльності створюються певні засоби інтеграції психіч­них процесів, які впливають на формування здібностей.

Здібності є особистісним психічним утворенням, пов'язані з діяльністю, а знання, засоби дії - лише необхідна умова їх розвитку і до їх складу не входять. Здібності - специфічна форма регуляції діяльності людини.

Розвиток здібностей починається із засвоєння люди­ною знань і досвіду, однак не зводиться до нього. Здо­буваючи знання, людина розвиває в собі здібності. Реальний їх розвиток відбувається тоді, коли людина додає щось нове до раніше сформованого досвіду.

№25 Законом Йеркса-Додсона в психологии называют зависимость наилучших результатов от средней интенсивности мотивации. Существует определенная граница, за которой дальнейшее увеличение мотивации приводит к ухудшению результатов.

Ученые ещё в 1908 установили, что для того, чтобы научить животных проходить лабиринт, наиболее благоприятной является средняя интенсивность мотивации (она задавалась интенсивностью ударов тока).

Известно, что для того, чтобы осуществлялась деятельность, необходима достаточная мотивация. Однако, если мотивация слишком сильна, увеличивается уровень активности и напряжения, вследствие чего в деятельности (и в поведении) наступают определенные разлады, то есть эффективность работы ухудшается. В таком случае высокий уровень мотивации вызывает нежелательные эмоциональные реакции (напряжение, волнение, стресс и т. п.), что приводит к ухудшению деятельности.

Экспериментально установлено, что существует определенный оптимум (оптимальный уровень) мотивации, при котором деятельность выполняется лучше всего (для данного человека, в конкретной ситуации).

Например: уровень мотивации, который условно можно оценить в семь баллов, будет наиболее благоприятным. Последующее увеличение мотивации (до 10 и более) приведет не к улучшению, а к ухудшению эффективности деятельности. Таким образом, очень высокий уровень мотивации не всегда является наилучшим.

№ 5.Рівень домагань як одна із характеристик особистості, що визначає ступінь складності задач, які людина перед собою ставить, являє собою динамічну структуру, існуючи не відокремлено, а розвиваючись одночасно та під впливом самооцінки, схильності до ризику, мотивації на досягнення успіху тощо. Одна із найголовніших задач психології - це формування всебічно розвиненої особистості, здатної адекватно сприймати зміни в суспільному житті, проявляти свідому активність, спрямовану на використання внутрішніх резервів у відповідність до зовнішніх умов.

У науковому плані актуальною є проблема формування рівня домагань у зв’язку із самооцінкою та самоповагою, вирішення якої потребує виявлення складних структурних та функціональних взаємозв'язків у становленні окремих сторін особистості в процесі індивідуалізації.

Рівень домагань та самооцінка формуються при активній участі самої особистості і відображають своєрідність її внутрішнього світу.

Найважливішими внутрішніми факторами, що впливають на становлення рівня домагань, є стать, властивості темпераменту, емоційна стійкість, сила нервової системи, рівень тривожності, інтелектуальні характеристики і тому подібне. Серед зовнішніх чинників найбільший вплив мають сімейні обставини, кількість дітей у родині, характер реагування на успіх або невдачу батьків, учителів, оточуючих.

Рівень домагань визначається ступенем складності тих задач, що особистість перед собою ставить. Може бути адекватним (реалістичним) або неадекватним (нереалістичним). Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до нереалістичного рівня домагань (завищеного або заниженого).

Рівень домагань як психологічна характеристика особистості вперше був експериментально вивчений у 20-х роках під керівництвом К. Левіна німецьким психологом К. Хоппе. Було показано, що вибір задачі визначених труднощів залежать від успіху або невдачі в рішенні попередніх задач: успіх сприяє виборові більш важких задач (підвищення рівня домагань), невдачі - навпаки, більш легких (зниження рівня домагань).

Особистість установлює свій рівень домагань між дуже важкими і дуже легкими задачами і цілями таким чином, щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку.

Самооцінка відноситься до ядра особистості й істотно впливає на поведінку індивіда. Вона тісно пов'язана з рівнем домагань людини - ступенем трудності цілей, які вона ставить перед собою.

Самооцінка - оцінка особистістю себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Відносячись до ядра особистості, самооцінка є важливим регулятором її поведінки. Від самооцінки залежать взаємини людини з оточуючими, її самокритичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальший її розвиток [6].

Самооцінка виконує регуляторну й захисну функції, впливаючи на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки, забезпечуючи відносну стабільність і автономність особистості, хоча іноді може привести до негативних наслідків.

Самооцінка характеризується наступними параметрами:

1) рівень (висока, середня, низька);

2) співвідношення з реальною успішністю (адекватна й неадекватна, або завищена і занижена);

3) особливості побудови (конфліктна й безконфліктна).

Занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, що можуть виявлятися по - різному.

Найчастіше до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою (або їхні родичі, якщо мова йде про дітей). При цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагання (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання.

У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння.

Другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. Така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. У психології це поняття одержало назву "афект неадекватності". Люди з афектом неадекватності прагнуть в усьому бути першими (навіть коли цю першість не має абсолютно ніякого значення), тому будь-яка ситуація перевірки їхньої компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані.

Занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. У результаті цього в неї виникають необґрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. Маючи досвід подібного "відкидання", індивід може замкнутися в собі, озлобитися, часто це виявляється в ще більшій зарозумілості стосовно навколишніх людей. Таким чином, відбувається руйнування міжособистісних відносин, і виникають зовнішні конфлікти. Від людей з дуже високою самооцінкою можна почути висловлення про те, що їх ніхто не розуміє, не може по достоїнству оцінити їхні якості і досягнення, при цьому може виявлятися мінливість і підозрілість.

Хочеться відзначити, що самооцінка - динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції.

Самооцінка - результат інтегральної роботи в сфері самопізнання з одного боку, і в сфері емоційно-ціннісних самовідносин, з іншого. Самооцінка - непостійний конструкт, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється. Самооцінка обумовлена сполученням знання про себе і світогляду, норм і цінностей, властивих людині. Саме самооцінка виконує функцію регуляції поводження і діяльності, тому що вона може співвідносити потреби і домагання людини та її можливості. Самооцінка = домагання / можливості.

Самооцінка є "стрижнем" саморегуляції на всіх етапах її здійснення, включається в структуру мотивації, визначає спрямованість саморегулювання, вибір засобів і впливає на інтерпретацію досягнутого ефекту поведінки.

Досить високий рівень розвитку саморегулювання поведінки, що об'єктивно виражається в тонкості, диференційованості й адекватності всіх усвідомлених поведінкових реакцій, вчинків, вербальних проявів, відповідає зрілому станові розвитку самосвідомості в цілому: адекватній самооцінці, а також орієнтації на самооцінку, а не на оцінку іншими. Самооцінка - на початкових етапах результат інтеорізації оцінки себе іншими - згодом емансипується від оцінок оточуючих і все більше здобуває значення внутрішнього регулятора поводження.

Самоповага - узагальнене ставлення особистості до самої себе, прямо пропорційне кількості досягнутих успіхів і обернено пропорційне рівню домагань (самоповага = успіх/ домагання), тобто чим вище домагання, тим більшими повинні бути досягнення людини, щоб вона могла себе поважати.

Низька самоповага означає гостру незадоволеність собою, негативну оцінку своєї особистості, схильність до неврозу, депресії, коли визнання і гіпертрофія власних недоліків служать для невротика не стартовим майданчиком для їх подолання, а засобом самовиправдання, відмови від діяльності.

Але незадоволеність собою і висока самокритичність далеко не завжди свідчать про знижену самоповагу; так, в інтелектуально розвинутих і творчих людей особливо усвідомлюється розбіжність між тими властивостями, що є, і тими, якими б він хотів володіти. Звідси невдоволення собою, що спонукає людину ставити собі більш складні завдання, прагнути до удосконалення, самоактуалізації.