Генетичні центри походження Hordeum vulgare l.

Питання про походження культурного ячменю залишається спірним. Одні дослідники схильні вважати його предком дикий ячмінь, який зберігся до наших днів. Це Н. spontaneum C. Koch - дикоростучий ячмінь з ламким колосом. Інші вважають, що у багаторядного і дворядного ячменю були різні дикі предки.

Центр походження культурного ячменю - Передня Азія. Однак можна виділити і ряд інших центрів, які, очевидно, виникли пізніше (вторинні центри). Внаслідок тривалості культури і своєрідності місцевих умов тут концентрується велика різноманітність специфічних, часто ендемічних форм. Так, в Абіссінському генцентрі ячмінь представлений плівчастими і голозерними різновидами з різноманітним забарвленням зерна. Для Китайсько-Японського генцентра характерні низькорослі форми з щільним укороченим колосом, дрібним округлим зерном, короткоостюкові або безості, є форми з воскоподібним зерном. У Середземномор'ї ячмінь має велике зерно, ригідний (грубий) колос, інтенсивний восковий наліт. Для Середньоазіатського центру характерні ригідні форми, а на поливі голозерні з великим зерном.

Ячмінь належить до числа найдавніших культурних рослин. Як і пшениця, він був окультурений в епоху неолітичної революції на Близькому Сході не менше 10 тис. років тому. Дикий ячмінь ( H. vulgare ) зустрічається на широкому просторі від острова Крит і Північної Африки на заході до Тибетських гір на сході. У Палестині його почали вживати в їжу не пізніше, ніж 17 тис. років тому. Найдавніші зразки культурного ячменю знайдені в Сирії і відносяться до однієї з найдавніших неолітичних культур докерамічного періоду. Він знайдений також в самих древніх єгипетських гробницях і в залишках озерних пальових будівель (тобто, в кам'яному і бронзовому періодах). За багатьма історичним пам'яткам можна судити про значне поширення ячменю в віддалений час. Зокрема, на Корейському півострові він з'явився не пізніше 1500-850 років до н. е.. Не виключено, що ячмінь був введений в культуру в різних місцевостях незалежно. У Центральній Європі культура ячменю вже в Середні століття зробилася загальною. До Росії ячмінь міг проникнути з Азії через Сибір чи Кавказ і здавна мав велике значення як харчовий продукт для тих місцевостей, де культивування інших хлібів було неможливе або утруднене.

Ячмінне пиво було, можливо, найдавнішим напоєм людини епохи неоліту. Пізніше його використовували замість валюти для розрахунків з працівниками. У Єгипті з ячменю готували не тільки пиво, а й хліб. Єгиптяни називали ячмінь jt (вимова, ймовірно, ЙІТ ) або šma ( шема ). В останньому варіанті ячмінь був також символом Верхнього Єгипту. Шумери називали ячмінь Акіті. У Древній Греції ячмінь використовували у священних обрядах Елевсинських містерій. Богиня Деметра мала також ім'я або титул матері ячменю. Пліній Старший описав рецепт ячмінної каші у своїй «Природній історії». У Тибеті борошно з ячменю, Цампа, увійшла у вживання не пізніше V ст. до н. е... У Стародавньому Римі гладіаторів називали « харчуються ячменем » через те, що ячмінь сприяв швидкому набору м'язової маси. У середньовічній Європі хліб з жита та ячменю був їжею селян, в той час як пшеничний хліб споживався тільки вищими класами. Лише у XIX ст. картопля поступово замінила ячмінь.