11. Соціологізм Еміля Дюркгайма.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 pp.) є видатним французьким соціологом, який стояв біля витоків відомої соціологічної школи його імені. Е. Дюркгейм – засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву “соціологізм”. Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об’єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого “соціальні факти слід розглядати як речі”, означає, що су­спільні явища необхідно вивчати так само об’єктивно, як і при­родні.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвит­ку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності вико­нуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці­альну функцію, формується новий тип солідарності. Таке су­спільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де фор­мується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом’якшенню або навіть зняттю конфліктів.

Проблема соціальної солідарності за Е.Дюркгеймом.

Аналізуючи якісно різні суспільства, цей соціолог створив учення про солідарність у суспільстві. Вона буває двох типів: механічна- властива доіндустріальному суспільству, й органіч­на - притаманна індустріальному суспільству. Для суспільств із механічною солідарністю характерні такі фактори: сувора регламентація підкорення людини вимогам колективу; мінімальний рівень розподілу праці; пріоритет колективної власності; одноманітність почуттів і вірувань; нерозвиненість особи. Суспільства з органічною солідарністю побудовані на роз­винутому розподілі праці, що, в свою чергу, спричиняє відмінність, а не подібність людей; ця відмінність ґрунтується на автономності індивіда та його свободі.

Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е. Дюркгейм уводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія - стан у суспільстві, що характеризується відсутністю норм і правил регуляції по­ведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народи­лися. Такий стан характерний для перехідних суспільств (зокрема й для сучасної України).Соціолог Е. Дюркгейм дав глибокий соціально-філософ­ський аналіз моралі та релігії, пояснення яких запропонував шукати власне в суспільстві; здійснив також цілісний аналіз інституту сім’ї, висунувши ідею про еволюцію останньої в майбутньому через поступове відмирання її функцій уна­слідок розвитку власне суспільства. Будучи професором Сорбони, вчений докладав великих зусиль для пропаганди науки соціології: читав лекції студен­там, започаткував видання спеціального соціологічного жур­налу- “Соціологічний щорічник”. Загальні принципи вивчення суспільства як самоорганізованої та самоврегульованої системи покладені в основу структурного функціоналізму, до фунда­торів якого справедливо належить Е. Дюркгейм.

Соціологічна концепція самогубства Е.Дюркгейма.

Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитив­ного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.

Розглядав його в зв’язку зі змінами в структурі суспіль­ства і соціальних умов, зокрема:

•       сімейних,

•      релігійних,

•       національних і т. п.

Він виходив зі специфічних станів суспільної свідомості, що пояс­нюють характер взаємин індивіда і соціальної групи.

Він виділяв три типи самогубств:

1)     егоїстичне;

2)     альтруїстичне;

3)     анемічне.

Перший тип самогубства, за Дюркгеймом, полягає в розриві со­ціальних зв’язків між індивідом і групою. Як вважає Дюркгейм, коли люди об’єднані і пов’язані любов’ю з тією групою, до якої вони нале­жать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Дюркгейм приходить до висновку, що егоїзм є не допоміж­ним фактором, а першопричиною. Якщо розриваються пута, що об’­єднують людину з життям, то це відбувається тому, що послабився її зв’язок із суспільством. Що ж стосується фактів приватного життя, які здаються безпосередньою і вирішальною причиною самогубства, то вони, за Дюркгеймом, можуть бути визнані тільки випадковими.

Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма своєрідною зворотною стороною егоїстичного. коли людина ві­докремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка по­кінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, ко­ли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність. Як пояснює Дюркгейм, у всіх цих випадках людина позбавляє себе життя не тому, що вона сама хотіла цього, а в силу того, що во­на повинна була зробити так. Якщо вона ухиляється від виконання обов’язку, то її очікує безчестя і найчастіше релігійна кара.

Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соці­альних умов. Це особливо відноситься до періодів криз і соціаль­них потрясінь, коли валиться сформована ієрархія цінностей: одні люди раптово піднімаються, а інші утрачають свій соціальний стан, що породжує нестійкість суспільства в цілому і зростання числа самогубств.

Дюркгейм вдало використовував метод статистичних кореля­цій, зокрема, для визначення ролі непрямих даних. Наприклад, він вважав головним фактором самогубства відсутність соціальної згур­тованості. Але «соціальна згуртованість» не відбивається безпосе­редньо в офіційній статистиці. Звідси — вивчення її за непрямими даними: відсоток розлучень, економічні і політичні кризи і т. п.

Як профілактику самогубств він ставить завдання зміцнення со­ціальної солідарності груп, колективів, які оточують індивіда з усіх боків. Але де шукати ці нові соціально зміцнюючі зв’язки — зв’язки, що сприяють солідарності всіх членів. У цьому плані Дюркгейм не сподівається ні на державу, ні на церкву, ні на сім’ю. Головним за­собом відродження соціальної солідарності, колективізму він бачить у зміцненні професійних корпорацій і покладає на них, як уже гово­рилося, функції «обмеження пристрастей», улагоджування класових конфліктів і визначення справедливості.

12. Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його. Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів. Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями (наприклад, українське суспільство). До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать: — спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою; — цілісність і сталість (єдине ціле); — здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків; — певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми; — автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток. Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям: — існування його як елемента більшої системи; — ідентифікація з певною територією; — наявність власної назви та історії; — укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства); — поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства; — існування його у тривалішому часі, ніж середня "тривалість життя окремого індивіда; — єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо). Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему. Соціальна система — цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності. Кожен з цих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв'язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній. А завдання соціології полягає у з'ясуванні структури суспільства, науковій характеристиці його елементів, їх взаємодії і взаємозв'язку. На думку американського соціолога Алвіна Тоффлера (нар. у 1928 p.), структуру суспільства визначають такі компоненти: 1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу); 2) соціосфера (різні соціальні інститути); 3) біосфера; 4) сфера влади (формальні й неформальні інститути політики); 5) іносфера (системи інформації та соціальної комунікації); 6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків). Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. А саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється як від хаотичного скупчення людей, так і від інших соціальних явищ. Соціальна структура визначає стабільність суспільства як системи, що функціонує та розвивається за власними законами.

Найважливішими елементами суспільства як соціетальної системи є його економічна, соціальна, політична й ідеологічна (чи духовна) структури, взаємодія елементів яких інституціалізує їх у соціальні системи (економічну, соціальну, політичну, ідеологічну тощо). Кожна з цих соціальних систем посідає визначене місце в суспільстві і виконує у ньому чітко окреслені функції. Наприклад, економічна система виконує функцію виробництва, обміну і розподілу матеріальних благ, соціальна — функцію соціалізації індивідів, політична — функцію соціального управління і контролю, ідеологічна (чи духовна) — функцію виробництва духовних цінностей. Ці елементи суспільства утворюють ієрархічну залежність, у якій економічна система є визначальною, а соціальна, політична й духовна — похідними від неї. Іншими елементами (чи системами) суспільства є класи, етнічні, демографічні, територіальні і професійні групи, сім'я, особистість і т. ін.