4.Суспільство і природа.
Класична соціологія рішуче відокремлює соціальну реальність від природної, опираючись на принцип суспільної та людської винятковості. Природне середовище стає все менш суттєвим і потрібним для пояснення нових соціальних фактів.
Представники сучасної американської соціології В.Каттон та Р.Данлеп підкреслюють, що у ХХ ст. сформувалася так звана «парадигма людської винятковості», або глибоко антропоцентричний (тобто скерований виключно на людину), надміру оптимістичний та антиекологічний підхід до вивчення суспільних явищ. Суть його полягає у трактуванні людських суспільств, як таких, що нібито не підлягають екологічним обмеженням і залежностям, і формулюється у наступних положеннях:
-люди суттєво відрізняються від усіх живих істот, над якими вони домінують;
-людина – господар своєї долі; вона обирає свої цілі і може робити все для їх досягнення;
-соціальні й культурні чинники (включно з технологіями) є головними причинами людської діяльності;
-соціокультурне середовище є визначальним, тоді як біофізичним середовищем можна нехтувати;
-соціальний і технологічний поступ може продовжуватися нескінченно, роблячи врешті всі соціальні проблеми такими, що їх можна вирішити і розв’язати за допомогою науки і техніки, нових технологій.
Втім, сучасний стан суспільства, людини та середовища їх розвитку доводять, що не можна ані ототожнювати поняття «природа» і «суспільство», «природне» і «соціальне», ані абсолютно їх розривати і протиставляти. Свою неспроможність виявили як повний відрив людини і суспільства від їх природних основ, так і абсолютизація місця і ролі біологічного на шкоду соціальному. У виникненні такого переконання велику роль відіграють явна деградація довкілля, дедалі зростаючий дефіцит природних ресурсів, занепокоєність населення планети станом оточуючого середовища, чисельні екологічні аварії та катастрофи типу Чорнобильської, поява соціальних конфліктів на екологічному грунті. Тому нині в соціології виникає й утверджується такий напрям, як альтернативна соціологія, побудована на новій екологічній парадигмі, що докорінно відрізняється від донедавна домінуючої. У західній соціологічній літературі вона дістала назву «інвайронментальної (довкілля) соціології».
Домінуюча соціальна парадигма (низька цінність природи – природа існує для виробництва благ, панування людини над природою,
співчуття лише до тих, хто поруч і близький – експлуатація людиною інших істот для задоволення своїх потреб, байдужість до потреб інших людей, інтерес лише до проблем свого покоління,
згода на ризик з метою досягнення багатства,
зростання без обмежень-природні ресурси невичерпні,
збереження традиційного суспільства – люди в міру використовують природу
домінуюча соціальна парадигма – надання переваги ринку, змагання і конкуренція, стилі життя є складними і швидко замінюваними, праця з метою задоволення економічних потреб,
стара політика – експертиза, надання переваги механізмам ринкового контролю, збереження старої, «право-лівої» політико-партійної структури
Нова екологічна парадигма
-висока цінність природи – природа є цінною сама по собі, гармонія людини і природи, надання переваги захисту довкіля
-співчуття як життєвий принцип стосовно до-інших живих істот, людей, інших поколінь
-продумане планування і дії з метою уникнення ризику – наука, техніка і технології не завжди благо, «ні» дальшому розвиткові атомної енергетики, пріоритет ресурсозберігаючим технологіям, державне регулювання з метою захисту природи і людини, їх взаємна відповідальність
-обмежене зростання – природні ресурси обмежені, слід обмежити зростання чисельності населення планети, пріоритет збереженню
-потреба у якісно новому суспільстві – люди по-хижацькому руйнують природу і свій організм, відкритість і співучасть
-нова соціальна програма – надання переваги суспільному благу, кооперування, прості стилі життя, у праці головне – задоволення нею
-нова політика – консультації та співучасть, надання переваги передбаченню і плануванню, готовність до прямих дій, нова політико-партійна структура, орієнтована на нові проблеми.
Міжособиста взаємодія і соціальна роль
Статус – позитивна чи негативна оцінка честі (престиж) індивідів, груп іншими індивідами чи групами.
Людина, як правило, має статусів.
З-поміж них вирізняють головний статус, який визначає її становище у суспільстві (Часто головний статус людини зумовлений її роботою).
Виділяють два види статусів:
приписні - статуси зумовлені статтю, етнічними походженням, місцем народження, прізвищем сім’ї;
досяжні (набуті) - визначається тим, що людина здійснила у своєму житті. (напр. статус письменника отримують в результаті публікації книги).
Кожен статус зазвичай включає ряд ролей.
Соціальна роль - очікувана поведінка, зумовлена статусом людини. Засвоєння ролей – значна частина процесу соціалізації. Наші ролі визначаються тим, що очікують від нас інші. (В суспільстві очікується, що батьки повинні піклуватися про своїх дітей тощо).
Рольовий набір - сукупність ролей, які відповідають даному статусу.
Будь-яка формальна чи неформальна роль не є жорстко фіксованою моделлю поведінки. Характер індивіда чинить вирішальний вплив на те, у якій мірі його поведінка відповідає очікуванням інших. Поведінка людини є продуктом унікального, властивого тільки їй способу тлумачення та оцінки рольових очікувань. Люди осмислюють рольові очікування, інтерпретують їх, а потім діють.
Характеристика соціальних ролей
Спроба систематизації соціальних ролей була зроблена Толкоттом Парсонсом та його колегами:
Будь-яка роль може бути описана з допомогою п’яти основних характеристик:
1) Емоційність - деякі ролі (напр., лікаря, медсестри) вимагають емоційної стриманості, від членів сім’ї і друзів очікується менш стримане виявлення почуттів;
2) Спосіб отримання - деякі ролі зумовлені приписними статусами – наприклад, дитини, юнака чи дорослого громадянина; вони визначаються віком людини, що виконує роль. Інші ролі завойовуються;
3) Масштаб - деякі ролі обмежені суворо визначеними аспектами взаємодії людей. (Напр., ролі лікаря і пацієнта обмежені питаннями, які безпосередньо відносяться до здоров’я пацієнта, між маленькою дитиною і її батьками встановлюються відносини більш широкого плану);
4) Формалізація - деякі ролі передбачають взаємодію з людьми відповідно до встановлених правил. При виконанні інших ролей допускається особливе ставлення до тих, з ким у нас склалися особисті відносини. (напр., не очікують часто грошової винагороди від найближчих родичів за надані послуги);
5) Мотивація - різні ролі зумовлені різними мотивами. (вчинки підприємливої людини визначаються намаганням отримати максимальний прибуток, робітник соціальної сфери працює головним чином заради суспільного блага).
Будь-яка роль включає певне поєднання цих характеристик.
Рольовий конфлікт
Людина виконує декілька ролей в безлічі різних ситуацій (в сім’ї, серед друзів, в якійсь спільноті, в суспільстві), між ролями завжди існують конфлікти.
Ситуація, пов’язана з необхідністю задовільні ти вимоги двох чи більше ролей, називається рольовим конфліктом. Це – звичайне явище для сучасних високоорганізованих суспільств, де кожна людина виконує велику кількість ролей. (Підліткам доводиться мати справу з протилежними очікуваннями їхніх батьків та ровесників. Працюючі батьки «розриваються» між вимогами, що пред’являються до них на роботі, і прагненням задовольнити потреби своїх дітей. Рольовий конфлікт може виникати також при переході людей з одного суспільного класу в іншого.
Виникають конфлікти між різними аспектами одної і тої ж ролі. Ці суперечливі вимоги викликають рольовий конфлікт.
Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів і суджень, які є необхідною умовою виникнення конфлікту.
Рольові конфлікти є внутрішньоособистісними - це зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Виникає необхідність одночасного виконання різних своїх ролей, які до того ж суперечать одна одній.
Крім соціальних ролей людина також виконує різні види психологічних ролей - вони не завжди гармонійно доповнюють один одного. Розбіжності у сфері психологічних ролей досить поширені – усі вони об'єднуються поняттям "рольовий стрес", що включає три його різновиди: 1) рольові конфлікти, 2) рольову неоднозначність та 3) рольове перевантаження.
Рольовий конфлікт
Основні типи конфліктної ситуації залежать від взаємовідносин основних параметрів ролей: рольової поведінки, рольових очікувань, рольової Я-концепції:
1.Неприйняття рольової поведінки інших людей;
2.Неприйняття власного рольової поведінки іншими;
3.Неможливість одночасно задовольнити очікування різних людей;
4. Неможливість виконувати роль, яка не відповідає власній Я-концепції;
5.Несумісність різних ролей;
6.Суперечливість чи несумісність різних вимог до виконання якої-небудь ролі (рольова неоднозначність);
7.Недостатність ресурсів для виконання якої-небудь ролі (рольове перевантаження, емоційне вигорання). Для повноцінного виконання ролі не вистачає мотивації, емоційного задоволення від результату, часу для виконання чи інших ресурсних компонентів.
До способів послаблення рольового конфлікту належать:
1) Деякі ролі вважати більш важливими, ніж інші; (Оскільки сім’я і робота є основними пріоритетами, більшість людей роботу і дім відокремлюють один від одного - поділ між цими двома системами ролей ослаблює конфлікт між ними);
2) рольові психодраматичні ігри;
3) жарт.
Функції соціальних конфліктів
Будь-який конфлікт несе в собі заряд величезної руйнівної сили між людьми. Відсутність конфліктів є свідченням застою, стагнації, конфлікт є показником розвитку.
-Будь-який конфлікт виконує як позитивні (конструктивні), так і негативні (деструктивні) функції;
Ступінь конструктивності і деструктивності конфлікту може змінюватися на різних стадіях його розвитку;
Конфлікт може оцінюватися як конструктивний для однієї зі сторін конфлікту,
і як негативний - для іншої сторони
Позитивними функціями конфліктів є: 1)вирішення проблеми з урахуванням інтересів усіх сторін; 2) зміцнення партнерських відносин; 3) подолання конформізму, прагнення до переваги; 4) інформаційна функція - конфлікт є способом виявлення і фіксації розбіжностей, проблем у суспільстві, організації, групі, свідчить, що розбіжності вже досягли найвищої межі і необхідно вжити негайних заходів щодо їх усунення; 5) конфлікт сприяє зняттю соціальної напруженості, допомагає розрядити ситуацію.
До негативних наслідків конфлікту належать: 1) уникнення конфлікту; 2) дестабілізуюча - наростання ворожості в міжособистісних і міжгрупових відносинах; 3) дезінтегруюча; 4) уповільнення темпів соціального, економічного, політичного і духовного розвитку підприємства і його персоналу.
Соціальні групи
Статусні групи – сукупність індивідів, які мають однаковий статус, групи певного “стилю життя”.
Соціальна група — це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.
Мала група – малочисельна за складом група, члени якої об’єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами (2-10-20 чоловік).
Середні групи — кожен член може знати кожну іншу людину, що входить у групу, але не може відстежити реакцію кожного з них на окремий елемент своєї поведінки (студенти факультету, робітники цеху).
Великі групи — багатотисячні групи людей, що розсіяні на великих просторах для яких властиві опосередковані соціальні взаємодії (класові, територіальні, етнічні спільноти).
Великі групи поділяють на:
номінальні (їх виділяють тільки для потреб статистики, наприклад: споживачі прального порошку "Аріель"; пасажири приміських поїздів; ті, що стоять на обліку в лікарні та ін.);
реальні (критерієм їх виділення є реальні ознаки — стать, дохід, раса, національність, місце проживання, освіта, професія та ін.).
Виділяють три головних типи реальних груп: стратифікаційні групи — рабство, касти, стани, класи; етнічні групи — раси, нації, народи, племена, клани; територіальні групи — вихідці із однієї місцевості, городяни, селяни.
Великі групи є носіями основних рис культури. Саме велика група (етнічна, професійна, міська та ін.) здійснює відбір і утверджує основні звичаї, традиції, цінності і за посередництвом малої групи "доносить" цей відбір до кожного індивіда.
Соціальні групи
Формальні групи – (керуються юридичними документами, у них чітко запрограмовані позиції її членів);
Неформальні групи - формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі.
Референтна група — реальна чи уявна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, яка постає своєрідною ціннісно-нормативною системою відліку.
Референтна група мотивує індивіда бути прийнятим до її складу. Соціальні установки індивіда коригуються відповідно до загальноприйнятих у референтній групі;
Референтна група є еталоном, дає можливість порівняти власну позицію з іншими індивідами чи групами.
Референтні групи: 1) надають інформацію; 2) служать засобом порівняння; 3) пропонують керівництво. Іноді групові норми можуть вимагати купувати певні товари.
типи референтного групового конфлікту:
1) Конфлікт між групою членства та референтною групою - поведінка індивіда не відповідає очікуванням групи членства через його орієнтацію на ціннісно-нормативну систему референтної групи);
2) Конфлікт між референтними групами - індивід обирає як референтні кілька груп із протилежними стандартами;
3) Конфлікт між усталеною ідентичністю та привабливою ідентичністю - індивід "душею й тілом" належить до однієї референтної групи, водночас ідентифікуючи себе з іншою, прагнучи відповідати її стандартам.
4) Конфлікт виникає, коли одночасно дві групи є і групами членства, і референтними групами, які висувають протилежні вимоги.
Cоціальний клас (верства)
Клас – позиція в структурі виробництва і розподілу; 2) певна культура, життєвий устрій, порівняно стійкі традиції.
М.Вебер - класи існують коли – 1) існує сукупність людей, для яких є спільною можливість задовольняти певний обсяг життєвих благ; 2) ці можливості є і забезпечені певним рівнем винагороди та намаганням підтримувати або підвищувати його.
Е.О. Райт: приналежність до класу визначають – 1) власність та її розміри; 2) кваліфікація та компетентність; 3) відповідальність або участь у прийнятті рішень чи владі.
Дж. Голдорп пропонував визначати клас, виходячи із заняття, найістотнішими критеріями якого є 1) статус за наймом, рівень доходу, ступінь економічної безпеки, місце в системі влади та контролю за процесом виробництва, міра автономії в роботі, престиж заняття в суспільстві.
1) Керівники найвищого рівня в державі та різних галузях економіки
2) Керівники середнього рівня
3) Спеціалісти з вищою освітою
4) Працівники сфери послуг
5) Дрібні власники, котрі наймають робітників
6) Дрібні власники, котрі не наймають робітників
7) Фермери
8) Техніки, майстри
9) Кваліфіковані робітники
10) Напівкваліфіковані і некваліфіковані робітники
11) Працівники сільського господарства
Соціальна структура та стратифікація
Поруч із соціальними групами, верствами вирізняють
Соціальні інститути – форми самоорганізації соціальних спільнот, призначені для задоволення соціальних потреб (система освіти передає знання та культурні цінності, економічні інститути виробляють і розподіляють товари та послуги, сім’я створює нових членів суспільства).
Соціальні інститути регулюють використання ресурсів, котрими володіє суспільство.
Соціальна структура суспільства – сукупність об’єднань людей, у кожному з яких індивідів об’єднують симпатії, інтереси, потреби, вік, стать, національність тощо.
6.Соціальна стратифікація – нерівність у спільнотах, групах, суспільстві в цілому, що виявляється у неоднаковому доступі до основних соціальних благ.
М.Вебер: основні виміри соціальної стратифікації (нерівності) – багатство, влада, слава.
Три основні форми нерівності: 1) економічна (за рівнем доходу), 2) політична (правляча меншість і підпорядкована більшість), 3) професійна (залежно від важливості функцій, що виконуються в організації суспільного життя).
Функціональне пояснення нерівності - К.Девіс і В.Мур – нерівність є функціональною необхідністю підтримувати темпи зростання протидіяти деградації. Суспільство – організована сукупність нерівноцінних позицій, одні з яких більш важливі для підтримання його нормального функціонування, єдності й безпеки. Суспільство закладає винагороду в позицію (статус) - чим вища позиція, тим більше витрат на розвиток здібностей, кваліфікації бажаючим її зайняти.
Існує зв’язок між статусом та ціннісними орієнтаціями особистості – чим вищий статус, складніша і відповідальніша праця – тим більше людина відкрита до сприйняття нового, ініціативна та відповідальна і навпаки.
Середній клас
Єдиного визначення середнього класу не існує. Серед головних критеріїв:
1) Рівень життя. Одні експерти кажуть, що це люди, які мають певний рівень доходів (як правило, в Україні — не менше 4-5 прожиткових мінімумів, дачу;
2) Рівень освіти. До середнього класу належать ті , хто займається самоосвітою і вчаться все життя. Наявність вищої освіти не обов’язкова;
3) Психологічна самоідентифікація;
4) Важливим індикатором є також показники членства громадян в політичних партіях та громадських організаціях. Вони в Україні не відповідають відповідним стандартам країн Європейського Союзу: якщо в Україні на 10 тис. населення існує 11 зареєстрованих організацій, то в Естонії – 201 організація, а в Хорватії – 85.
Нижньою межею входження у цю категорію (початок 2014 р.) соціологи вважали дохід 4 815 грн на місяць на одну особу.
Згідно багатьох соціологічних опитувань, до середнього класу себе зараховують близько 30-50% українців. Громадяни можуть мати тіньові доходи, хибну ідентифікацію, у їх уяві поняття середнього класу - позитивне, тому зрозумілим є бажання прикрасити реальний стан.
Водночас, за двома головними ознаками — рівнем життя та освітою — до середнього класу в Україні можна віднести близько 10% населення. Якщо ж врахувати ще в). Представники середнього класу неодмінно повинні мати квартиру, машину і один визначальний чинник — політичну активність, вплив на загальний напрямок розвитку країни — то частка українського середнього класу вийде не більшою, ніж 5%.
Частка середнього класу у загальній кількості населення України 2008 – 28,5%; 2009 – 23,6%; 2010–29,1%; 2011 – 22,2%; 2012 – 23,6%.
Середній клас
В соціологічній практиці відокремлюють кілька підгруп середнього класу.
lower middle class – більшість представників середнього класу - витрачають зароблене не лише на їжу та одяг, але інколи купляють собі більш коштовні речі. В Україні саме на цей прошарок орієнтовані усі програми розстрочки.
niddle middle class - зазвичай асоціюються з середнім класом в нашій уяві.
upper middle class - можуть мати дохід кілька сотень тисяч доларів на рік в розрахунку на родину, водночас є найманими працівниками.
У більшості країн з розвиненою економікою чисельність середнього класу дорівнює близько 60 % населення. За прогнозами міжнародних експертів, глобальний середній клас буде різко зростати (він може становити 50% населення у світі у 2030 р. порівняно з 29% у 2008 р. За іншими прогнозами до середнього класу можна буде віднести навіть дві третини населення планети.
Частка бідного населення у світі падає, тоді як частка середнього класу впевнено зростає. Середній клас та люди з вищим рівнем достатку становлять 41,6% населення світу порівняно з 23% десять років тому. Дослідження свідчать про зростання середнього класу протягом останніх років у Африці. Фахівці відзначають активне зростання середнього класу у Латинській Америці, Китаю, Індії - Протягом наступного десятиліття понад 500 млн китайців можуть увійти середнього класу. Існують і песимістичні прогнози – в Італії, Іспанії, Греції різко падає рівень заощаджень населення, люди втрачають робочі місця, а підприємці переносять бізнес за межі цих країн.
В Україні ж несформованість середнього класу ускладнює процес становлення повноцінного громадянського суспільства, невисокому рівні громадянської активності.
Пріоритетними напрямами державної політики щодо формування середнього класу в Україні має стати: 1) підтримка працюючого населення; 2) забезпечення випереджаючого зростання заробітної плати; 3)захист інтелектуальної власності і зміцнення на цих засадах становища висококваліфікованої робочої сили, 4) послаблення податкового тиску, 5)підтримка малого підприємництва.