1. Поняття девіантної поведінки

Делінквентна поведінка –сукупність протиправних вчинків людини (проступки, правопорушення, злочини);

Адиктивна поведінка - поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій, поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності; 

Психопатологічна поведінка - базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань.

1. Причини девіантної поведінки

-Біологічні: порушення роботи ферментативної та гормональної систем  організму; Наслідки спадковості; Вплив різноманітних факторів природного середовища.

-Психологічні:

Прагнення бути незалежним від дорослих;  Бажання бути визнаним в групі однолітків;

 Потяг до самоствердження; Несформована система моральних цінностей;

Бажання виглядати дорослим;  Гедоністичні мотивації;

Потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;

 Підвищена тривожність, низька самооцінка;  Інфантилізм;

 Підвищений, в порівнянні з однолітками, рівень конформізму;

 Акцентуації характеру, психопатії;

Психопатологічні синдроми(депресія, параноя, мстивість тощо);

Негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність).

Соціально–економічні: Зниження життєвого рівня; Майнове розшарування суспільства; Обмеження можливостей соціально схвалених форм     заробітку; Безробіття;  Доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх;  Широка реклама психоактивних речовин; Зниження рівня соціальної безпеки.

Причини девіантної поведінки

Соціально – педагогічні:

Криза інституту сім’ї;

Виховання в неповній сім’ї;

Завищені вимоги батьків до дитини; 

Ворожість та конфлікти між батьками; 

Критицизм підлітка по відношенню до школи, сім’ї, відчуженість від них;

Низький статус підлітка у класному колективі; 

Слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

Соціально - культурні:

Зниження морально – етичного рівня населення;

Поширення кримінальної субкультури;

Негативний вплив засобів масової інформації;

 Лібералізація статевої моралі;

 Домінування серед молоді культу сили.

.

.

Вплив реклами на молодіжну девіацію

Поняття девіації змінюється серед соціальних груп всередині культури, зокрема серед молоді, як найбільш рухливої групи.

Нестійка свідомість підлітків та молоді здатна неадекватно відреагувати на велику кількість престижних й дорогих речей, що з’являються на екранах телевізорів і комп’ютерів та сторінках глянцевих журналів (дорогі авто та одяг, закордонні подорожі, прикраси тощо). Відсутність механізму розумного контролю бажань формує орієнтацію на надмірне споживання. Хочеться багато й зараз, адже у рекламі саме так і відбувається. У реальності – невідповідність бажань й можливостей. Неможливість одержати бажану річ, престижну серед однолітків, часто приводить до остраху бути незрозумілим, відчуженим, тривожності або викликає різні види агресії й навіть штовхає на кримінальні вчинки. Тому що бажання й можливості не збігаються, виникає почуття розчарування, а нерідко й злості на батьків, які не можуть купити дорогу «іграшку». Отже, реклама не пропагує у відкритій формі асоціальні форми поведінки, проте циркулювання у ній заданих спрощених образів у значній мірі знижує можливості критичного оцінювання реальності молоддю й опосередковано впливає на формування особистісних установок та адекватних поведінкових моделей.

Молодіжна девіація

Більшість респондентів-підлітків (59,6 %) вживають алкоголь з метою підвищення настрою чи від нудьги. Дівчат, які вживали алкоголь з даною метою, було більше, ніж юнаків (61,9 % и 54,6 %). Серед юнаків практично в 10 разів було більше осіб, що вживали алкоголь через «небажання відстати від компанії, бути як всі» (11,7 % проти 1,2 % – серед дівчат). Результати опитування свідчать, що 7,0 % респондентів вже мали досвід вживання наркотичних речовин. Серед підлітків старше 15 років таких було у 3,8 рази більше порівняно з групою обстежених до 15 років (10,3 % и 3,1 %). На момент опроса більшістьо (69,0 %) з числа тихЮ що мали такий досвід, пробували наркотики лише один раз в житті. В той же час кожен четвертий (24,1 %) вживає їх 1–2 рази в місяць, а решта -1–2 рази в тиждень (3,4 %) і щоденно (3,4 %). Незалежно від статі респондентів, головною причиною вживання таких речовин стала «цікавість, бажання випробувати незвичні відчуття» (67,8 %). В кожному десятому випадку (10,7 %) попробували такі речовини, щоб «відключитися від неприємностей» і у стількох же випадках – «під тиском ровесників». У багатьох підлітків (60,7 %) з числа тих, хто пробували наркотики в їхньому оточенні були такі ж друзі, що помітно вище, ніж в групі підлітків, які не вживали наркотики (19,1 %). В цілому, кожен четвертий-п’ятий підліток (22,8 %) в колі своїх друзів має друга-наркомана. Осіб, що вживали токсичні препарати (хімічні чи медичні), серед респондентів було практично стільки ж, скількі і тих, хто пробували чи вживали наркотики – 7,8 %. Двоє з п’яти таких респондентів (42,9 %) вживають токсикоманічні препарати 2-3 рази в тиждень, решта пробували всього раз в житті. Встановлено, що в груп тих підлітків, хто пробував наркотичні речовини, тих, хто пробував і токсичні засоби було більше, ніж серед тех, хто наркотичні речовини не пробував (26,6 % против 6,3%). Кожен чотирнадцятий підліток (7,0 %) вживає одночасно і алкогольні напої, і наркотики. З названого нічого не вживаючих виявилося тільки 47 осіб, чи 11,0 %.

2.Теорії пояснення девіантної поведінки і злочинності

Біблійна версія – історія людства почалася з гріха,

Адаму і Єві (злочинцям) були відомі вимога норми,

можливе покарання.

Біологічні теорії

– Ч.Ломброзо: злочинці є представниками певного атавістичного людського типу, дефективними людьми. Ч.Ломброзо піддав антропоморфним вимірам багатьох в’язнів і дійшов висновку, що всі вони наділені характерними фізичними ознаками: низьке чоло, важке підборіддя, широке обличчя, великі вуха і густий волосяний покров усього тіла.

В.Шелдон: схильність до скоєння злочинів залежить від типу тілесної будови: мезоморфи – м’язисті, активні типи – мають більшу схильність до злочинної поведінки, ніж ектоморфи (тендітні, високі люди) чи ендоморфи (низькі, схильні до повноти люди);

Дослідження, проведені російськими соціологами і кримінологами М.Лупандіним і В.Кудрявцевим доводять, що розумове відставання, у тому числі й спадково зумовлене, характерне майже для третини осіб, які скоїли різні злочини, особливо ті, які пов’язані з насильством над особою.

2.Теорії пояснення девіантної поведінки і злочинності

Психологічні теорії

пов’язують девіантну поведінку з певними типами особистості. Головний акцент робиться на особистісних факторах, особливо на неправильній соціалізації особистості в дитинстві.

Психоаналітична концепція З.Фрейда розглядає агресивність як вроджену, притаманну людині властивість, яка не знята у процесі соціалізації і виявляється у вигляді спонук несвідомого. За певних несприятливих умов вроджена агресивність може стати причиною злочинної поведінки.

К.Леонгард “Акцентуйовані особи”:

психічні розлади можуть бути формою

прориву норми, а не хворобою.

2.Теорії пояснення девіантної поведінки і злочинності

Соціологічні теорії

-наголошують на відсутності чітко визначеної межі між злочинною і респектабельною поведінкою, а також, що у формуванні злочинної поведінки дуже важливу роль відіграє контекст – соціальне навчання та соціальне оточення.

Теорії мікрорівня

Теорія диференційної асоціації (Едвін Сазерланд): у суспільстві існує багато субкультур, деякі з яких заохочують протизаконні дії. Індивід стає злочинцем, засвоюючи норми і вартості злочинної соціальної групи, до якої належить. Чим інтенсивнішіми будуть контакти з криміногенним середовищем, тим вищою є ймовірність того, що індивід стане правопорушником. Ральф Клоуворд виділяє 3 різновиди злочинної субкультури: кримінальна (крадіжки, грабежі); конфліктна (використання насильства для досягнення мети), відступаюча (вживання наркотиків);

Теорія контролю (Уолтер Реклесс): причиною девіантної поведінки є брак внутрішнього контролю індивіда, а також пильного соціального контролю. (Дослідження, проведені А.Рубановим, показують, що згідно з оцінки самих молодих людей, домінуючими факторами девіантної поведінки молоді в сучасних умовах є наступні: 1) заздрість, 2) агресивність; 3) прагнення гострих відчуттів; 4) конфлікти з батьками; 5) надлишок вільного часу і його погана орагнізація; 6) насильство в самому підлітковому середовищі. Ця ієрархія чинників заперечує погляди, що девіантність поведінки підлітків зумовлена головним чином бідністю, конфліктами з учителями і свідчить на користь теорії У.Реклесса.

2.Теорії пояснення девіантної поведінки і злочинності

Соціологічні теорії макрорівня

Теорія структурної напруги (Р.Мертон) – грунтується на теорії Е.Дюркгейма про аномію. При обмеженості можливостей для досягнення приписуваних суспільством цілей, наприклад, багатства за допомогою доступних засобів, індивід використовує інші засоби для досягнення цілі, навіть якщо вони є незаконними;

Теорія таврування – (Е.Лімерт, Е.Еріксон, Г.Бекер) – жоден тип поведінки не є автоматично і внутрішньодевіантним, оскільки девіація відносна. Іншим положенням теорії є твердження, що усі люди на своєму життєвому шляху час від часу припускаються “первинної девіації”. Іноді первинна девіація залишається суспільством просто не зауважена, проте, буває, що після проступку на людину ставлять тавро і ніби “призначають” девіантом. Тоді мова йде про “вторинну девіацію” – індивід приймає тавро і усі сприймають його як девіанта;

Теорія стигматів (Ервін Гоффман) – при першому сприйнятті людини виникає певне уявлення про неї, її оцінка – це і є стигмат – те, що відрізняє певну людину від нас, те, що ми у ній не сприймаємо. Є три види стигматів: 1) фізичні недоліки; 2) недоліки характеру (слабка воля, психічні захворювання); 3) расові, національні, релігійні, які переносяться на усіх членів даних соціальних груп.