III редакція Руської Правди носить більш складний характер. Основний їїджерело - перші дві редакції, найдавніша Руська Правда і Руська Правда

Ярославичів. Слива ті їх статті, які піддавалися такої операції, і,узагальнюючи - іноді невдало - їх конкретні норми, вона отримує головний свійкістяк. На цей кістяк наросли, проте, значні доповнення. Ікористуватися нею треба з великою обережністю. Її текст вимагає ретельноїкритики. Невдалий редакційний прийом бачимо відразу на початку, порівнюючи їїперший три статті з першими трьома найдавнішої Руської Правди і першимичотирма Руської Правди Ярославичів. Вносячи з другої 80-гривенну виру закняжа чоловіка або тіуна княжа, вона з першого зберігає 40 гривень за грід імечника. Чи можна укласти звідси, що мечник - не княжий муж? Або слідукласти інше: що норми широкої Руської Правди виходили інодівнаслідок невдалого прийому компіляції і можуть легко ввести в оману?

Четверту статтю звичайно дуже цінують як звістка про друге (проперший див. II редакції) з'їзді Ярославичів і їх реформі кримінального права:скасування «вбитих за голову» і введення грошового викупу замість смертноїкари. Крім ряду статей процесуального характеру, тут є статут

Володимира Мономаха про «різи», цілий «статут про закупів», що приписується томуж князю, статті про спадщину і т. д.

Відмінна риса широкої Руської Правди та, що вона в цілому нестоїть на князівської точці зору. Вона вводить нас поруч рис в оборотцивільного побуту. Спостерігаючи розлогу Руську Правду з цієї точки зору,

В.О. Ключевський знайшов можливим відзначити в ній деяку внутрішнюнерозмірність: «відтворюючи правове положення особи, воназадовольняється найпростішими випадками, елементарними забезпеченнямбезпеки, зате, формулюючи майнові відносини, вона виявляєчудову для її юридичного віку виразність іпередбачливість, велика кількість вироблених норм та визначень »[5, c. 449].

Спробуємо розчленувати з цієї точки зору утримання широкої Руської

Правди. Інтереси князя широко в ній представлені. Саме в розлогій

Руській Правді знаходимо послідовне проведення кримінальних штрафів - вирі продажів, останніх за шкалою 60 кун, 3 гривні (ст. 30), 12 гривень - вкористь князя зі будь-яких злочинів. Крім того, знаходимо ряд статей,перераховують доходи, які йшли на користь княжих чиновників: вірників (ст. 12) зотроком і метельніку, юнакові - кошторисна при виправдувальному вироку з позивачаі відповідача по гривні (ст. 21), помочное-за сприяння при виконаннівироку (ст. 21), мито під час випробування залізом (ст. 112) - «то тизалізний урок »(який, очевидно, платили обидві сторони; ст. 113: одинякщо попікся, а «хто і будеть ял'» - завжди), уроці судові - мито "відвсехъ тяжь »(ст. 139), ротні - при присязі, залежно від важливості звинувачення

(ст. 141); нарешті, «наклади» - княжому чоловікові з хлопцем і писарем, що їде,для суду і розправи (ст. 99). Тут і більш докладний перелік корми та платигородника і мостників (ст. 126 - 127). Бути може, все це мито витягнутіз одного джерела - статуту княжого. Але в розлогій Руській Правді вонирозкидані між різнорідними процесуальними статтями і стоять у контекстіскоріше як вказівка на судові витрати сторін, ніж на судові доходикнязя і його людей.

Статті, знайомлять нас з народною громадою - шнур, - вказують, коливона повинна платити віру (ст. 5) за вбитого княжого чоловіка, додаючи: «паки льлюдин, то 40 гривень », і потім відзначають пільгу-виплат і ряд випадків,коли шнур не зобов'язана платити (ст. 6, 10, 11, 20). Можна відзначити ще ст.