II. Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

• прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

• непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фондів тощо).

III. Зв'язок з обсягом виробництва.

Цитрати поділяються на:

• постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

• змінні — загальна сума витрат за певний час залежить під обсягу виробництва продукції; поділяються на:

- пропорційні - змінюються прямо пропорційно до змі­ни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комп­лектуючі, відрядна заробітна плата;

- непропорційні - поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

IV. За економічними елементами і калькуляційними статтями.

Ця класифікація є найважливішою.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту.

Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3) передбачене таке групування витрат на виробництво:

Елементи витрат на виробництво включають:

• Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).

• Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

• Відрахування на соціальні заходи (включають відра­хування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхуван­ня, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування; величина відрахувань встановлюється у від­сотках від витрат на оплату праці).

• Амортизація основних фондів і нематеріальних ак­тивів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, ін­ших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів).

• Інші операційні витрати (вартість робіт, послуг сто­ронніх підприємств, сума податків, зборів, крім податків на прибуток, втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).

Важливою є класифікація витрат за стаття­ми калькуляції. Статті - це затрати, які від­різняються між собою функціональною рол­лю у виробничому процесі і місця виник­нення. За статтями витрат визначають со­бівартість одиниці продукції, тобто кальку­ляцію.

Відповідно до згаданих стандартів перелік статей калькуляції є таким: |

• Сировина і матеріали (за міну­сом зворотних відходів)

• Паливо і енергія на технологічні цілі.

• Заробітна плата виробничих ро­бітників (основна і додаткова).

• Відрахування на соціальні захо­ди виробничих робітників.

• Загальновиробничі витрати.

• Адміністративні витрати.

• Підготовка і освоєння виробництва.

• Інші виробничі витрати.

• Витрати на збут (позавиробничі витрати).

Цей перелік може бути більш широким і деталізованим, або, навпаки, вужчим, залежно від галузі промислового виробництва, його специфіки.

Слід звернути увагу на те, що перелічені елементи витрат і калькуляційні статті використовуються в бухгалтерському обліку при списанні відповідних витрат на встановлені рахунки. І тому з метою уникнення двоякого тлумачення складу «пірат вони наводяться у суворій відповідності до Національних стандартів бухгалтерського обліку в Україні.

Проте в економічній практиці з метою більш повного і точного врахування усіх видів витрат на виробництво і збут продукції при складанні калькуляції може використовува­ти. більш детальна класифікація калькуляційних статей. Вона може включати витрати на:

• сировину і матеріали (за мінусом зворотних відходів);

• куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;

• паливо і енергію на технологічні цілі;

• заробітну плату основних виробничих робітників;

• відрахування на соціальні заходи із зарплати основних виробничих робітників;

• підготовку і освоєння виробництва продукції;

• зношування інструмента і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;

• утримання і експлуатацію машин та устаткування;

• загальновиробничі витрати;

• загальногосподарські витрати;

• втрати внаслідок технологічно неминучого браку;

• інші виробничі витрати;

• позавиробничі (комерційні) витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елемен­тів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того, де і на які погреби вони були здійснені.

Детальніше щодо методики обчислення основних статей калькуляції йтиметься далі.

Управління витратами передбачає цілеспрямований вплив на формування витрат, контроль за їх рівнем та еко­номічне стимулювання їхнього зниження.

Система у правління витратами включає:

- пошук та виявлення чинників, що впливають на еко­номію усіх видів ресурсів;

- нормування витрат ресурсів;

- планування витрат за їхніми видами;

- облік та аналіз витрат;

- економічне стимулювання економії ресурсів та зни­ження витрат.

За кожен елемент цієї системи відповідають певні виконавці, структурні підрозділи підприємства. Вони розробляють комплекс заходів, спрямованих на зниження сукуп­них витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Собівартість продукції як грошовий вираз затрат під­приємства на виробництво і реалізацію продукції характе­ризує ефективність всього процесу виробництва на підпри­ємстві, оскільки у ній відображаються:

• рівень організації виробничого процесу;

• технічний рівень;

• продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, ви­значення економічної ефективності організаційно-техніч­них заходів, встановлення цін на продукцію. За умов само­фінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.