2. Походження Нілу

В давнину існувала річка, яку дослідники назвали Еоніл. Вона текла на північ з Ефіопського нагір'я. Супутникові знімки допомогли визначити сухі водотоки в пустелі на захід від Нілу. Каньйон Еонілу, в наш час заповнений осадовими породами, за часів пізнього міоцену (23-5.3 млн років тому) скидав воду до Середземного моря. В цих відкладеннях були виявлені декілька газових родовищ. Наприкінці міоцену, за часів Мессинської соленосної кризи, коли Середземне море було закритим басейном і майже пересохло, Еоніл прямував глибоким каньйоном, який був на кілька сотень метрів нижче рівня світового океану в Асуані і 2400 метрів під Каїром. Цей величезний каньйон пізніше заповнився мулом.

Існують дві теорії щодо віку комплексного Нілу. Перша, що комплексний стік Нілу має молодий вік, що басейн Нілу раніше було розбито на ряд окремих басейнів, тільки найпівнічніший (протобасейн Нілу) дренував нинішнє річище Нілу в Єгипті і крайній північ Судану. Інша теорія пропонує дренування Абіссинського нагір'я Блакитним Нілом або Атбарою Таказе до Середземного моря через єгипетський Ніл за часів третинного періоду. Салама (1988) припустив, що під час третинного періоду існував ряд окремих замкнутих континентальних басейнів, кожен басейн дренував один з суданських рифтів: Меллут Рифт, Рифт Білого Нілу, Рифт Блакитного Нілу, Атбара Рифт і Рифт Саг Ель Наам. Меллут Рифт має майже 12 км в глибину у його центральній частині. Рифтова система Білого Нілу, хоч і менш глибока, ніж Бахр-ель-Араб, має близько 9 км у глибину. Геофізичні дослідження рифтової системи Блакитного Нілу має глибину осадів 5-9 км. Ці басейни не були пов'язані між собою, тільки після того як їх осади заповнили рифт до такого рівня, який дозволив би з'єднати їх сточища.

Заповнення депресії призвело до з'єднання єгипетського Нілу з суданським Нілом, який дренував Східну, Центральну Африку і Суданський рифт. Об'єднання басейнів відбулося за часів вологих періодів. Річка Атбара вийшла з закритого басейну у вологий період близько 100,000 — 120000 років тому. Блакитний Ніл з'єднався з основними Нілом 70-80 тисяч років тому. Система Білого Нілу в Бахр-ель-Араб і Рифт Білого Нілу залишалися закритим озером, поки не з'єдналася з Вікторія-Нілом 12,5 тисяч років тому.

Висновки

Ніл — єдина річка Північної Африки, котра проходить через Сахару і доносить свої води до Середземного моря, є джерелом життя в безводній пустелі. Постійний водоток Ніла існує за рахунок опадів, що випадають в південніших областях і живлять його джерела. Білий Ніл, що тече з екваторіального поясу, отримує живлення від дощів, які йдуть цілий рік. У верів'ях рівень його дуже високий і постійний, оскільки він ще регулюється озерами. Проте в межах Верхньо-Нільської котловини велика кількість води витрачається на випаровування, і в живленні Ніла нижче Хартума більше значення має Блакитний Ніл, котрий несе води після літніх дощів, що випадають на Абісінському нагір'ї. Найбільші витрати води на нижньому Нілі в цей період приблизно в 5 разів більші за витрати води в межень.

Ніл в нижній течії розливається, затоплючи всю долину. Притоки Ніла, що стікають з Абісінського нагір'я, приносять велику кількість мулу, який осідає під час розливу. Це регулярне добриво відіграє величезну роль в сільському господарстві Єгипту.

Водні ресурси Ніла з давніх часів використовуються для зрошення і природнього вдобрення полів, рибальства, водопостачання і судноплавства. Особливо важлива річка для Єгипта, де в прибережній полосі шириною 10—15 км проживає близько 97% населення країни. Створення Асуанського гідрокомплексу дозволило багаторічне регулювання стоку Ніла, ліквідувало загрозу катастрофічних паводків (раніше під час повноводдя рівень води в річці біля Каїру піднімався на 8 м) і дозволило збільшити загальну площу зрошуваних земель.

На Нілі стоять крупні міста Хартум, Асуан, Луксор (Фіви), міська агломерація Каїр-Гіза; в дельті — Олександрія. Річка Ніл на півчніч від Асуана являє собою популярний туристичний маршрут.

Ніл був джерелом життя для древньоєгипетської цивілізації вже з кам'яного віку. Саме в його долині розташовані всі міста Єгипту і досі проживає практично все його населення. Проте, необхідно визнати, що будівництво Висотної Асуанської греблі і ГЕС, завершене в 1970, поклало кінець весняним паводкам, одночасно залишило сільське господарство Єгипту дуже важливого природнього добрива — мулу. Але контроль над надходженням води створив умови для цілорічного зрошення, і тепер в деяких областях можна отримувати навіть три врожаї на рік.