Розвиток освіти жінок у XIX ст.

Шлях до вищої освіти в останній чверті XIX ст., виявився складним для українських жінок. Загальна негативна політика уряду в цьому питанні, породжена упередженістю щодо освічених жінок взагалі, призвела до того, що питання було віднесене виключно до приватної сфери та поставлене під пильний нагляд із боку влади, а в кінцевому підсумку зумовила до їх закриття. Київські ВЖК залишився в XIX ст. єдиним закладом, що протягом 11-ти навчальних років (1878-1889) надавав жінкам можливість отримання вищої освіти, попри «безправність» наданих ними випускних свідоцтв. Цей період історії вищої освіти є, з одного боку, часом важкої організаційної, і, в значній мірі, моральної боротьби за вищу освіту жінок, а з іншого - відтворює яскраві приклади високих педагогічних чеснот ти успішного здобуття жінками вищої освіти, право на яку вони мали здобувати та підтверджувати. Розвиток жіночої вищої освіти в Україні дав яскраві приклади на початку XIX ст.. Одним з основних вимог жіночого руху в другій половині XIX - початку XX століття стало право жінок на освіту, рівне з чоловіками, оскільки жінок тоді не приймали в університети, а школи для дівчаток були рідкістю, або програма в них виявлялася скороченою і обмежувалася "жіночими" обов'язками. Проте, стверджувати, що жінка була неписьменною або не мала доступу до освіти, було б невірно. Починаючи з найдавніших часів до кінця XVIII століття освіта було надбанням правлячої еліти, тобто декількох відсотків населення. Однак в давнину були жінки, які мали бути добре освічені - це гетери (були й інші назви, наприклад, гейші), які навчалися музиці, поезії, літературі, філософії, були в курсі політичних подій, щоб підтримати розмову з чоловіками на належному рівні . Найблискучішим прикладом може бути Аспазія, гетера, дуже впливають на політичні справи Афін. Звичайна ж жінка, громадянка, отримувала тільки необхідні освітні навички: читання, письмо і рахунок, іноді фізичне виховання, плюс необхідні навички ведення домашнього господарства. У Спарті, однак, жінки відвідували гімназії нарівні з чоловіками. В Середньовіччі монополією на освіту володіла церква. Для жінки з привілейованих верств вже вважалося необхідним володіти читанням, листом, розбиратися в поезії та мистецтві, вміти підтримувати бесіду. Дівчат з дворянських сімей часто посилали в жіночі монастирі, де вони проходили курс навчання і заодно отримували релігійне виховання. Багато жінок виховувалися вдома прихожим священиком. Парадокс полягав у тому, що жінка з привілейованого шару часто була краще утворена, ніж чоловік, який часто не вмів писати і читати. В Середні століття з'являються і перші навчальні заклади для дівчаток, в XIV столітті у Флоренції були спеціальні школи, в чиї завдання входило виховання дочок ремісників та навчання їх ремеслу. У міській ремісничої середовищі жінка часто отримує освіту нарівні c чоловіком, бо дочка і дружина майстра беруть участь в роботі майстерні. Справжнім розквітом жіночої освіти стає Ренесанс і ранній Новий час. Жінка отримує можливість рівного освіти з чоловіком, що приходять вчителі навчають як синів, так і дочок. Однак різниця в їх вихованні полягає в характері здобутої освіти: освіта жінки направлено на формування тонко чутливою, ніжною і турботливою господині домашнього вогнища, тому жінок навчають літературі, музиці, мистецтву, живопису, іноземним мовам, рукоділлю. Багатьом представницям аристократичних сімей вдається стати меценатка, заступництво не тільки художникам і літераторам, але і філософам, математикам, політикам. З кінця XVII століття в Європі починають з'являтися, в основному, закриті пансіони для дівчаток з аристократичних сімей, де готували дружин для представників правлячої еліти. З початку XIX століття спочатку в Англії, а потім у Німеччині та Франції починається організація шкіл для бідняків, в тому числі і для дівчаток, в програму яких входить навчання сільських дівчат навичкам, необхідним для роботи покоївкою, а потім при мануфактурах з'являються курси навчання дівчат ткацтву та іншим професійним навичкам роботи з машинами і верстатами, в тому числі їх вчать грамоті та рахунку. Питання про включення жінок в освітній процес стає актуальним з середини XIX століття, коли жіночий рух в Європі та США піднімає проблему допуску жінок до освіти. В 60-х рр. починається процес організації початкових і середніх шкіл для дівчаток, причому програма цих шкіл перестає відрізнятися від програм шкіл для хлопчиків, крім наявності таких спеціальних предметів, як рукоділля. З кінця 70-х рр. XIX століття європейські та американські жінки отримують доступ до вищої освіти: перш за все в Швейцарії (Цюріхський університет) та Франції (Сорбонна). У 1904 р в швейцарських університетах навчалося 1200 студенток (884 росіян), в Північній Америці - 24 836 (більшість були студентками коледжів, які за європейськими характеристикам відповідали гімназіям), в 1905 р в німецьких університетах навчалося 1200 студенток. Найвідсталішою в галузі вищої освіти для жінок була Англія, де доступ в найстаріші університети Оксфорда і Кембриджа жінки отримали тільки в 60-х гг. XX століть, але при цьому початкову і середню освіту в Англії були досить добре розвинені. На початку XX століття в США починається спільне навчання хлопчиків і дівчаток у школах, ця новація отримала високу оцінку російських педагогів. Остаточно проблема права жінок на освіту була в Європі і США вирішена лише в 60-і рр. XX століття в результаті студентських революцій, коли жінки остаточно закріпили своє право не тільки на вступ до університетів, а й на зміну університетської програми в бік включення в неї спеціальних курсів і дисциплін про жінок (Women's Studies). У Росії початок жіночої освіти для вищих верств суспільства було покладено установою Смольного інституту (в 1764 г.) і на початку XIX в. ряду закритих навчальних закладів відомства імператриці Марії Федорівни. Відкриті жіночі гімназії для всіх станів почали засновуватися з 1800 р У 1843 році з'явилися жіночі єпархіальні училища, організовані для дочок православного духовенства і за курсом своєму мало відрізнялися від жіночих гімназій. Передбачалося, що випускниці цих училищ стануть вчительками або дружинами священиків. Так було покладено початок фахової освіти. Перші ж вищі жіночі курси з'явилися в Санкт-Петербурзі в 1870 г. (Володимирські жіночі курси), в Москві в 1872 р були засновані курси Герье, нарешті, в 1878 р з'явилися знамениті Бестужівські курси. В 70-е гг. XIX століття починається і поширення спеціальної освіти для жінок. Першим досвідом стає установа жіночих лікарських курсів в Санкт-Петербурзі (1872 р). На початку XX століття доступ до вищої й фахової освіти в Росії для жінок значно розширився. Крім Петербурга, вищі жіночі курси функціонували в Москві, Києві, Казані, Харкові, Одесі. З 1906 р жінки стали допускатися в вільно слухачів університетів. У 1897 р був відкритий жіночий медичний інститут в Петербурзі; в 1903 р педагогічні курси були перетворені в жіночий педагогічний інститут з університетським курсом. До 1905 в таборі нараховувалося 20 жіночих сільськогосподарських навчальних закладів, 35 комерційних училищ. У 1905 р в Москві були засновані жіночі архітектурні класи та будівельні курси, а в 1906 р в Петербурзі - жіночі політехнічні курси; з 1907 р жінки стали прийматися в студентки Петербурзького політехнічного інституту. В 20-е гг., У зв'язку з роботою жіночі відділи, право жінок на освіту, гарантоване першими декретами радянської влади, було реалізовано: жінок стали нарівні з чоловіками приймати до вищих навчальних закладів, крім військових училищ, а навчання в школах, виключаючи нетривалий період в 1930-ті - на початку 1950-х рр., стало спільним.[5]