Використання нетрадиційних поновлювальних джерел енергії під час технічної експлуатації будівель та інженерних систем

Нетрадиційні поновлювальні джерела енергії (НПДЕ) справедливо нази­вають енергоджерелами XXI ст. Обсяги використання НПДЕ в Україні значно відстають від розвинутих європейських держав (Німеччина, Португалія, Італія, Іспанія) [24].

Найдоступнішим у використанні з НІДЕ є сонячна енергія. Природно- кліматичні умови країни, особливо південні райони, є сприят- ливими для вироб­ництва сонячної теплоти за допомогою простих сонячних колекторів і подаль­шого її використання для гарячого водопостачання, охолодження і кондиціонування. Покриття річних витрат тепла в будівлях з сонячним теплопостачанням може сягати до 60 %. При цьому питома вартість сонячного теплопостачання в Україні в декілька разів менша, ніж за кордоном, а окупність системи — до п'яти років.

Особливо актуальним є використання геліосистеми в тепличних госпо­дарствах, а також у системах водопідігрівання різного призначення.

Певний інтерес становлять фотоелектричні установки (ФЕУ), які пере­творюють сонячну радіацію на електроенергію, і є екологічно чистим джере­лом, до того ж забезпечують споживачів, їх автономію на випадок ушкоджен­ня системи централізованого електропостачання.

Рентабельним з НІДЕ є вітроенергетичні установки (ВУ) в регіонах, де середньорічна швидкість вітру сягає 5 м/с і більше. Широкому їх застосуванню суперечить недосконалість конструкції вітроагрегатів та порівняно значна вартість енергії, що виробляють ВЕУ. Як правило, це установки середньої потужності - 4 кВт для систем водопостачання, виробітку постійного струму та інших потреб. Незважаючи на обмежену географію можливого розташування ВЕУ, вітроенергетика є і надалі залишається пріоритетним напрямком викорис­тання НІДЕ в західних регіонах України.

Відповідно до Указу Президента України "Про будівництво вітрових електро­станцій" ще в 1996 р. розроблена цільова програма розвитку промислової вітро­енергетики в Україні. Важливим в цій програмі є комбіноване застосування вітроустановок разом з гідроакумулювальними електричним станціями (ГАЕС), що дає можливість нейтралізувати нестабільність вітру і ефективніше викорис­товувати ГАЕС.

Одним із дешевих нетрадиційних джерел енергії є біотехнології. Широкому застосуванню енергії біомаси сприяє її постійне відновлення без збільшення шкід­ливого впливу на навколишнє середовище, та ефективне використання відходів (промислових, побутових та сільськогосподарських) з одночасним вирішенням екологічних проблем. Кількість відходів щорічно збільшується і сягає до 50 млд. т в рік, що еквівалентно 30 млд. м³ газу в рік. Це вагомий резерв в енергозаоща- дженні держави. Подальший радикальніший розвиток біогазових технологій може бути використаний і для виробництва штучного рідкого палива [24].

Перспективним НПДЕ в Україні є також геотермальна енергетика, мала гідроенергетика, низькопотенціальна теплота, теплові помпи тощо. Згідно з енергетичною програмою України до 2010 р. передбачається збільшення част­ки нетрадиційних поновлювальних джерел енергії в загальному енергетичному баласі України до 10 %.

Особлива проблема технічної експлуатації будівель не так в енергозбере­женні, як в екологічному плані - це утилізація відходів, особливо харчових. Це актуальна проблема всіх держав світу, де кожної доби нагромаджуються сотні тисяч м відходів. Тільки в Україні із розрахунку 15-20 л відходів у добу на одного мешканця збирається понад 80 тис. м побутових відходів. Збирання, сортування, транспортування та утилізацію відходів на добу потрібно вирішувати як одне із важливих завдань на державному рівні. Розв'язання цього завдання пов'язане із зведенням спеціалізованих заводів у всіх регіонах України.

Мережа заводів з переробки відходів може стати не тільки одним із джерел екологічного захисту, а також джерелом енергозаощаджень тим більше, що окупність таких заводів становить 2-3 роки. Переробляючи відходи, можна отри­мувати додаткову цінну сировину для подальшого її використання, а самі заводи здатні забезпечити енергією цілий мікрорайон за місцем його розташування.

Подальше зменшення енерговитрат та впровадження прогресивних енерго­зберігаючих схем і технологій пов'язано з низкою об'єктивних і суб'єктивних факторів. Основними із них є:

• недостатнє нормативне обґрунтування, а часто і заборона використання нових енергозаощаджувальних технологій з причини недостатнього забезпечення вимог безпеки, відсутність наукового їх обґрунтування, а також узгодження їх з міжнародними нормами; традиційні об'ємно-планувальні та конструктивні рішення будівель, відсутність нових проектів, в яких можна в експериментальному порядку відпрацювати нові пріоритетні напрямки енергозберігаючих рішень та технологій;

• недостатня підготовка фахівців експлуатаційних служб житлово- комунального комплексу з питань сучасних вимог енергозбереження та енергозберігаючих технологій, які повинні досконало знати систе­му інженерно-технічного забезпечення будівель, володіти необхід­ними знаннями в галузі енергопостачання та мати ґрунтовну еконо­мічну підготовку з стимулювання впровадження енергозберігаючих технологій;

• невідповідність законодавчої політики і організаційних заходів, які, з одного боку, повинні мати економічні стимули, а з іншого, вагомі важелі впливу.