3.3. Роль філософії у воєнній політиці

Філософія відіграє важливу роль у військових науках.

Розвиток наукового мислення викликає потребу у філософському осягненні шляхів впливу філософського знання на військово-наукове та навпаки. З початку 90-х років ХХ століття військовими науковцями активно починають використовуватись різноманітні західні футурологічні підходи до осягнення майбутнього, що створює можливість їх штучного “зіткнення”, оголошення одних підходів “науковими”, а інших – “позанауковими”. Це може призвести як до необґрунтованого відторгнення переважної більшості традиційних поглядів на проблеми війни та миру з одного боку, так і неприйняття інновацій - з іншого. Узгоджувальну роль в цьому аспекті може виконати філософія науки.

Так, теоретичні основи воєнної політики - це система теоретичних і практичних досягнень різних галузей наукового знання, що сприяють підвищенню ефективності воєнно-політичної діяльності, виступають в якості її наукового підґрунтя. Розрізняють загальнотеоретичні і спеціально-теоретичні основи воєнної політики.

Філософія дає можливість під час формування та реалізації воєнної політики спиратися на наукові прийоми військової справи (її теорії і практики) на основі матеріалістичного розуміння законів діалектики: єдності і боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення, а також таких категорій, як причина і наслідок, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість і дійсність та інші.

Військово-наукове передбачення характеру можливої війни (збройного конфлікту) на основі сучасних філософсько-методологічних підходів щодо вирішення проблем війни та миру робить спробу окреслити контури, визначити найімовірніші характерні риси майбутніх війн (збройних конфліктів).

На початку третього тисячоліття відбувається зміна парадигм війни. Концепція широкомасштабної війни, яка в сучасних умовах може привести до глобальної катастрофи, значно переглянута. Антропологічний поворот у філософії, гуманістичні погляди на війни (збройні конфлікти) відбивають прагнення людства до неконфліктних відносин, мінімізації жертв, запобігання катастроф та підсвідомо є засобом захисту людства від омніциду. Якщо людство не зможе передбачити та побудувати альтернативу небажаному майбутньому, то протиріччя сучасності можуть набути асоціальних форм. Розглядаються різні моделі війн: інформаційні, психологічні, повітряно-космічні тощо. Але аналіз локальних війн та збройних конфліктів свідчить щодо реального поєднання найбільш сучасних форм застосування військових формувань, зразків зброї та техніки з партизанською війною, терористичними актами, що є наслідком приналежності конфліктуючих сторін до різних культур, різного рівня соціально-політичного та економічного розвитку.

За типом зброї війни ХХІ століття можуть бути війнами шостого покоління, головну роль в яких буде відігравати високоточна зброя та зброя, розроблена на нових фізичних принципах, яка, як вважається, буде екологонебезпечною.

Наукове передбачення ґрунтується на тому, що характер майбутніх війн буде зумовлений наступними факторами:

- причини локальних війн та збройних конфліктів будуть задаватись цивілізаційно-культурними та гуманістичними чинниками. Передбачаються війни (збройні конфлікти) між державами, що належать як до однієї, так і до різних цивілізацій;

- підвищення ролі військової науки, перетворення її на дієву силу не тільки у збройній боротьбі, а й у забезпеченні миру та стабільності;

- зростання ролі міжнародного права в регулюванні ведення бойових дій, посилення впливу загальнолюдських моральних цінностей на характер збройної боротьби.

Встановлено, що характерними ознаками майбутніх війн (збройних конфліктів) можуть бути:

- спрямованість не стільки на фізичне знищення противника під час збройної боротьби, скільки на послаблення його воєнного та економічного потенціалу, придушення волі чинити опір;

- поліфункціональність збройних сил, підвищення ролі сил швидкого реагування, миротворчих сил та сил спеціальних операцій;

- об'ємний наземно-повітряно-космічний характер збройної боротьби, охоплення нею усієї території ворогуючих держав незалежно від їх географічного розміщення, відсутність чіткого розподілу на фронт та тил;

- поширення використання нетрадиційної, електромагнітної, екологічної та інших видів зброї;

- зміна функцій військовослужбовців у зв'язку з застосуванням найновітніших технологій, автоматизованих систем управління тощо, виведення людини з “безпосередньої” збройної боротьби, управління не тільки військами, а й збройною боротьбою в цілому;

- посилення ролі інформаційної, психологічної складової воєнних дій;

- зменшення терміну ведення активних бойових дій у зв'язку з великими витратами на їх організацію та всебічне забезпечення.

Отже, дослідження основних закономірностей, принципів та специфіки прогностичної діяльності у військовій сфері сприяє підвищенню ефективності військового управління. Тому формування прогностичної культури, прогностичного стилю мислення є підґрунтям ефективної прогностичної діяльності військовослужбовців. Філософія дає можливість під час формування та реалізації воєнної політики спиратися на наукові прийоми військової справи (її теорії і практики) на основі матеріалістичного розуміння законів діалектики: єдності і боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення, а також таких категорій, як причина і наслідок, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість і дійсність та інші.