Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
політологія 53-65.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
45 Кб
Скачать
☆

59 Питання:Типологія і динаміка політичних режимів

Виходячи з характеристики основних рис політичного режиму, розглянемо основні підходи до його типологізації: 1) системний, класичний, що намагається охопити всі системні ознаки режиму; 2) фрагментарний, що типологізує режим за конкретними проявами його основних ознак. Згідно з першим підходом до типологізації політичний режим поділяють на тоталітарний, авторитарний і демократичний. Тоталітарний режим грунтується на тотальному (лат. totalis — загальність, цілісність) охопленні державою суспільного життя. Для тоталітарного режиму характерні такі ознаки: тотальний контроль держави над усіма сферами суспільства; монополізація влади в руках однієї партії, котра цілком підпорядкована вождеві; повне панування однієї ідеології, терористичний поліцейський контроль; мілітаризація суспільного життя і знищення громадянського суспільства; проголошення принципу органічної єдності держави і народу; панування воєнної або планової економіки. До тоталітарних режимів можна віднести гітлерівську Німеччину, колишній СРСР за часів Сталіна, маоїстський Китай, Камбоджу при Пол Поті, Іран при Хомейні та ін. Тоталітарні режими були, як правило, комуністичні та фашистські. Комуністичні режими відзначалися більшою тоталітарністю, оскільки їм вдалося ліквідувати приватну власність, подолати церковну опозицію. Крім цього, комуністичні режими базувалися на привабливих ідеях «інтернаціональної солідарності» трудящих і «світлого комуністичного майбутнього», в той час як фашистські режими пропагували вищість своєї нації і необхідність світового панування. Авторитарний режим характеризується зосередженням необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, обмеженням прав і свобод громадян. На відміну від тоталітарного режиму він допускає певні елементи демократизму, економічних свобод, існування парламентаризму, навіть боротьбу політичних партій. До авторитарних режимів можна віднести всі попередні абсолютні, а також сучасні монархії в слаборозвинутих країнах (Йорданія, Марокко, Саудівська Аравія), військові диктатури (здебільшого в Латинській .америці), «патримоніальні тиранії», де держава є власністю сімейного клану і керується диктатурою особистої влади, а такожрежими «часткових демократій», або «опікунські режими», де панування однієї партії чи хунти співіснує з більшменш стабільними ізольованими формами плюралізму. Демократичний режим включає сукупність ознак, протилежних тоталітаризмові: народний суверенітет, політичний плюралізм, консенсуальний тип політичної культури, правові гарантії політичних, громадянських і культурних свобод. Демократичний режим можна класифікувати: за формою державного правління — на президентський, парламентський, президентськопарламентський; за формою демократії — ліберальний, соціалліберальний, християнськодемократичний, національнодемократичний; за етапами становища демократизації — демократичний режим першої хвилі демократизації (1896—1926 рр.), демократичний режим другої хвилі демократизації (після краху фашистського тоталітаризму (1943—1962 рр.)) і демократичний режим третьої хвилі (появляється після 70-х років). Авторитарнодемократичний режим характеризується передусім сильною президентською владою, де президент має право самостійно формувати уряд, розпускати парламент, зміщувати голів місцевих державних адміністрацій, ліквідовувати структури державного управління, мати перевагу над парламентом у формуванні судової влади. Однак при цьому режимі зберігаються всі демократичні інститути: парламент, виборча і партійна системи, опозиція, органи місцевого самоврядування, судовий захист прав людини. Такий режим існував у Франції за часів де Голля, а також існує у багатьох країнах Латинської Америки. Анарходемократичний режим передбачає широкі прерогативи представницької влади й органів місцевого самоврядування над виконавчими органами, а також широке застосування прямої демократії. Для анарходемократичного режиму характерні дефіцит влади, відсутність системи ефективного нормативного регулювання суспільних відносин, низький рівень адміністративного управління, а також поширення охлократичних настроїв у політичній діяльності. Охлократичний режим характеризується некомпетентністю політичної влади, яка намагається простими методами розв'язати складні суспільні проблеми; розумінням права як волі держави; використанням популістських настроїв певних соціальних груп з метою реалізації вузькокорпоративних інтересів. Класифікуючи політичні режими можна використати підхід, запропонований французьким політологом Е. Шілзом, котрий розрізняє п'ять типів режиму: політичну демократію (досить значна диференціація функцій і спеціалізація структур); опікунську демократію (основною метою є демократизація політичного суспільства, але влада сконцентрована в руках бюрократичної держави); модернізовану олігархію (передбачає відсутність або формальне існування демократичних інститутів, вся влада належить військовим чи бюрократичним клікам, проте режим намагається модернізувати економіку); тоталітарну олігархію (відрізняється від попередніх високим ступенем впливу держави на суспільство, сильною концентрацією влади, інтенсивною мобілізацією членів суспільства на участь в економічному житті); традиційну олігархію (династичні або сімейні режими, котрі негативно ставляться до будьяких змін і схильні зберігати існуючий лад). Ще один підхід до типологізації політичного режиму запропонував Аренд Лейпхарт, виходячи із співвідношення типу виборчої системи і форми правління, на основі якого він виділив чотири демократичні режими: президентськомажоритарний (США); парламентськомажоритарний (Великобританія, Нова Зеландія, Австралія, Канада); парламентськопропорційний (Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Італія (до 1995 р.), Голландія, Норвегія, Швеція); президентськопропорційний (країни Латинської Америки).