Спільні риси та особливості суспільного ладу античних країн

В античному світі не могла набути поширення і зберегтися земельна община східного типу, проте тут, особливо в Греції і Римі, склалися сприятливі умови для розвитку ремесла, зокрема металообробки. Широкий розвиток обмінних, а потім і торгових відносин, особливо морської торгівлі, сприяли швидкому становленню ринкового господарства і зростанню приватної власності. Соціальна диференціація, що посилювалася, призвела до більш чіткого, ніж на Сході, оформлення різних за правовим статусом соціальних груп — класів: вільних і невільних. У їх межах існували більш дрібні соціально-класові утворення, але, на відміну від давньосхідних держав, античні, з їх меншою чисельністю населення і не такою багатоукладністю господарського життя, відрізнялися чіткістю соціально-класових меж.

Вільні категорії населення

Серед класу вільних виділялися: повноправні; обмежені в правах; неповно­правні.

У Стародавній Спарті повноправними громадянами вважалися тільки спартіати, які і складали пануючий клас давньоспартанського суспільства. При збереженні спільної власності громадян на землю належність до пануючого класу підтримувалася наданням кожному спартіату в користування земельної ділянки — клером, разом з прикріпленими до неї рабами. Праця останніх за­безпечувала засобами існування спартіата і його сім'ю. Клери не можна було продати, подарувати або заповідати. Це був своєрідний захист від порушення єдності спартіатів.

З метою підтримки такої єдності спартіати повинні були брати участь у сус­пільних трапезах — сиссітіях, що організовувалися за рахунок встановлених їх щомісячних внесків. Порції учасників сиссітій були рівними. Почесні част­ки отримували посадові особи. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Під­тримці єдності спартіатів сприяли і встановлені Лікургом правила проти роз­коші. Спартіатам заборонялося торгувати, для них вводилися важкі, незручні в обігу залізні монети.

Однак ці обмеження не могли завадити розвитку майнової диференціації, що підривала єдність і «рівність» спартіатів. Оскільки земельні ділянки успад­ковувалися тільки старшими синами, інші могли отримати лише ділянки, що залишалися після смерті володаря, який не мав спадкоємців. Якщо таких не було, вони переходили в розряд гіпомейонів (ті, що опустилися) і втрачали право брати участь у народних зборах і сиссітіях.

На нижчих соціальних сходинках античних держав знаходилися вільні, але обмежені в правах жителі цих країн. До них, зокрема, у Стародавній Спарті відносилися періеки — жителі периферійних, гірських районів Спарти. Вони були особисто вільні, володіли майновою здатністю, але не користувалися політичними правами і знаходилися під наглядом особливих посадових осіб гармостів. На них розповсюджувався військовий обов'язок: вони повинні були брати участь у битвах як важко озброєн­і воїни. Основне заняття періеків — торгівля і ремесло. За своїм становищем вони були близькими до афінських метеків, але на відміну від останніх, вищі посадові особи держави могли стратити їх без суду.

До відносно вільних але неповноправних жителів анти­чних держав потрібно віднести також ілотів (Стародавня Спарта).

Ілоти — поневолені жителі Мессенії — були власністю держави. Вони надавалися в розпорядження спартіатів, обробляли їх землю і віддавали їм біля половини врожаю (на домашніх роботах спартіати використовували ра­бів з військовополонених). Ілоти практично самостійно вели своє господарст­во, не були товаром, як раби, і вільно розпоряджалися частиною врожаю, що залишалася у них. їх економічне і соціальне становище було близьким до становища майбутніх кріпосних селян. Вважається, що вони мали сім'ю і утворювали подібність общини, яка була колективною власністю общини спартіатів.

Ілоти брали участь у війнах Спарти як легкоозброєні воїни. Вони могли викуповуватися на волю, але в інших відносинах були абсолютно безправ­ними.